Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Ми знаємо, що він прямує саме туди, і постараємося його відшукати.

Скарлет нам допоможе. Вже її-то він обов'язково помітить.

Келен уважно подивилася на нього:

— Я бачу, ти вже все вирішив. Річард знизав плечима:

— Якщо хтось і може мене переконати щось змінити, то тільки ти. У тебе є план трохи краще? Вона похитала головою:

— Хотілося б, але в мене його немає. Втім, у твоєму плані мене влаштовує все, за винятком ради з духами. М'яка посмішка пробігла по обличчю Річарда.

— Я був би щасливий побачити тебе в сукні, пошитій руками Везелен. Як ти думаєш, вона встигне? А шлюбну ніч ми проведемо вже в Ейдіндрілі, в твоїх покоях.

Келен теж не втрималася від посмішки.

— Везелен постарається. А крім того, свято буде досить скромне.

Через раду ніхто не встигне підготуватися як слід. Втім, Птахолов буде радий одружити нас і так. — Вона лукаво глянула на Річарда. А в Ейдіндрілі у нас буде справжнє ліжко? Зручне і велике?

Річард обійняв її за талію і поцілував у губи, але Келен не відповіла на поцілунок. Очі її дивилися кудись убік.

— Річард… А як же те, що Шота говорила про… про нашу дитину?

— Шота і раніше помилялася. І навіть коли вона виявлялася права, події часто відбувалися не так, як нам уявлялося з її слів. Я не збираюся розлучатися з тобою тільки тому, що вона цього хоче. Пам'ятаєш, що ти одного разу сказала? Не можна дозволяти красивій жінці вирішувати твою долю, якщо поруч є чоловік. І крім того, ми можемо спочатку запитати поради у Зедда. У всьому, що стосується сповідниць і дару, він великий знавець. Вона пробігла пальцями по його грудях.

— Схоже, у тебе на все знайдеться відповідь. Як тобі вдалося стати таким розумним?

Він притягнув її до себе і на цей раз поцілував міцніше.

— Я знайду відповідь на будь-яке питання заради тебе і твого великого зручного ліжка.

Заради цього я готовий навіть спуститися в Підземний світ і битися з самим Володарем.

Келен притулилася до його плеча — зовсім, як в той день, коли вони вперше зустрілися і її переслідував Квод. Здавалося, це було багато років тому, хоча пройшло всього кілька місяців. Але того, що їм довелося пережити, вистачило б на ціле життя, і Келен вже втомилася від нескінченного страху, битв і погоні. Це просто нечесно — тільки подумаєш, що все вже позаду, як все починається заново.

Келен подумки підбадьорила себе. Не можна так дивитися на речі! Це значить думати про завдання, а не про рішення. Треба побачити проблему такою, яка вона зараз, а не порівнювати її з минулими випробуваннями.

— Може, на цей раз все буде простіше, — вголос сказала вона. — Зробимо, як ти кажеш, дізнаємося, що від нас вимагається, а потім швиденько покінчимо з цим. — Вона поцілувала його в шию. — Мабуть, нам краще вирушати, якщо я залишуся тут ще хоч на хвилину, моє велике зручне ліжко нам уже не знадобиться.

Вони покинули тишу будинку духів і, взявшись за руки, заглибилися в темні вузькі проходи між хатинами. Коли Річард тримав її за руку, Келен відчувала себе впевненіше. Так було з самого першого дня, коли вони зустрілися і Річард простягнув їй руку, запропонувавши свою допомогу і дружбу.

Ніхто ніколи ще не простягав їй руки: люди панічно боялися сповідниць. Як їй хотілося б, щоб всі неприємності скінчилися і вони з Річардом зажили б мирним спокійним життям! І могли б братися за руки, коли забажають, а не коли треба знову кудись бігти.

З кожним кроком музика, розмови, веселі крики дітей ставали все голосніше. На майданчику в центрі села яскраво палахкотіли багаття. Музиканти, влаштувавшись під навісом з трави, відчайдушно били в барабани і водили палицями вгору-вниз по шорсткій поверхні болденів. Гучну музику чутно була, ймовірно, далеко за межами села. Танцюристи в спеціальних костюмах кружляли навколо багать, то підстрибуючи, то присідаючи всі разом.

На вогнищах готувалася їжа, і в повітрі лунав спокусливий аромат.

Келен і Річард пробилися крізь натовп, туди, де горіли найбільші вогнища. Тут було навіть жарко. З нагоди ради чоловіки наділи найкращі шкури, а жінки — самі яскраві сукні. Волосся у всіх були, зрозуміло, рясно вимазані свіжим брудом. Дівчата розносили коржі з тави, смажений перець, квасолю і цибулю, капусту й огірки, м'ясо і рибу. На святі на честь зустрічі з духами предків веселилося все село.

Назустріч Келен і Річарду вийшов Савідлін і повів їх до невеликого піднесення, призначеного для старійшин. На плечах у нього була відповідна його положенню шкура койота. Птахолов і інші старійшини вітали новоприбулих посмішками і кивками. Як тільки Річард сів, схрестивши ноги, йому тут же піднесли плетений кошик і миску з їжею. Келен і Річард розламали коржі, обвернули їх перцем і почали їсти, стежачи за тим, щоб, за звичаєм, підносити їжу до рота тільки правою рукою. Хлопчик поставив перед ними глиняні кружки і глечик з водою, настояною на запашних травах.

Переконавшись, що гості влаштувалися як годиться, Птахолов подав знак кільком жінкам, що стояли неподалік. Келен знала, що це означає.

Цим жінкам було довірено приготування особливої страви. Одна з них наблизилася, тримаючи на голові дерев'яний піднос, на якому були акуратно розкладені шматки в'яленого м'яса. Річард спокійно дивився на неї, нічим не видаючи своїх почуттів.

Якщо він відмовиться їсти, зборища не буде, подумала Келен. Тим більше що це не просто м'ясо. Втім, вона знала, що Річард виконає всі вимоги старійшин.

Жінка зняла з голови піднос і простягла його спочатку Птахолову, а потім і решті старійшинам. Після того, як кожен узяв по шматочку, м'ясо було запропоновано їх дружинам. Потім жінка простягнула піднос Річарду.

Якусь мить він завагався, а потім взяв одну з найбільших скибок, але не почав їсти, поки жінка не запропонувала