Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

***

— Ви йдете зі мною, — заявила Варта з порога, коли двері їй відчинив сам Дворжак. — Іменем Вартової наказую, — додала рішуче. — Інакше я не гарантую, що ви доживете до ранку. Кровопивці в місті.

На заспаному обличчі чеського правлінця майнули подив і роздратування.

— Тарновецька, ви розумієте, що верзете?

— По-перше, для вас не Тарновецька, а Вартова Конгломерату. По-друге, я б залюбки дозволила кровопивцям випити з вас усю кров. Але днями склала клятву захищати всіх магів, темних і світлих, навіть якщо вони виродки останні. Тому ноги в руки і ходу звідси. До вашого дому прийдуть. Вони побували в Горачеків. Ми ще не знаємо, скільки їх.

Варта пообіцяла собі, що хрясне дверима, якщо Дворжак спробує нахамити знову, проте він подивився на неї ще кілька секунд і стомлено кивнув.

— Я піду з вами. Гаразд. Але ви повинні все пояснити. І... куди ми?

Варта затнулася. Вони зі Златаном не знали, де достатньо безпечне місце для магів, на яких полюють кровопивці.

— До Чернінського палацу, — вирішила вона, поки Дворжак зачиняв двері.

— Мені написав один із наших соратників, який опинився всередині. Кажуть, там неспокійно.

— От тепер ви це ще й побачите.

***

— Ви хочете дочекатися прибуття чеського судді і спілкуватися з ним? — крикнув Амброз. — Бо я пропоную вам припинити цю дурню і вшитися звідси, поки цілі.

— Ми не поворухнемося, навіть якщо почнеться землетрус, — хвацько вигукнув із-за імпровізованих барикад один із молодших угорців. — Нагадайте тим, у палаці, аби краще не рипалися. Судді не судді, а варто їм торкнутися павутини — і все тут бабахне так, що...

Амброз зціпив зуби. Його погляд ковзнув на екран мобільного. Чеський суддя, якого так вимагали угорці, все не з'являвся. Новоспечений Вартовий зірвав на ноги кого зміг, проте розумів, що силою йти вперед не варто: надто ризиковано, коли довкола палацу чутливий до магії бар'єр. Наче він реагує лише на те, що всередині. Але хтозна, які ще вигадки є в угорців під рукою. Залишалося чекати, не спускаючи з них очей.

Як на зло, Лукаш не відповідав на дзвінки. А він міг би штурхнути батька: присутність правлінців справила б на угорців більше враження, ніж купка молодих магів та алхіміків. Ще й від полонених у палаці жодної користі.

— Вони що — хочуть, аби Златан самостійно ухвалив рішення про повернення угорця до списку кандидатів? — спитав Алебарда, котрий тільки-но прибув із сестрами й поглядом профі оцінював, де в химерному плетиві магії суперників, що охопило палац, ховаються найслабші місця. Місця, які можуть не витримати, якщо все вийде з-під контролю.

— А біс його знає, чого вони хочуть! — огризнувся Амброз. — Але жоден мадяр, який думає щось підірвати в моєму місті, звідси не виїде... О, нарешті! — він схопив телефон і всміхнувся до Вартиного імені на ньому. — Алло, ти провалилася десь чи що?..

Алебарда зміряв поглядом стіну палацу.

— Наґінато, — покликав він і нетерпляче пробурмотів: — Вони наклали закляття, що не дозволить найсильнішому з суддів застосувати свою магію, поки він усередині. Але ми — ззовні. Треба відмежувати зону вибуху. Про всяк випадок.

Чорнява алхімея вперла руки в боки і примружила очі, оцінюючи масштаби робіт.

— Ти думаєш, я ношу з собою валізу крейди, коханий? — хмикнула вона.

Алебарда наїжачився: «коханим» дівчина звала його у двох випадках. Зараз це точно була не шалена пристрасть.

— Богумін щось придумає. Але поки що ми самі за себе. Треба інших покликати.

— Привіт, дорогі друзі. Ми в смертельній небезпеці. Не хочете витратити цю ніч на те, що потенційно закінчиться для всіх присутніх сумно? — Наґіната посміхнулась. — Уже телефоную. Відправлю Кузу по мою валізу крейди. Тут роботи до ранку...

— До ранку все вирішиться. Мабуть. Вартові мають втрутитися.

— Тоді я не заздрю угорцям. А ти Алана набери. Він може приволокти натовп своїх, — нагадала Наґіната.

Алхімік стенув плечима. Йому не хотілося залучати світлого главу, але, коли ставки стали високими, вже не йшлося про світло і темряву — Алебарда розумів це чітко, тому потягнувся по телефон.

***

Варта застигла й вилаялася під носа. Вона хотіла б радше зустріти натовп кровопивць, аніж Бертока. Але той уже чекав на них із Дворжаком наприкінці алеї. Рятівних поворотів не було.

Дівчина підняла щити і рішуче пішла вперед, нагадуючи собі, що слово Вартового співмірне зі словом судді. Хоча внутрішній голос сторожко нагадував, що для угорця це не означає нічого.

— Незвично бачити вас разом, — сказав Берток замість вітання.

— Боюся, ми маємо справи, пане суддя, — відповіла чаклунка і вирішила одразу піти в атаку: — Вам я раджу негайно відправитися до Чернінського палацу і припинити свавілля власної фракції.

— Негайно? — очі Бертока звузилися. — Свавілля фракції? Дівчинко, а ти не помилилася із заявами?

Варта спалахнула, чіпляючись за темряву всередині себе. Аж тут її увагу привернув рух позаду: кровопивці наближалися — нечутні, як і завжди. Тільки укол десь глибоко всередині повідомив про їхню присутність. Паркові тіні стали густішими, а звуки відступили, ніби хтось затулив Вартині вуха.

— Пане суддя, — процідила вона крізь зуби. — Робіть що хочете, але не заважайте мені. І будьте готові до захисту.

Чаклунка стиснула кулаки, згрібаючи в них павутину. Розуміла, що, найімовірніше, це не матиме сенсу. Розуміла, що дарма, ой дарма не знайшла часу поновити сили. Кровопивць було з десяток — вона вирізняла їхні бліді лиця, плетиво тіней, яке огортало високі постаті, і хижі вишкіри, що прорізалися на лицях, схожих на маски.

Варта вірила, що, попри виснаженість, устигне зірвати тінь з одного, можливо, з двох монстрів. Маріан твердив, що сила простих кровопивць не співмірна з силою їхніх аристократів, отих трьох загиблих. Що їхні підлеглі не мають змоги затуманювати. Що їхня перевага лише в кількості. Амброз пообіцяв поспішити до неї. Але хтозна, чи й вони вдвох...

— Мені потрібно якомога більше вогню, — видихнула вона до Бертока й Дворжака. — Не стійте стовпами! Зараз!

Світло вибухнуло з рук угорського судді, перш ніж кігті одного з кровопивць врізались у Вартині щити, з натугою розтинаючи їх.

Монстр відсахнувся від жаского спалаху. Дівчина спробувала схопити його тінь, але туман вислизнув крізь пальці.

— То он