Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

— Я не прошу тебе змушувати його робити неправильні речі, тільки вірні, тільки ті, що він і сам захоче зробити. Я просто прошу тебе захистити його від болю, який може штовхнути його на помилку, помилку, яка затягне на дно і нас всіх слідом за ним.

Ніккі знову відчула, як тонкі волоски на її шиї стали дибки.

— Про що ти говориш?

— Ніккі, коли ти була з Орденом — коли тебе знали під ім'ям Пані Смерть — як ти тоді себе відчувала?

— Відчувала? — Ніккі покопалася в пам'яті в пошуках відповіді на несподіване питання. — Навіть не знаю. Не цілком розумію, що ти маєш на увазі. Мабуть, я ненавиділа себе, ненавиділа життя.

— І в твоїй ненависті до самої себе — чи сильно тебе турбувало, що Джеган міг убити тебе?

— Не особливо.

— А зараз ти вела б себе так само? З тою ж байдужістю до себе, до свого майбутнього?

— Ні, звичайно. Тоді мені було все одно, що зі мною станеться. Яке у мене могло бути майбутнє? Я не думала, що заслужила хоч скільки-небудь щастя — і не чекала його — так що, для мене мало що мало значення, і власне життя в тому числі. Я просто вважала, що ніщо не має значення.

— Вважала, що ніщо не має значення, — повторила Енн. Вона напустила на себе заклопотаний вигляд, перш ніж продовжити виражати стурбованість словами Ніккі.

— Ти не очікувала для себе щастя, і тому вважала, що ніщо не має значення, — вона підняла палець на знак прояснення. — Тоді ти не прийняла б тих рішень, що зараз, тому що не дбала про себе. Адже так?

Ніккі здалося, що вона майже чує звук замикання невидимої пастки.

— Так.

— І як, по-твоєму, повинен себе почувати чоловік, такий, як Річард, коли він, нарешті, зрозуміє, що Келен для нього втрачена, коли дійсно і ясно усвідомлює остаточність цього? Чи буде він так само цінувати життя?

Невже ти гадаєш, що він і тоді буде відчувати зв'язок з нами — з тим же почуттям важливості людського життя — коли ним оволодіє розгубленість, самотність, безвихідь, відчай… безнадія? Не очікуючи щастя, невже, ти думаєш, його буде хвилювати, що з ним станеться? Ти-то знаєш, як це, дитя. Скажи мені.

Руки Ніккі вкрилися мурашками. Вона боялася відповісти на це питання. Енн помахала пальцем.

— Якщо поруч з ним не буде нікого, не буде любові — чи не все йому буде одно, жити або померти?

Ніккі сковтнула клубок у горлі, із зусиллям глянувши в очі правді.

— Гадаю, може бути і так.

— А якщо сам він втратив надію, як зможе він зробити вірний вибір для нас? Чи не здасться він?

— Не думаю, що Річард здасться.

— Ти не думаєш, — нахилилася до неї ближче Енн. — Хочеш провести експеримент? Поставити наші життя, наш світ, все живе на результат такого експерименту?

Напір Енн, здавалося, прибив Ніккі до місця.

— Дитя моє, якщо ми втратимо Річарда, ми втратимо все.

Вона пом'якшила тон, і Ніккі відчула, як пастка остаточно зачинилися за нею.

— Ти сама знаєш, наскільки він важливий — і тому-то ти і ввела шкатулки Одена в гру від його імені. Ти знаєш, що тільки він може повести нас у цю битву. Ти знаєш, що без нього сестри Тьми визволять Володаря з пекла. Без Річарда, який тільки й зможе зупинити їх, вони визволять саму смерть. Вони покладуть край світу живих. Вони занурять нас в Великий Хаос. Без Річарда все втрачено, — повторила вона, немов забиваючи останній цвях в кришку труни.

Ніккі проковтнула клубок у горлі.

— Річард ніколи нас не покине.

— Навмисно ні. Але, йдучи в битву без любові і надії, з однією тільки самотністю, він може прийняти рішення, яких би не прийняв, неси він у душі образ коханої жінки. Ця любов може стати сполучною ланкою, об'єднуючим фактором. Тільки така любов може утримати людину від поразки, коли у неї вже немає сил йти далі.

— Все це може бути і так, але все ж, не дає тобі права розпоряджатися його серцем.

— Ніккі, я не думаю…

— В ім'я чого ми боремося, якщо не заради недоторканності життя?

— Я борюся заради недоторканності.

— Ти? Невже? Все своє життя ти була віддана тому, щоб примусити інших робити те, що ти хотіла, а не те, чого хотіли вони. Нехай це і робилося з добрими намірами, але тобі виразно було все одно, як інші повинні жити і заради чого. Ти приліплювала новачків до сестер, щоб вони служили тій меті, що ти їм призначила. Ти використовувала сестер, щоб виліпити з молодих людей чарівників, які з великою ймовірністю слідували б тому, що ти вважала задумом Творця.

Кожному, хто опинявся під твоїм контролем, довелося прийняти твоє бачення того, як вони повинні жити і в що вірити. Навряд чи ти колись дозволяла людям приймати обдумані рішення самостійно.

Найчастіше ти навіть не дозволяла їм пізнати життя; замість цього ти вказувала їм на значущі моменти і шлях, яким їм належало йти. Єдиним відомим мені винятком — і то лише частково — стала Верна, коли ти відіслала її на двадцять років подалі від себе.

Ти розпланувала життя Річарда за сотні років до його народження. Ти будувала плани на те, як він повинен прожити відведений йому термін — його власне життя.

Ти, Аннеліна Алдурен, виключно на своєму тлумаченні прочитаного пророцтва, визначила рамки для існування Річарда в світі живих. А тепер ти плануєш його почуття. Може, ти вже і в потойбічному світі відвела йому містечко? Ти майже все життя протримала Натана