Обитель героїв - Генрі Лайон Олді

Сором! Стидобисько!

— Вибачити мене, — сумовито розвів руками Ікер Тирулега. — Дивний снуль. Рідкісний. Ні, у будинок немає просезоріус ага… Людина-хазяїн.

— Перепрошую за різкість і недовіру. А молодий пульпідор, якого ви вчора врятували?

— Ні, горбатий не могти бути просезоріус. Ніхто з люди в цей будинок.

— А скажіть… Сни, тобто снулі — їх можна зберігати?

— О, так! — пожвавішав Тирулега. — Цілий мистецтво є. Я їм володіти! Снуль піймати, саджати в екзипула, — він ще раз продемонстрував плетінку з «медузою», — з екзипула в апотека… Схрон… Сохранялище. Там снуль довго сидіти могти. Давати приснить іноді, настій духоцвіт бризкати, дурна мураха не пускай поруч…

— Як довго?

— Рік. Два. Десять. Десять — рідко.

— А п’ятдесят? Сто?!

— Не знай, — зізнався чесний Тирулега. — Ніхто зберігати не пробуй. Якщо сон довго покупець нема, його сушити, потім торкати? Товкати? — порох роби. Інкубоніс-порох із сірка й кора дуба швидко тарган ганяй. Порох-сон про війна з перець і сухий лишай — від лихоманка пити. Порох-сон про гроші…

Барон знав: морфінітів кличуть, бажаючи позбавити людину кошмарів. Навіть широкопрофільні гіпномаги не завжди бралися допомогти, а ловці снів звичайно справлялися. Втім, заробляли на життя вони не тільки ловом кошмарів. Знаходилися й заможні любителі видінь, спійманих у сильце. Замість того, щоб пролежувати боки, чи не краще пережити уві сні любовну авантюру? Стати учасником оргії? Зійтися з ворогом у смертельному, але безпечному двобої? Полоскотати пересичені почуття чужим жахом?

Але порошок від тарганів?!

— Дякую, пане Тирулего. Крім вас, тут більше немає ловців?

— Немає. Я один є каптор иртабаз.

Конрад не став з’ясовувати, як старий розпізнає колег. Сам барон теж у дев’яти випадках з десяти розпізнав би квізитора під будь-якою личиною.

— Щиро вдячний вам, пане. Отже, ви впевнені, що в клієнтелі немає людини, яка могла б, свідомо чи несвідомо, «підкинути» мені цей сон?

— Впевнений. Я зберігати снуль цей, скільки потрібно. Його можна приснити ще. Раптом ви там знайти корисний… Відомостей? Про наш спільна справа?

— Буду вам вельми вдячний. А зараз прошу мене вибачити: світає, я хотів би переодягтися до сніданку. Нам незабаром виступати.

Змахнувши чорним плащем, Тирулега відкланявся й пішов.

«Добре хоч, не по стелі…» — зітхнув барон, зовсім спантеличений.

* * *

— А мені в трупарні й кажуть: у кредит більше не дамо!

— Тобі?

— Мені! Я їм підтвердження категорії, заявку на експеримент, план заходів… Ні й годі, хоч лусни! Ліміт, сатир його буцай, вичерпаний! Хабара тицьнув, то інтендант, гарпій квашений, аж підскочив…

— Давай я на себе запишу. Мені Фрося сім пільговиків підмахнув, а я на третьому бачу: глухо! Без «верби» тінь просто в банці розвіюється…

— Кручу, верчу, дух спіймати хочу…

— Та не так! Кручу-у, верчу-у… Упирай наприкінці на «у». Зменшена септочка з доданою зверху малою нонкою, як у «Загибелі богів». Я тобі дам «Процес розкладання мелодики виклику», там є…

— Кручу-у, верчу-у…

— Ну ти, братику, глухар… Тобі духа тільки в старому черевику ловити…

— …Чу-у… задовбала ваша септочка! Кручу-у-у…

— Береш мідний казан, кип’ятиш воду на перехресті семи доріг. Далі по порядку: жир Hemiaspsis signata, зів Tachyglossus Churihus, дзьоб Strigiforme… Е-е… Око Coronella austriaca…

— Чекай, я запишу… В казан мерщій сиплю жир болотяних змій, зів єхидни, дзьоб совиний… Око мідянки…

— …П’ясток Bufo calamita, гілку Taxus cuspidata… Жовч Capra ibex… Capra ibex...

— …Стегно жаби, гілку тису… Жовч безоарового цапа…

— Пробачте великодушно, добродії! Capra ibex — це козеріг, а безоарів цап — він називається Capra aegagrus…

— Цап, він і в Ла-Ланзі цап…

— Так, але його жовч у цьому випадку конфліктує з тисом! Загальновідомо, тис тягне коріння до рота всіх трупів, а камінь-безоар, інакше панзахр радісний, він же Хаджарилтес, він же «пожива життя», що зійшов на жовчі Capra aegagrus, оберігає від пристріту з летальною перспективою…

— Хвилиночку! Якщо ваш безоар при вживанні всередину зачепить зуби того, хто вживає…

— А для цього «поживу життя» товчуть товкачем і розмочують ружовою водою! І, закрутивши гвинтом у пляшці, безпосередньо в горлянку, оминаючи життєво важливі зуби…

— А ви, власне, що за один?

— А я, власне, лейб-малефік Андреа Мускулюс… Гм… вільнозапрошений консультант гросмейстера Ефраїма!

— Колеги! Фрося малефіка замовив! Королівського!

— Гіп-гіп-ура!

— Слава Фросі!

— Слава лейб-малефіціуму!

— Дорогий! Любий ти мій шкідник! Зайди в п’яту лабораторію, ми там без вашого брата обстраждалися!

— Головне, не дати шнурки на савані надрізати.

— Чому?

— Якщо родичі надріжуть — усе, не піднімеш. Він, гад, такий важкий робиться…

— А дощику спроворити? Вони жмура у двір, рюмзити, а ти хмарку за шпарку, і згори: кап-кап, кап-кап… Жмур, якого дощем накрило, іде як по маслу!

— Дощ, це добре… Дощик-дощик, перестань, в домовині мрець повстань…

— І у гріб червоне яєчко підкинути… Із лляним клоччям…

— За яєчко «ТТешки» тебе самого… За червоне…

— А я нищечком…

— Запам’ятайте, юначе: мета, навіть найблагородніша, не виправдовує сумнівних засобів! Яєчко він… Нищечком він… Ні, піднімайте, будьте ласкаві, як усі! Без підкидних яєць!

— Утік, зараза! Я його зробив, відвернувся, а він, сучий син, на мого коня й дьору!

— Куди?

— Женитися припекло! Свербить йому! До нареченої поскакав! На війну йшов, клявся: повернуся, мовляв! Звідки ж я знав, що він принциповий?

— А наречена?

— Та що їй зробиться, корові? Вона хоч за кого рада… Поки чекала, трьох народила…

— Патологоанатом, хоча й був фанатом, але з любові до пенатів не брав роботи в хату…

— Златоуст! Піїта! Ще!!!

— Після важкої і тривалої хвороби…

— Думай про хворобу! Думай! Сухоти там або джига боцмана П’ю… І руками ось так…

— …Волею долі розлучений з Вітчизною… Незважаючи на тілесну неміч, що переслідувала його решту життя…

— Ти некролог чи благовіст?! На півтора тони нижче! Поглядом, поглядом пронизуй…

— Громада у глибокій жалобі у зв’язку з втратою…

— Уявляй об’єкт… Докладніше, в деталях… І «кренделя» вплітай, із присипкою…

— …Приносить щирі співчуття родині та друзям покійного…

— Вже краще! І руками, руками роби… До речі, кого ховаємо? І добре було б уві сні повторити…

— Уві сні, панове, не треба. Читати уві сні некролог про незнайомого чи малознайомого — до отримання наяву двох взаємовиключних вказівок. Воно вам треба?

— Пані! Ви мантиса? Яке щастя! Скажіть, а правда, що прочитати уві сні некролог людині, яка вже померла, — до значних витрат?

— І навіть боргів.

— О! Дякую, дякую… Цікаве трактування…

— Пані вігіло, давайте присядемо де-небудь… Заморимо черв’ячка…