Місто заклиначів дощу - Томас Тімайєр

У непевному світлі смолоскипів Оскарові здалося, що деякі кокони ледве помітно ворушаться. Надія розправила йому крила.

Він наблизився до складу коконів і простягнув руку. Пальці торкнулися стінки одного з них. Вона була грубою на дотик, як товста шкіра, і ледве прогиналася при натисненні. Він підійшов до наступного — цей виявився ще міцнішим. Зате той, що лежав зверху, був набагато м’якшим і податливішим, немов речовина, з якої його виготовили, ще не встигла затвердіти.

Що ж виходить? Що «старше» кокон, то його оболонка міцніша і твердіша?

Оскар нахилився і приклав вухо до одного з коконів. Тихо. Він перейшов до наступного — те ж саме, ані найменшого руху. Мерехтливе світло смолоскипів і дурманний запах зле пожартували з ним. Якщо там і були жертви комах, усі вони були мертві.

Зненацька до нього донісся тихий свист.

Оскар оглянувся. Відчайдушно жестикулюючи, Гумбольдт показував здалека — кокони треба розрізати, користуючись клинком, інакше все марно.

Хлопець з усієї сили почав розтирати скроні. Клятий запах… Думай, наказав він собі, думай! Якщо Шарлотта тут, то вона була упакована в кокон усього кілька хвилин тому. Отже, необхідно знайти найм’якішу оболонку.

Він став квапливо обмацувати всі кокони підряд. Нарешті попався один цілком м’який — він лежав трохи осторонь від решти.

Діючи з надзвичайною обережністю, щоб не поранити того, хто був усередині, Оскар проткнув оболонку і одним рухом рапіри розпоров кокон. Незабаром утворився широкий отвір; у ньому виднілося обличчя немолодої жінки із сплутаним сивим волоссям. На перший погляд здавалося, що вона спить, але її шкіра виявилася холодною, як лід, а дихання не було. Жінка була мертва.

Оскара охопив відчай. Він розрізав ще кілька коконів і опустив руки. Марно. Ніде ніяких ознак життя.

У цю мить із бічного тунелю з’явилася невелика група «слуг». На спинах вони несли зовсім свіжий кокон, їхню увагу відразу привернули розрізані Оскаром кокони, і вони, опустивши свою ношу на підлогу, заходилися замазувати отвори. Працювали вони, не виявляючи найменшого неспокою, терпляче, безшумно і розмірено, немов добре змащені автомати.

В Оскара від хвилювання затіпалося серце, він кинувся до нового кокона й обережно зробив подовжній розріз. «Будь ласка, Господи, — молився він про себе, — будь ласка, ну хай хоч раз у житті мені пощастить!»

Із-під оболонки показався рукав дорожнього плаття, потім носок шкіряного черевика на товстій підошві. Він ледве не закричав із радощів. То був черевик Шарлотти.

Його молитву було почуто.

Він миттю засунув рапіру в піхви і почав розривати оболонку руками, відкидаючи клапті геть. Через короткий час від кокона нічого не лишилося, і він дозволив собі мить радості: шкіра Шарлотти була теплою. Прислухатися до її дихання часу в нього не було. Він обернувся до Гумбольдта і Волкріс і прошепотів:

— Вона тут! Я знайшов її. Що робити далі?

— Забирай її звідти негайно! — прошипів у відповідь Гумбольдт. — Бери трьох-чотирьох воїнів і, не гаючи ні хвилини, йдіть на «Пачакутек». І прихопи з собою Елізу. Вона зробить усе, що потрібно.

— А ви?

На Гумбольдтовому обличчі з’явилася люта гримаса.

— Не став ідіотських запитань. Ми лишаємося. У нас тут є ще деякі справи.

Оскар зрозумів, про що говорить учений.

Коли він трохи підняв Шарлотту, вона здалася йому легкою, мов пушинка.

Оскар підкинув тіло дівчини на плече і тієї ж миті відчув легкий дотик до руки. Один із «слуг» зупинився поряд і став обстежувати вусиками-щупаль-цями його зап’ястя. Незабаром до нього долучилася ще одна комаха, потім ще одна. Миттю Оскара оточили «слуги», які схвильовано ворушили своїми нюховими органами. Раптом один із «слуг» схопив Шарлотту за ногу і потягнув її до себе. Рух був недвозначним: комахи хотіли отримати жертву назад.

З огидою Оскар штовхнув істоту ногою. Вона впала на спину і почала дриґати кінцівками. Пролунав пронизливий виск. Заткнути б цій тварюці пащу, але він уявлення не мав, де саме вона в неї.

Оглушливий виск не замовкав.

Уже повний поганих передчуттів, Оскар обернувся. Очі Королеви були широко розплющені і спрямовані на нього.

Різке пирхання пронеслося під склепінням печери. У повітря злетіла хмара мікроскопічного пилу. Різко запахло прілим часником, і Оскар судорожно чхнув.

Велетенська істота видала розкотистий звук і трохи підвелася, впираючись у підлогу передніми кінцівками.

— Тікай, Оскаре, тікай! — Гумбольдт люто розмахував смолоскипом, відволікаючи увагу чудовиська на себе.

Королева рвучко судорожно розвернулася і втупилася очима в дослідника. Її масивна передня частина подалася в його бік, але з другого боку вже лунало:

— Ні, ти сюди поглянь, мерзотна тварюко!..

Це була Волкріс. Її меч виблискував багрянцем у світлі смолоскипів.

Якийсь час Королева по черзі розглядала нових супротивників, забувши про Оскара. Скориставшись цим, він підхопив Шарлотту й кинувся до виходу з головної печери.

Волкріс завдала страшного удару по одній з кінцівок комахи-матки. Клинок, дзенькнувши, відскочив від товстого хітинового панцира і відлетів назад. Удар був такий сильний, що сила віддачі мало не вивихнула їй плече. Проклинаючи все на світі, жінка знову взялася до зброї. Маленький шматочок рогоподібного панцира — ото й усе, чого їй вдалося добитися.

— Просто неймовірно? — прохрипіла Волкріс розлючено. — Легше пробити борт англійського панцирника.

— Стань позаду мене, Вол! — гукнув Гумбольдт. — Там безпечніше.

Але вона лише струснула волоссям.