Зона покриття - Стівен Кінг

— Знаю, — відповів Клай. Він знав іще дещо: те, що Аліса сказала голосом Гарварда, було дуже схоже на правду. — Знаєш, про що я постійно думаю?

Том заперечно похитав головою.

— Коли він був маленький, рочків три чи чотири... тоді у нас із Шарон ще все було добре, і ми називали його Крихіткою Джонні... він прибігав щоразу, коли дзвонив телефон. Кричав: «Фо-фо-ме-ме»? Ми були у захваті. А якщо дзвонили його бабуся чи дідусь, ми казали: «Фо-фо-те-те» — і давали йому трубку. І я досі пам'ятаю, якою здоровенною вона здавалася у його крихітних ручках... і біля його вушка...

— Клаю, не треба.

— А тепер... тепер... — Продовжити він не зміг. Та й не треба було.

— Ідіть сюди! — покликав Джордан. Його голос був сповнений страждання. — Швидше!

Вони поспішили туди, де лежала Аліса. Її тіло охопила судома, хребет вигнувся дугою, і в смертельній агонії вона трохи піднялася над землею. Єдине око вилізло з орбіти, кутики губ опустилися. А тоді все тіло раптово обм'якло. Вона назвала ім'я, яке нічого їм не говорило, — Генрі, — і востаннє стиснула кросівку. Потім пальці розслабилися, і кросівка вислизнула. Аліса востаннє зітхнула, і з її розтулених вуст вийшла майже прозора біла хмарка.

Джордан перевів погляд із Клая на Тома і знову подивився на Клая.

— Вона...

— Так, — сказав Клай.

Джордан гірко заридав. Дозволивши Алісі востаннє подивитися на зорі, що вже бліднули, Клай закрив їй око рукою.

19

Неподалік від яблуневого саду стояла ферма. В одному з сараїв вони знайшли лопати й, вклавши Алісі в руку кросівку, поховали її під яблунею. Усі погодилися, що такою була б її остання воля. На прохання Джордана Том іще раз прочитав сороковий псалом, хоча тепер йому ледве вдалося дочитати його до кінця. Кожен із них сказав, якою їм запам'яталася Аліса. Поки тривала ця частина імпровізованої заупокійної служби, повз них, прямуючи на північ, пройшла не дуже велика зграя фонолюдей. Їх помітили, але не потурбували. І Клая це анітрохи не здивувало. Вони ж божевільні, недоторканні... і Канонір та Гарольд дізнаються про це на свою біду. У цьому він не сумнівався.

Більшу частину дня вони проспали на фермі, а тоді вирушили до Кент-Понда. Клай більше не сподівався, що знайде там свого сина, але ще не втратив надії знайти вісточку від нього чи, може, від Шарон. Якби він знав, що вона жива, то зміг би хоч трохи відігнати смуток, який зараз свинцевою мантією притискав його до землі.

Кент-Понд

1

Його колишній будинок, той, у якому Шарон і Джонні мешкали на момент проходження Імпульсу, стояв на Лівері-лейн, за два квартали на північ від згаслого світлофора, який був у самому центрі Кент-Понда. Такі будинки у рекламах агентств нерухомості називалися «домом за зниженою ціною» чи «першим власним будинком». До розлучення Клай і Шарон жартували, що, мовляв, «перший власний будинок» стане для них «останнім притулком для пенсіонерів». А коли вона завагітніла, то вони думали, що, коли народиться дитина «жіночої статі», як казала Шарон, її назвуть Олівією. Тоді у них буде єдина Лівві на всю Лівері-лейн. Як вони тоді сміялися!

У вітряну ніч, одразу ж після настання півночі, Клай, Том і Джордан (блідий, мовчазний, заглиблений у себе Джордан, який тепер відповідав на питання тільки тоді, коли до нього звернуться вдруге чи втретє) вийшли на перехрестя Мейн-стрит та Лівері-лейн. Настав другий тиждень жовтня. Клай зачудовано роздивлявся знак «Стоп» на розі вулиці, на яку останні чотири місяці він приходив тільки як гість. На ньому досі, як і до від'їзду Клая у Бостон, був трафаретний напис «НІ — АТОМНІЙ ЕНЕРГЕТИЦІ», зроблений фарбою з балончика. СТОП... НІ — АТОМНІЙ ЕНЕРГЕТИЦІ. СТОП... НІ — АТОМНІЙ ЕНЕРГЕТИЦІ. Він ніяк не міг зрозуміти сенсу цих слів. Зі значенням проблем не було, тут усе здавалося цілком зрозумілим: просто чиясь розумна політична заява (якби він звертав увагу, то, можливо, побачив би такі самі написи на всіх знаках «Стоп» у місті, можливо, навіть у Спрінґвейлі та Ектоні), але до нього не доходило, до чого були ці слова, коли весь світ змінився, вислизав від нього. У Клая виникло відчуття, що коли відчайдушно буравити напис «СТОП... НІ — АТОМНІЙ ЕНЕРГЕТИЦІ» поглядом, то у ньому з'явиться червоточина — просторово-часовий тунель, як у науковій фантастиці, він зможе пірнути в минуле, і весь цей жах минеться. Уся безвихідь закінчиться.

— Клаю? — покликав Том. — 3 тобою все гаразд?

— Це моя вулиця, — відповів Клай так, наче це все пояснювало, а тоді, не усвідомлюючи, що робить, побіг.

Лівері-лейн була глухою вулицею. Усі вулиці в цій частині міста сходилися до вивітреної гори — пагорба Кент — і закінчувалися там. Дуби нависали над вулицею, і вона була засипана опалим листям, яке шурхотіло під ногами. Тут було повно автомобілів, які заглухли, а два з них зімкнулися решітками радіаторів у міцному механічному поцілунку.

— Куди він? — спитав Джордан у нього за спиною. Клаю не сподобався страх у голосі хлопчика, але зупинитися він був не в змозі.

— З ним усе добре, — відповів Том. — Нехай біжить.

Клай оминав автомобілі, променем ліхтарика виписуючи попереду зиґзаґи. Один промінь світла вихопив обличчя пана Кретські. Пан Кретські завжди мав для Джонні цукерку на паличці, коли надходив день стрижки, а Джонні був Крихіткою, малечею, яка лопотіла «фо-фо-ме-ме», зачувши дзвінок телефону. Пан Кретські лежав на тротуарі перед своїм будинком, наполовину присипаний опалим дубовим листям, а на обличчі бракувало носа.

«Я не повинен знайти їх мертвими. — Ця думка знову й знову вибивала в його голові барабанний дріб. — Тільки не після Аліси. Я не повинен знайти їх мертвими. — А наступна думка була вже лихою (проте у критичні моменти розум майже завжди говорив правду). — І якщо вже мені судилося знайти когось із них мертвим... то нехай це буде вона».

Їхній будинок був останнім ліворуч (про що він, відповідним замогильним голосом та огидно підсміюючись, ніколи не забував нагадати Шарон, навіть коли жарт уже став бородатим)[38], і під'їзна доріжка навскоси вела до полагодженого маленького гаража, у якому вистачало місця тільки на одну машину. Клай вже повністю видихався, але бігу не вповільнив. Він промчав під'їзною доріжкою, розкидавши