Глиняні ноги - Террі Пратчетт
— Ти кришишся! Ти не глина, ти — хлібина! І то недопечена!
Вона вихопила меча. Зазвичай він їй не був потрібен — вистачало її фірмової посмішки.
Ґолемова рука знесла кінчик леза.
Вона нажахано втупилася в скалічений клинок і ледве встигла зробити сальто, тим самим знову уникнувши глиняного кулака, який шугнув перед її обличчям.
Але під ногу їй трапилася свічка — і Анґва важко гепнулася на підлогу, лише в останню мить відкотившись з-під глиняної ступні.
— Де ти подівся? — заволала вона.
— Чи не могла б ти підманити його трохи ближче до дверей? — спитав голос із темряви над її головою.
Морква виповз з-під хиткої конструкції, що підтримувала конвеєр.
— Моркво!
— Я майже готовий...
Король-ґолем ухопив її за ногу. Вона щосили копнула другою й поцілила йому в коліно.
До її безмежного подиву, від удару коліно тріснуло. Але вогонь всередині ґолема все ще палав. Здавалося, він стримував уламки глини від розпаду. Що б із ним не робили, цей ґолем міг триматися на ногах, навіть якби став лише щільною хмарою пилу.
— О. Чудово, — сказав Морква і стрибнув з рами підйомника вниз.
Він упав просто на ґолемову спину, обхопив однією рукою його шию й почав гамселити його по голові ефесом меча. Ґолем похитнувся і безуспішно спробував стягти Моркву зі свого загривка.
— Треба витягти слова! — прокричав Морква, тим часом як глиняні руки все намагалися вхопити його. — Це єдиний... спосіб!
Король хитнувся вперед і врізався у штабель ящиків, які розлетілися на друзки, засипавши підлогу свічками. Морква вхопив чудовисько за вуха і спробував їх покрутити.
Анґва почула капітанів голос:
— Ти... маєш... право... на... адвоката...
— Моркво! Не відволікайся на права, нехай тебе!
— Ти... маєш... право на...
— Зачитай йому тільки останній параграф!
Від дверей почулися звуки якоїсь метушні, і в приміщення з оголеним мечем вбіг Ваймз.
— О боги... Сержанте Щебеню!
Щебінь негайно матеріалізувався за його спиною.
— Будь ласка, вашу фірмову стрілу в голову!
— Якщо ви так наказуєте, ваша милосте...
— У ґолемову голову! З моєю все гаразд! Моркво, геть звідти негайно!
— Не можу відкрити його черепа, ваша милосте!
— Та відпустіть цю потвору, і ми всадимо їй у вухо шість футів сталі!
Морква вперся в ґолемові плечі, вичекав момент, коли той зашпортався, і стрибнув. Він незграбно впав на купу свічок, яка одразу ж розповзлася навсібіч. Капітанова нога підвернулася, він покотився підлогою і врешті-решт врізався в нерухомий шмат глини, який колись був Дорфлом.
— Агов, пане, погляньте сюди, — сказав Щебінь.
Король обернувся.
Подальших подій Ваймз до пуття не розібрав — так швидко все сталося. Він устиг помітити тільки, як щось промайнуло в повітрі, та почути «брязь», коли стріла відрикошетила, й одразу ж — вібруючий хрускіт за своєю спиною, коли вона загрузла в одвірку.
А ґолем уже нахилявся над Морквою, який з останніх сил намагався відповзти.
Ґолем замахнувся — і...
Ваймз навіть не помітив руху Дорфла — просто ґолемова рука раптом опинилася на зап’ясті короля.
Два вогники палали в Дорфлових очах, ніби крихітні наднові.
— Чш-ш-ш!
Від несподіванки король заточився, а Дорфл, використавши руку супротивника за точку опори, піднявся на те, що лишилося від його ніг. І одночасно піднялась його друга рука.
Час уповільнив свій біг. В усьому всесвіті не рухалося ніщо, крім Дорфлового кулака.
Він рухався, ніби планета, чия швидкість у космосі не помічається — тільки плавна нездоланність руху.
І тут вираз обличчя короля змінився. За частку миті до удару він посміхнувся.
А тоді голова білого ґолема вибухнула. Ваймз пізніше пригадував це як уповільнений фільм: одна безмежно довга секунда, протягом якої розпливалися навсібіч черепки.
І слова. Десятки, сотні клаптиків паперу закружляли в повітрі, помалу опускаючись на підлогу.
Разом із ними, повільно й тихо упав король-ґолем. Червоне світло згасло, тріщини розкрилися, і ось на цьому місці лишилася... гора черепків.
На яку впали рештки Дорфла.
Анґва та Ваймз підбігли до Моркви одночасно.
— Він ожив! — кричав капітан, намагаючись піднятися на ноги. — Та потвора хотіла мене вбити, і Дорфл ожив! Але ж той витяг слова з його голови! Ґолеми не можуть без слів!
— Ґолеми, які його створили, перевантажили своє дитя, — сказав Ваймз.
Він підняв кілька клаптиків.
...ДАЙ МИРУ Й СПРАВЕДЛИВОСТІ ВСІМ...
...ПРАВ НАМИ МУДРО...
...НАВЧИ НАС СВОБОДИ...
...ВЕДИ НАС...
«Нещасна потвора», — подумав він.
— Ходімо додому. Тебе поранено, — говорила тим часом Анґва Моркві.
— Ви мене чуєте чи ні? — промовив капітан. — Він живий!
Ваймз опустився біля Дорфла на коліна. Потрощений глиняний череп був таким же пустим, як шкарлупа від яйця, яким ви поснідали вчора. Проте в кожній очниці й досі лишалося по крихітній іскорці.
— Уш-ш-ш, — просичав ґолем так тихо, що Ваймз не був упевнений, чи йому не почулося.
Глиняний палець зашкріб по підлозі.
— Він намагається щось написати, — припустила Анґва.
Ваймз витягнув записника, підсунув його під Дорфлову руку й акуратно вклав у його пальці олівця. Всі дивилися на руку, яка дещо нетвердо, але з притаманною ґолемам механічною точністю написала вісім слів.
Після цього рука завмерла. Олівець випав із пальців і відкотився вбік. Вогники у Дорфлових очах востаннє зблиснули і згасли.
— О небо, — видихнула Анґва. — То їм не потрібні слова в головах...
— Ми можемо його відновити, — хрипко вимовив Морква. — Ми ж маємо знайомих гончарів.
Ваймз подивився на написане, а тоді — на рештки Дорфла.
— Пане Ваймз? — сказав Морква.
— Так і зробіть, — відгукнувся той.
Морква зморгнув.
— І візьміться за це просто зараз, — додав Ваймз.
Він знову поглянув на карлючки в своєму записнику.
СЛОВА, ЯКІ В СЕРЦІ, НЕ ЗАБЕРЕШ.
— А коли ви його відновите, — сказав він, — коли відновите... дайте йому голос. Розумієте? І зверніться до когось щодо своєї пораненої руки.
— Голос, ваша милосте?
— Виконуйте!
— Так точно.
— Добре, — Ваймз нарешті зосередився як слід. — Ми з констеблем Анґвою все тут оглянемо. Ідіть.
Він постояв хвилю, спостерігаючи, як Морква та троль виносять рештки ґолема з цеху.
— Гаразд, — сказав він. — Ми шукаємо миш’як. Може, десь тут знайдеться якась окрема майстерня. Не думаю, що вони стали б складати отруєні свічки разом зі звичайними. Смішинка розбереться... А де капрал
