Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Енн, з завмерлим виразним поглядом в мертвих очах, ковзнула на підлогу і обрушилася обличчям вперед. Потік крові з'явився з-під неї, розтікаючись по білому мармуру.

Три жінки знизу залу, мов три стерв'ятники, що видерлися на мертву гілку, стояли пліч-о-пліч, спостерігаючи за Ніккі.

Ніккі знала спосіб, яким вони змогли зробити подібне, для неї він означав смерть: вони об'єднали свою силу. Вона й сама, коли вони вперше були захоплені Джеганем, об'єднувала свою енергію з іншими Сестрами Тьми. Всі втрьох вони діяли, як одне ціле і саме завдяки цьому тільки що зуміли скористатися своїм Даром у Палаці.

Але чого не могла зрозуміти Ніккі, так це того, як вони проникли сюди. Вона чекала, що в будь-яку секунду блискавка запалиться знову, і її спіткає та ж сама доля, що і Енн. Був час, коли її абсолютно не турбувало, що з тієї чи іншої причини вона помре.

Тепер же її це хвилювало. Її дуже турбувало це. Вона моторошно шкодувала, що не зможе вчинити гідний опір перед тим, як померти. Ну, хоча б це відбудеться швидко.

Сестра Ерміна посміхнулася злорадною посмішкою.

— Ніккі, дорога. Як приємно бачити тебе знову.

— Ти попала в погану компанію, — додала Сестра Джулія, притискаючись до Сестрі Ерміни праворуч.

Кремезна Сестра Грета, яка примкнула до неї зліва, теж втупилася в Ніккі пильним поглядом.

Всі троє були Сестрами Тьми. Сестра Ерміна звільнилася від влади Джегана разом з Юлією, Цецилією і Тові. Ці сестри самостійно вчотирьох закликали Вогняний ланцюг, захопили Келен і запустили в гру шкатулки Одена.

Але Сестри Джулія і Грета, яких Ніккі теж знала досить добре, довго залишалися бранками Джегана. Те, що Сестра Ерміна з'явилася з цими двома, було якоюсь нісенітницею.

Не маючи часу, щоб розібратися, чому ці троє з'явилися разом, Ніккі вирішила, що раз вже судилося померти, то вона, по крайній мірі, спробує поборотися.

Вона різко описала рукою дугу навколо, викидаючи найсильніший щит, на який вона була здатна, розуміючи, наскільки слабким він виявиться, але сподіваючись, що він протримається достатній час. Стрілою вона помчала в протилежному напрямку, рухаючись в бік сходів.

Але не зробила вона й трьох кроків, як аркан щільного повітря хльоснув навколо її ніг і рвонув їх. Вона важко сіла на підлогу. Її щит виявився марним проти об'єднаної сили трьох чаклунок.

Вона була трохи збентежена тим, що вони не скористалися тим же видом смертоносної магії, яку вони примінили до Енн.

Не затримуючись на тому, щоб осмислити, чому або що з цього випливає, Ніккі перекотилася вліво і схопилася на ноги. Через отвір вона пірнула в сусідній зал. Позаду вона розчула як три Сестри кинулися за нею.

У цих простих, порожніх залах, зроблених з гладкого мармуру, не було ніякого місця щоб сховатися. Ніккі знала, що якщо вона побіжить, вони просто запалять таку ж блискавку, щоб розправитися з нею. Ніякого реального шансу, щоб відірватися від них і вийти за межі досяжності їх сили, не було.

Але, раз вже вони побігли за нею, то швидше за все вони будуть чекати від неї, що вона буде мчати від них, а тому, замість цього, Ніккі притиснулася спиною до стіни прямо біля краю сусіднього перетину, з ближнього боку, звідки з'являться ці троє, що біжать за нею.

Ще важко дихаючи, вона намагалася триматися тихо, наскільки це було можливо. З цього місця, де вона вирішила влаштувати засідку, їй не було видно тіла Енн, але вона могла бачити яскраву пляму крові, що розтікалася по білій мармуровій підлозі.

Важко було повірити, що Енн померла. Вона була свідком сходження і падіння королівств і пережила незліченні покоління на своєму відрізку життєвого шляху. Здавалося, що вона жила вічно. Неможливо було спробувати уявити собі світ без Аннеліни Алдуррен.

Хоча Ніккі і не любила аббатису, все ж вона відчувала гострий біль гіркоти втрати. Здавалося, що тільки-тільки Енн прийшла в згоду з деякими своїми протиріччями. Після стількох прожитих років, після такого довгого життя, вона, нарешті, зустріла справжню любов у своєму житті.

Як тільки Ніккі почула кроки, які стрімко наближалися кроки, вона напружила всю свою увагу. Горювати часу не залишалося.

Ніккі навряд чи перебувала в стороні від сцен насильства і смерті, але вона ніколи не користувалася такоюю манерою битви. Будучи Пані Смерть, вона була свідком тисяч смертей, і вбила людей більше, ніж могла б порахувати або запам'ятати, але їй ніколи не доводилося робити це голими руками.

Тепер, без своєї сили, це був єдиний спосіб. Вона спробувала уявити, що зробив би Річард на її місці.

Як тільки три Сестри з'явилися з-за рогу, Ніккі вклала всю свою силу, коли протаранила ліктем обличчя самої ближньої до неї. Вона почула хрускіт зубів. Її серце билося так стрімко, що вона навіть не відчула удару в своєму лікті. Від удару Сестра Джулія поїхала по підлозі на спині.

Без всякої паузи, покии Сестра Джулія ще продовжувала ковзати по підлозі, Ніккі стрибнула на Сестру Ерміну, хапаючи ту за волосся. Вона скористалася інерцією жінки, щоб по дузі через зал змусити врізатися її головою в стіну. Її череп видав нудотний «чвак» при ударі об камінь.

Ніккі сподівалася, принаймні, оглушити жінку, якщо не вдасться вбити її. Якби залишилася лише одна Сестра, то та опинилася б у змозі скористатися своєю силою не краще, ніж це змогла зробити Ніккі.

Але Сестра Ерміна продовжувала залишатися цілком свідомою. Вона вивергнула прокляття і щосили намагалася вивільнитися. Ніккі, як і раніше зберігаючи ініціативу, рвонула її назад і, задерши їй голову за волосся, приготувалася в черговий раз з усього розмаху вдарити її обличчям об стіну.

Але перш ніж вона змогла здійснити задумане, огрядна Сестра Грета врізалася в тіло Ніккі, збивши її в сторону і звільнивши Сестру Ерміну. Всією своєю вагою Сестра на ходу обрушилася на Ніккі з такою силою, що у Ніккі від удару об підлогу вилетіло все повітря з легенів.