Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко
— Кнур, — машинально виправив Кейт.
— Кнур і є кабан. Просто великий.
— Не має значення. Великий чи малий, зараз він у надійних руках. Його вже не відпустять. А постіль поміняли.
— Я це розумію. Та все одно мені страшно… Кейт, будь ласка, ляж поруч зі мною.
Кейт аж сторопів.
— Ну… А ти не боїшся мене?
— Ні, не боюсь. Ми вже не діти, як тоді, а дорослі й відповідальні люди… Хоча зараз я почуваюся маленькою дівчинкою, і мені дуже лячно.
— Гаразд, — сказав Кейт і підійшов до ліжка з сестриного боку.
Вона посунулася, звільнивши для нього місце. Він скинув черевики та штани й ліг. Джейн поклала голову йому на плече.
— Тепер тобі краще? — запитав Кейт.
— Набагато краще. Не так страшно, але… Обніми мене.
Він обійняв її.
— Тепер мені добре, — прошептала Джейн. — Тепер я нічого не боюся. Зі мною ти, і я в безпеці… Знаєш, Кейте, ти найкращий. Найкращий у світі. Я завжди любила тебе.
— Я теж люблю тебе, рідна, — сказав він. — Дуже люблю.
Кейт пригортав до себе сестру і відчував, як мимоволі його охоплює збудження. Джейн також це відчула, але не віджахнулась від нього, навпаки — притислася ще дужче. Її гарячий подих обпалював його шию та підборіддя, а рука гладила груди. Нарешті вона підняла обличчя, і її теплі м’які губи наблизилися до його губ.
Їхні перші поцілунки були ніжними та лагідними, потім вони цілувалися жадібно, несамовито, часом задихаючись від браку повітря. Кейт відчув у роті солоний присмак крові — своєї чи Джейниної. Розум наказував йому негайно зупинитися, припинити це неподобство, але пристрасть не бажала дослухуватися до голосу здорового глузду. Вони вже проминули точку повернення, лоґіка відступила під тиском емоцій, і їх нестримно несло вперед, дедалі глибше затягувало у вир безумства.
Кейт підім’яв під себе сестру й закотив її сорочку вище талії. Їхня близькість була бурхливою, стрімкою, шаленою, як зґвалтування, з тією лише різницею, що Джейн не опиралася, не протестувала, не відштовхувала Кейта, а намагалася злитися з ним, стати його продовженням, невід’ємною часткою його істоти. Вона скрикувала, стогнала, схлипувала, промовляла його ім’я, називала його любим, дорогим, коханим, благала не зупинятися і цілувала, цілувала його. А в мить кульмінації їх єднання Джейн щосили вчепилася зубами в Кейтове плече. Він відчув гострий біль і безмежну насолоду…
Потім вони лежали, міцно притулившись одне до одного. Джейн зарилась обличчям на його грудях, а Кейт вдихав терпкий аромат сестриного волосся і гладив її стегно. Проте він швидко оговтався, і початкова ейфорія поступилася місцем сорому, жаху перед скоєним, каяттям за свій учинок.
— Що ми наробили, Джейн?! — у відчаї мовив Кейт. — Що ж ми наробили?..
— Ми кохалися, — відповіла вона. — Як колись.
Він відсунув її від себе й винувато сказав:
— Пробач мені, рідна. Будь ласка, пробач. Я…
— Мовчи, — урвала його Джейн. — Не звинувачуй себе ні в чому. Це була моя ініціатива. Я сама так захотіла. Я давно цього хотіла. Завжди.
— Ні, Джейн! Ти не тямиш, що кажеш. Ти дуже перехвилювалася, ти багато випила…
— Я не п’яна, Кейте. Зовсім не п’яна… хоч і багато випила. Просто вино і добрячий струс надали мені рішучості зробити те, чого я давно хотіла — повернутися до тебе, знову стати твоєю.
Вона підвелася, стягла через голову нічну сорочку і стала перед Кейтом голяка.
— Тепер це все твоє, любий, — сказала Джейн. — І це, — вона торкнулася пальцями до губ. — І це, — погладила груди та живіт. — І це, — провела руками вздовж стегон. — І, звичайно, це, — її долоня сковзнула по по гладко виголеному лобку до вологого лона. — Я вся твоя, до останньої частки.
Сестра лягла і знову притулилася до нього. Приголомшений почутим не менше, ніж тим, що допіру сталося, Кейт цілковито онімів і навіть не міг поворухнутися.
— Мені так добре з тобою, — продовжувала вона. — Мені ні з ким не було так добре, з жодною дівчиною.
Врешті до Кейта повернулася мова, і він бовкнув перше, що спало йому на думку:
— Дівчата не для тебе, Джейн, Тобі потрібен хлопець.
— Так, мені потрібен хлопець, — погодилась вона. — Мені потрібен ти.
— Але, Джейн…
— Мовчи, Кейте, і слухай мене уважно, — її голос став жорстким. — Всі ці роки я ненавиділа тебе не за те, що ти тоді переспав зі мною. Ти ж так страждав, так щиро каявся, і я ладна була пробачити тобі все… майже все. Одного я пробачити не могла: тоді ти зробив мене не просто жінкою — ти зробив мене своєю жінкою. Розумієш, Кейте? Своєю! Саме за це я ненавиділа і досі ненавиджу тебе. Бо кохаю тебе понад усе на світі!
— О, Джейн!.. — простогнав Кейт.
— Ночами я довго не могла заснути, я згадувала ті хвилини, я мріяла про тебе, я марила тобою… хай тобі грець! І водночас розуміла, що нам не бути разом, що так неправильно, що це гріх. А інші хлопці мене не приваблювали, ніскілечки! Мені навіть думати було гидко про поцілунки з ними… не кажучи вже про інше. Мабуть, я справді лесбіянка, бо мені добре з дівчатами, але на світі є один хлопець, один-єдиний серед усіх, з яким геть забуваю про своє лесбійство. Це ти, Кейте. Лише ти. І ніхто інший.
— Боже мій! — прошепотів Кейт. Уперше за багато-багато років йому відчайдушно захотілося плакати. — Боже мій! Що
