Місто заклиначів дощу - Томас Тімайєр
— Співчуття? Ти гадаєш, я потребувала твого співчуття? То я скажу тобі, що ти зробив: ти перетворив нас на ворогів. На вовків, що б’ються через шматок здобичі. І тепер ми стоїмо тут, один проти одного, і жоден не хоче поступитися. Подібні проблеми мають тільки одне рішення. — Вона легко пограла мечем. — Ну ж бо, берися до зброї!
Проти власної волі Гумбольдт підняв рапіру. Було помітно, яких зусиль коштує йому протистояння з цією жінкою. Але Волкріс не залишила йому часу на роздуми, зробивши блискавичний випад. Ученому ледве вдалося відбити цей удар. Їхні клинки схрестилися.
З першої секунди стало очевидно, що це битва не на життя, а на смерть. Оскар, якому доводилося бувати на змаганнях фехтувальників, одразу відзначив одержимість і швидкість обох супротивників. Гумбольдтова рапіра безнадійно поступалася японському мечу і в вазі, і в бойових якостях. Дослідник, який чудово знав це, стискав лівою рукою ціпок міцного чорного дерева, використовуючи його для захисту. Він відбив витонченим прийомом ще один грізний випад супротивника і слідом завдав такого ж небезпечного удару у відповідь. Рапіра просвистіла за сантиметр від обличчя Волкріс.
Вона миттєво обернулася навколо власної осі, зі свистом розтинаючи повітря. Кінчик її клинка залишив криваву смугу на плечі Гумбольдта. Вчений відповів випадом, потім ударом по мечу найманки, який вона зуміла відбити, лише доклавши всіх своїх сил. Проте це не завадило вченому одночасно завдати їй хльосткого удару ціпком по гомілці.
Пролунало різке клацання, затим здавлений крик болю. Волкріс вдалося покинути небезпечну зону, але надалі вона помітно накульгувала. Обсипаючи супротивника прокляттями, вона все-таки повернулася на вихідну позицію, і вони знову закружляли в бойовому танці.
Оскарові здавалося, що він зрозумів суть бойової техніки кожного супротивника. Гумбольдт діяв класично, строго за правилами, і з тією силою, яка відповідала його зросту і масі. Стиль Волкріс, навпаки, вирізнявся швидкістю і відточеною витонченістю. Вона уникала класичних випадів і відбивала удари незвичною технікою обертання клинка. Її рухи були такими швидкими, що меч, зблискуючи сріблом, немов розчинявся в повітрі.
В обох були сильні і слабкі сторони, але Оскар був просто вражений, як добре тримався Гумбольдт. Він і гадки не мав, що той такий досвідчений і тренований боєць. Він відбивав удари, бив і колов, наче все життя тільки це й робив. Але незабаром стало ясно, що довго вченому не протриматися. Він буй надто високий і важкий, щоб тривалий час витримувати такий темп. Піт струмками стікав по його обличчю, він дихав важко, як парова машина. А Волкріс немов тільки-тільки почала розігріватися, і її випади були не менш агресивними, ніж на самому початку бою. До того ж вона діяла тепер тверезіше і обережніше.
Минуло близько десяти хвилин, і Гумбольдт, після чудово виконаного жінкою ковзного бічного удару, посковзнувся на мокрій палубі, утратив рівновагу і впав, сильно ударившись спиною об кормову надбудову судна. Наступної миті Волкріс була вже поруч.
— Здавайся, Карле Фрідріху! — зажадала вона, приставивши вістря меча до його грудей.
Еліза злякано заховала обличчя в долонях.
Учений спробував звестися на ноги, але раптом пролунав несамовитий свист. Усі були такі поглинені сутичкою Гумбольдта і Волкріс, що за входом до розколини ніхто не пильнував.
Огидно шиплячи, з печери з’явилася величезна підземна комаха. Схопивши передніми кінцівками Шарлотту, чудовисько зникло з нею в підземній галереї.
49Гумбольдт, відштовхнувши шкіряним рукавом клинок переможниці, вислизнув із-під нього і підхопився на ноги. Жінка була дуже приголомшена, щоб відразу зреагувати. Вона, як і решта, була вражена стрімкою появою велетенської комахи.
Оскарові все, що трапилося, здалося сном. Він знову і знову переводив погляд із місця, де тільки-но стояла Шарлотта, на вхід до розколини і назад. Гумбольдт кинувся до своєї сумки із зброєю.
— Швидше! — вигукнув він, важко дихаючи. — У погоню! Юпане, дайте сигнал вашим людям — хай вони поспішають за нами.
Жрець знаками став підкликати повітряні судна, що чекали його розпоряджень.
— Ні, Карле Фрідріху! — Волкріс знову направила на нього свій меч. — Наш бій ще не закінчено!
— Для мене — закінчено, — відрізав Гумбольдт, уперто труснувши головою. — Для мене він був закінчений, навіть не почавшись. Я ніколи не хотів завдати тобі болю, Вол. Я щиро шкодую, що тоді все так вийшло. Якщо дозволиш, у майбутньому я спробую спокутувати свою провину. Але не зараз. Зараз життя племінниці для мене важливіше. Убий мене, якщо не можеш без цього, або не стій у мене на шляху!
Він знову схилився над сумкою.
Волкріс ще якийсь час стояла поруч, спрямувавши зброю на вченого, але потім повільно опустила меч.
— Питання ще не закрите, — нарешті сказала вона. — Як тільки ти звільнишся, ми продовжимо.
— Як собі хочеш. Аж до смерті одного з нас. Даю слово. — Учений на мить задумався і провадив далі: — Чом би тобі не долучитися до нас? Такий майстер, як ти, дорого коштує в подібній ситуації.
Оскар не повірив своїм вухам.
— Ця жінка хоче розправитися з вами, а ви кличете її в союзники? — мимоволі вигукнув він.
— Твій супутник — хоробрий хлопчина, — сказала Волкріс, і на її обличчі вперше промайнула усмішка. — Він мені подобається. Де це ти його відкопав?
Гумбольдт удав, що не чує питання.
— То ти з нами йдеш чи ні? — повторив він.
— Авжеж, — промовила жінка, описавши свистяче коло в повітрі своїм мечем. — Трохи практики ніколи не завадить.
— Оскаре, — звернувся до хлопця Гумбольдт, простягуючи йому свого ціпка. — Ти візьмеш мою рапіру. Я прихоплю арбалет. У разі потреби