За гранню - Анна Несторова

Ельез ступив до дверей, помічаючи мертві тіла. Еманації життя полишили світ, де-не-де виднілись капельки заклять, що змусили дорогоцінну енергію зникнути. Некромант стиснув зуби, мов той скажений пес, котрого дражнили кісткою. Хаврен дер Нарат була для нього бажанням. Він спостерігав за нею ще в дитинстві, коли підібрався до її матері. Розторопна Шана доньку дуже любила. Що ж… Забрати любов від її чоловіка некромант зміг, дібрався й до королівської лікарки, а тепер якась потвора викрала її та повбивала багатьох слуг. Найгірше — зірваний ритуал. Через три дні повний місяць перейде в затемнення, а енергії не вистачить.

Некромант йшов далі по знайомих коридорах, проклинаючи Єстін. Королівська сестра, улюблениця генерала, що також його сином не нехтувала, спрацювала чудово. Заманила брата в пастку, змусила його залишити дівчину. Донька Асберги прекрасно розуміла — якщо Ельез не отримає графиню дер Нарат, ні вона, ні її вінценосний братик не залишаться живими, а ще Естен нарешті відпустив душу їх матері. Звільнив від служби йому. То була кара за смерть Шани, котру, королева полоснула однією з робіт некроманта й полишила помирати.

Нерозумна не відала: то артефакт, що навпаки підтримував життя. «Чого не вдієш, коли вірна подруга обернулась проти тебе, — зробив висновок про ці події він, — спроба захопити владу в Шарнії скінчилась провалом. Доньку викрав Ленард. Аристократка, котру Асберга спеціально до себе наблизила, знаючи про її зв’язок з шарнійським принцом, якогось милого прийшла до здорового глузду й заявила, що розповість про все чоловіку. Й байдуже на зраду з прекрасним біловолосим барончиком під іменем Наяр».

Так, він використав ім’я померлого вчителя, якому сам встромив кинджал в серце. Чим не потіха? За все життя довге, по-своєму чудесне, в Ельеза Естена існувало багато імен та личин.

Нині він зупинився в коридорі, відчуваючи поколювання. Сироти пройшлись по тілу. Чорнильна тьма виникла перед очима, переливаючись фіолетовими спалахами. Пройшла крізь чоловіка, той тільки встиг нахилитись й прикрити очі. Тьма не шкодила Ельезу, як й морок, як й інші біди світу, він сам став ними: тварини хаосу слухались його, а та пітьма, що втекла могла приймати різні форми.

Він здавлено прохрипів, відкашлюючись й одразу побіг на вулицю. Плащ здіймався за плечима, прядки довгого волосся падали на очі, а рука нестерпно боліла після древніх чар, що ранили долоню.

Чорна пляма розповзалась по небу, по лісі, дорогах, околицях столиці Ланверії, доходячи до башт високого замку, й за них, окутуючи світ, захоплюючи людські душі. Ельез впав на коліна, важко дихаючи. Його повний люті рик пронісся над деревами, прокльони лунали, допоки блискавка випадково не вдарила будинок. Від грому заклало вуха. Дощ вирував, заганяючи у сховок, а маєток розгорався вогнем.

Мало коли некромант відчував безсилля… Але наразі він не зміг нічого заподіяти. Тьма, котру він зрощував роками вирвалась, сіючи хаос, а підкорити її знову неможливо.