Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— Пам’ятаєш, що ти казав чотири дні тому? Ти питав, чим можеш спокутати свою провину. Ти казав, що згоден на все.

— Тільки не…

— Тільки це, Кейте. Тільки це. Лише так ти зможеш виправити скоєне, лише з тобою я можу бути звичайною гетеросексуальною жінкою. А кровозмішання… Та дідько з ним! — Джейн наблизила своє лице до його лиця і ніжно поцілувала його. — Кейт, любий мій, рідний. Я більше не можу ненавидіти тебе, це понад мої сили — розриватися між коханням та ненавистю. За десять років я вичерпала всі запаси ненависті, тепер я хочу просто любити тебе. І я любитиму попри все. — Вона знову поцілувала Кейта, цього разу пристрасно. — Я так довго чекала на цей день, я так хочу, щоб ти знову й знову кохав мене… Проте я не стану ні до чого примушувати тебе. Сам вирішуй, що для мене краще — спати з рідним братом чи з дівчатами. Обирай, котре лихо менше.

Кейт важко зітхнув, обняв її й міцно притиснув до себе.

— Джейн, люба! Ти розбиваєш моє серце…

— А ти моє вже розбив, — сказала вона. — Десять років тому.

Пролунали традиційні слова відкриття зборів Ради, всі дванадцятеро її членів засвідчили свою присутність, і на кілька секунд у Залі запанувала зосереджена мовчанка, що зазвичай передувала початкові важливої розмови.

Маріка нетерпляче переступила з ноги на ногу. Як і належало спеціально запрошеному (такий статус було передбачено й реґламентовано), вона стояла попід стіною біля порталу. Стоїчков приніс для неї крісло, і якби Маріка зараз сіла, ніхто б не розцінив цей вчинок як неввічливий. Проте вона вирішила дотриматися всіх формальностей, пов’язаних з її присутністю в Раді.

— Отже, перше, — заговорив Анте Стоїчков. — Тут присутня Маріка Мишкович, дочка Ілони Шубич. Пропоную затвердити її в тих самих правах, що й на попередніх зборах.

Заперечень не пролунало. Стоїчков кивком запросив її сісти. Маріка опустилась у крісло й розправила на колінах сукню. Брат, що сидів до неї спиною, не секунду озирнувся й послав їй підбадьорливу усмішку.

Зате Флавіан, який займав місце по інший бік столу, майже не зводив очей зі своєї нареченої. Перед початком зборів вони коротко переговорили, Маріка сама повідомила про свою згоду вийти за нього заміж, а потім Стен дав своє добро на цей шлюб. Тепер Флавіан був безмежно щасливий і дивився на неї замріяним поглядом — либонь, уже уявляв, як вони житимуть разом. А Маріка розуміла, що сувора дійсність швидко зруйнує райдужні фантазії молодого короля. Насправді їхнє подружнє життя буде не таким ідеальним, як він його собі уявляє.

„Вибач, Флавіане,“ — сумно подумала вона. — „Я не зможу дати тобі всього, про що ти мрієш. Наш шлюб нічим не відрізнятиметься від інших шлюбів, укладених з розрахунку… І ти, Кейте, вибач. Нам не судилося належати одне одному. А бути просто твоєю коханкою я не хочу, це не для мене. Прощавай, любий мій…“

На її очі навернулися сльози, і Маріка поспіхом нахилила голову.

— Далі, — тим часом продовжував Стоїчков. — На минулих зборах ми ґрунтовно обговорили ситуацію, але утрималися від ухвалення будь-яких рішень через відсутність одного з членів Ради, нашого брата Стеніслава. Наразі він з нами, і ми можемо провести голосування щодо внесеної братом Любомиром пропозиції негайно припинити всі контакти зі світом Послідовників і знищити обидва портали в ньому, через які здійснювався зв’язок з нашим світом. Стеніславе, — звернувся Голова Ради до Марічиного брата, — ти був відсутній минулого разу і не міг висловити своєї думки. Можеш зробити це зараз.

— Мені нема чого сказати, — промовив Стен. — Крім одного: я вважаю цю пропозицію неприйнятною. Мало того — згубною. Тому закликаю голосувати проти неї.

Хоча Маріка знала наперед, що Стен не підтримує ізолянтських поглядів Любомира Жиха, її неабияк потішила братова рішучість.

— Я відкликаю свою пропозицію, — озвався Жих. — Але не тільки тому, що вона не має підтримки серед більшості братів та сестер. Просто я добре все обдумав і зрозумів, що в такому вигляді вона неконструктивна. Я приєднуюся до думки сестри Міли про передчасність будь-яких наших дій у цьому напрямку. Ми ще не виконали умов Конорового Заповіту, а отже, поки не готові протистояти Послідовникам. Ми маємо вимкнути обидва портали до настання кращих часів — певна річ, забезпечивши можливість для наших нащадків знову ввімкнути їх.

Міла Танич згідно кивнула:

— Саме так.

„Ці двоє точно злигалися,“ — з легким роздратуванням подумала Маріка.

— Хто хоче висловитися з цього приводу? — запитав Стоїчков.

Флавіан подав знак і, отримавши згоду від Голови Ради, заговорив:

— Я маю два зауваження. Перше стосується термінів. Якось так склалося, що ми стали називати світ, звідки з’явився засновник нашого роду, світом Послідовників. Я вважаю це несправедливим і навіть образливим — передовсім щодо тих наших родичів, що досі мешкають у тому світі. Тому пропоную називати його світом МакКоїв — бо це світ наших предків, наша прабатьківщина.

Присутні схвально закивали. Флавіан зробив паузу, поглянув на Маріку й був нагороджений її усмішкою.

— Гадаю, голосувати немає потреби, — вів далі він. — Друге моє зауваження — про фактор часу. Коли Конор писав свій Заповіт, він не знав, що час у нас тече майже вдвічі повільніше, ніж у світі МакКоїв. Найпевніше, він навіть уявити не міг, що в різних світах час іде по-різному. Ми самі ще не звикли до цього, але з фактами не посперечаєшся — від моменту Конорової появи в нашому світі на його батьківщині минуло не триста років, як у нас, а майже шість сторіч. Це означає, що час працює проти нас. Безумовно, від десятиріччя до десятиріччя ми ставатимемо сильнішими й численнішими, та воднораз зростатиме і могутність