Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Вебер закам'янів. Його обличчя зблідло, усмішка пропала. Ренсон корчився на підлозі, закриваючи руками обличчя. Кров текла між пальцями і капала на одяг.

До щік Вебера прилила кров.

— Як ви смієте?! Ми пройшли всі випробування! Ми — чарівники!

Вона звільнила силу, укладену в Рада-Хань. Заклинання відкинуло Вебера до стіни, і нашийник прилип до неї, немов цвях до магніта.

— Пройшли випробування! — Зойкнула сестра. — Пройшли випробування! Вам належить ще одне головне випробування — моє! — Вона збільшувала біль, завданий Рада-Хань, до тих пір, поки Вебер не почав корчитися в агонії. — Так-то ви звертаєтеся до сестри! Так показуєте своє шанування!

Вона послабила хватку, і Вебер повалився на підлогу. Скрикнувши від болю, він із зусиллям підвівся на коліна.

— Вибачте, сестра, — забурмотів він хрипким голосом. — Я не хотів бути нешанобливим. Це лише тому, що я випив зайвого. Вибачте, сестра! Будь ласка!

Уперши кулаки в боки, вона дивилася на нього. Потім кінчиком хлиста вказала на Ренсона:

— Зціли його. І швидше. Я прийшла запропонувати вам останнє випробування, а не дивитися, як він скиглить, отримавши єдиний легкий ляпас.

Вебер схилився над одним і обережно перевернув його на спину.

— Все добре. Невілл, — примовляв він. — Я допоможу тобі. Лежи спокійно.

Сем м'яко розвів руки товариша і торкнувся пальцями розбитого підборіддя.

Не перестаючи бурмотіти заклинання, він взявся за зцілення. Це тривало недовго: Вебер був талановитим цілителем. Потім він допоміг Ренсону сісти і витер йому обличчя пучком соломи.

Невілл піднявся на ноги. Очі його горіли, але говорити він намагався спокійно:

— Прошу вибачення, сестра. Що ви від нас хочете?

Вебер став поряд з ним:

— Ми виконали всі вимоги сестер. Ми вільні.

— Вільні? Вільні? Ні, я так не думаю. Ви забули наші бесіди?

Забули те, що говорила вам я? А може, ви сподівалися, що я забуду?

Думали просто злетіти з Палацу? Вільні, як пташки! Як би не так!

Ніхто ще не покидав Палац, не побачивши спочатку мене. Або когось із моїх людей. Ви знаєте, що тут вся справа в присязі.

Відступивши на півкроку, чоловіки переглянулися.

— Якщо ви дозволите нам піти, — чемно сказав Вебер, — ми принесемо вам будь-яку присягу.

— Мені присягу? — Несподівано голос її став дуже спокійним. — Ні, хлопці, це присяга не мені. Це присяга володарю, і ви це знаєте. Чарівники зблідли. — І її принесе той, хто пройде випробування. Тільки один з вас принесе цю присягу.

— Один з нас? — Заковтнувши, перепитав Ренсон. — Але чому? Чому тільки один?

— Тому що, — майже пошепки відповіла вона, — інший помре. Йому не буде як присягати.

Чарівники здригнулися і присунулися ближче один до одного.

— І що це за випробування? — Запитав Вебер.

— Знімайте балахони, і ми почнемо. Вони перезирнулися.

— Балахони? — Перепитав Ренсон, мимоволі піднявши перед собою руку. Зараз? Тут? Вона по черзі оглянула їх:

— Не соромтеся, хлопчики. Я безліч разів купала вас в ставку.

— Але тоді ми були ще дітьми, — спробував заперечити Ренсон, — а тепер ми дорослі чоловіки. Її очі злобно блиснули.

— Не змушуйте мене повторювати двічі! Інакше я спалю їх прямо на вас!

Здригнувшись, чарівники почали квапливо стягати з себе балахони. Вона з підкресленим презирством дивилася на чоловіків, і під її поглядом ті почервоніли від сорому. Сестра струснула рукавом, і в руці у неї виявився скальпель.

— А тепер до стіни. Обидва.

Вони забарилися, і, щоб поквапити їх, вона застосувала силу нашийника.

Чарівників відкинуло до стіни, де вони й застигли, обплутані невидимою мережею, не в силах поворушити навіть пальцем.

— Прошу вас, сестра, — прошепотів Ренсон, — не вбивайте нас. Ми зробимо все. Все, що завгодно.

— Звичайно, зробите Принаймні один з вас. Однак ми ще не з'ясували, хто ж це буде. Так що краще тримай язик за зубами, поки я тобі його не відрізала.

Оглянувши безпорадних чарівників, вона рушила до Вебера і, приклавши скальпель до його грудей, зробила два акуратних надрізи, що сходилися внизу, майже біля пупка. Обливаючись потом, Вебер зціпив зуби, але не промовив жодного звуку. Поєднавши ці два надрізи одним поперечним, сестра за допомогою скальпеля відокремила від тіла верхню частину трикутника і перейшла до Ренсона.

З ним вона проробила ту ж операцію: два поздовжніх розрізи і один поперечний. По обличчю його струменів піт, змішаний зі сльозами, але Невілл мовчав. Закінчивши, сестра випросталась і оцінила результати. І трикутники, і шматочки віддертої шкіри були однаковими. Відмінно. Вона прибрала скальпель в рукав.

— Один із вас завтра позбудеться нарешті від ошийника і вільний буде відправитися, куди забажає. Так, в усякому разі, вважають сестри. Але Володар вирішив інакше. Завтрашній день для одного з вас стане початком його служби володаря. Той, хто буде служити йому добре, буде винагороджений, коли Володар прорветься через завіси. Але той, хто не впорається зі своїми обов'язками, той… ну, одним словом, йому доведеться гірко пошкодувати про це.

— Сестра, — тремтячим голосом запитав Ренсон, — але чому тільки один? Ми обидва можемо принести присягу. Ми обидва можемо служити володарю.

Вебер кинув на нього осудливий погляд. Він не любив просити пощади. Він завжди був упертий.

— Ця присяга — присяга кров'ю. Тільки той, хто витримає моє випробування, удостоїться честі її принести. Другий сьогодні вночі позбудеться свого дару. А чи знаєте ви, як позбавити чарівника дару?

Чарівники негативно похитали головами.

— Якщо здерти з нього шкіру, магія витече з нього, — сказала сестра таким буденним тоном, наче говорила про те, як зняти шкірку з груші. Витече вся, без залишку.

Вебер мовчки дивився на неї. Обличчя його стало білим як полотно. Ренсон в жаху