Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— Ні, — відповіла Маріка. — Я чекаю, коли він приїде або зателефонує. Вважаю, буде краще, якщо він сам звернеться до мене.

— А я так не думаю, — сказав Стен, не обертаючись. — Якщо відволіктися від певних особистих моментів, то зараз він потрібний нам більше, ніж ми йому.

— Що правда, то правда, — погодився Стоїчков. — Постарайся чимшвидше зв’язатися з ним, Маріко. І вважай це не просто моєю порадою, а офіційним дорученням Голови Вищої Ради.

— Добре, — з зітханням відповіла Маріка.

— А от після розмови з цим хлопцем, — додав Івашко, — ми, сподіваюся, будемо точно знати, чи реальна загроза вторгнення Послідовників. Тоді й вирішимо, яку інформацію варто довести до відома всіх Конорів на цьому підготовчому етапі. Все, Дональде, я закінчив.

Анте Стоїчков сказав:

— Я схильний підтримати пропозицію Дражена. Але з одним доповненням: ми маємо попередити всіх Конорів про можливе вторгнення чужинських чаклунів і попросити їх пильно придивлятися до кожного незнайомця, звертати увагу на будь-які незвичні події.

Подальша тривала дискусія видалася Маріці марною тратою часу. З облич присутніх вона бачила, що Івашкову пропозицію буде схвалено. І справді — її прийняли одностайно. „За“ голосували навіть Любомир Жих, Міла Танич і тітка Зарена.

Відтак члени Ради перейшли до обговорення першочергових заходів. Було ясно, що замок Норвік для їхньої мети не годиться — через Маріку він перебував під наглядом Послідовників. Стоїчков запропонував передовсім спорудити портал у якомусь іншому місці й звернувся за консультацією з цього питання до Маріки.

— Найзручнішим місцем, — відповіла вона, — буде густонаселений промисловий район. Якщо судити… — Маріка хотіла була сказати „з фільмів“, проте вчасно збагнула, що половина членів Ради її не зрозуміють (інші шестеро вже гостювали в Норвіку й бачили, як працює телевізор). — Якщо судити з тамтешніх книжок, то люди в таких районах не цікавляться життям своїх сусідів, а часто навіть не знають, як їх звати.

— Чудово, — промовив Стоїчков. — А можна непомітно вивести з замку двох чи трьох людей, доправити їх в один з таких районів і знайти їм житло?

— Загалом, це не проблема. Але проблема в іншому: без належної підготовки наші люди не протримаються в світі МакКоїв і кількох днів. Річ не лише в мові — правила поведінки в тому світі набагато складніші, ніж у нашому. І не просто складніші — вони чужі для нас. Знадобиться щонайменше кілька місяців інтенсивної підготовки, щоб хтось із наших зміг з’явитися там на людях, не викликавши негайних підозр. Протягом цілого тамтешнього року я відвідувала Норвік потай від усіх, спілкувалася винятково з батьком і лише потім почала зустрічатися з іншими людьми. У цьому полягає ще одна перевага Послідовників перед нами: наш світ чимось схожий на минуле їхнього світу, і якщо вони потраплять сюди, то без надмірних зусиль зможуть видати себе за чужоземців або прикинутися глухонімими волоцюгами. А непідготовлених наших там миттю визнають за божевільних.

— Гмм, — протягнув Стоїчков. — І що ж ти пропонуєш?

— Те, про що вже казав пан Івашко: запастися терпінням і ретельно готуватися. Підготовкою людей займемося ми з батьком та Алісою, більше нема кому. За Норвіком напевно встановлено спостереження, тому діяти треба вкрай обережно, без поспіху, щоб у Послідовників не виникло жодних підозр. Максимум, що можна зробити в Норвіку, не порушуючи секретності, це підготувати до подальшого проникнення в світ МакКоїв двох чи трьох людей — ну, щонайбільше, чотирьох. Я гадаю, це мають бути молоді люди до двадцяти років… — Маріка зам’ялася. — Розумієте, хоча старші є досвідченішими, молоді краще засвоюють усе нове. Їх буде простіше навчити мові, вони набагато швидше звикнуть до тамтешніх правил поведінки… ну, і взагалі…

— Не бентежся, князівно, — заспокоїв її Дражен Івашко. — Не бійся образити нас. Ми, старі, все розуміємо. Що старша людина, то важче їй пристосуватися до нових умов. Прошу, продовжуй.

— Так от, — сказала Маріка, — до чого я веду. Пан Івашко мав рацію, коли припускав, що перший етап може розтягтися на кілька років. Найімовірніше, тако воно й буде.

— Надто довго, — невдоволено зауважив Флавіан. — Ми втратимо купу часу.

— Краще втратити час, ніж голову, — відрізала Маріка і сама здивувалася різкості свого тону. Вона помітила, що Ендре Міятович криво посміхнувся і значуще поглянув на Стена, а той у відповідь кивнув. — Певна річ, можна було б прискорити справу, якби ми мали портал у якомусь надійному місці. Проте порталу ми не маємо — а його спорудженням можуть зайнятися лише люди, пристосовані до тамтешнього життя… Втім, одна така людина вже є. Це я.

— Ні! — хором вигукнули Стен, Флавіан і княгиня Зарена. А Стен ще й додав: — Про це й мови бути не може.

— Авжеж, не може, — погодилася Маріка. — Та не тому, що хтось хоче тримати мене на припоні. Просто я на видноті, і моє зникнення негайно насторожить Послідовників. Те ж саме стосується Аліси. А проте, якщо обставини складуться вкрай несприятливо і нам доведеться залишити Норвік, ми з Алісою готові взятися до спорудження порталу в надійнішому місці.

— Ні… — знову запротестував Стен, але тут Стоїчков постукав кісточками пальців по столу, закликаючи його до стриманості.

— Заспокойся, Стеніславе, вгамуй свій запал. Не дозволяй емоціям узяти гору над обов’язком та здоровим глуздом. Маріка говорить правильні речі. Наразі ми маємо лише два портали, що зв’язують наш світ зі світом наших пращурів; і обидва знаходяться в Норвіку. Втративши замок, ми втратимо їх, а отже, втратимо доступ до світу МакКоїв. Цього не можна допустити. Якщо найближчим часом виникне така ситуація, а інші наші люди ще не будуть підготовлені, то я не бачу ніякого розумного виходу, крім того, що запропонувала твоя сестра.

— Але ризикувати нею…