Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

— Що ж, а я Варта Тарновецька, — представилася дівчина, також свердлячи свого вбивцю поглядом. — Думаю, ви не очікували, що сидітимете зі мною за одним столом.

Святенник смикнув плечима.

— Я також не очікував, що найближчим часом зватиму чеським суддею пітьмака. Що спершу вб'ють мого рідного брата, а потім і наш родич Желібор загине за таких таємничих обставин. Одразу після вашого приїзду до Праги. Надто багато збігів за короткий відтинок часу!.. Проте Алан сказав, що є сенс вас вислухати.

— Так, — Златан стиснув Вартину руку сильніше. — Ідеться про інцидент у Клементінумі.

— Коли ви вбили мого брата? — перепитав світляк спокійно, але Варта відчула, як його колосальна аура двигтить.

— Ви вбили мене у відповідь, — рішуче відповіла чаклунка, дивлячись в очі мага. Світло-сірі й напрочуд красиві, вони не навіювали загрози і видавалися трохи меланхолійними. — Ми провели невелике розслідування і думаємо, що інцидент у бібліотеці підлаштували, щоби вивести вас із перегонів за статус глави.

Віслав слухав уважно, хоча поблажлива посмішка не сходила з його вуст. Варта посміхнулась у відповідь, сподіваючись, що до всіх надзвичайних умінь цього світляка читання думок не додається. Адже насправді вони жодного розслідування не проводили.

— Оскільки ми з паном суддею на той момент ще не отримали своїх посад, то подали запит на доступ у Клементінум через суддів. Ми хотіли зробити все відповідно до вимог і не наражатися на зайвий ризик. Суддя, котрий допомагав нам у цій ситуації, запевнив, що владнав усе. Проте ваш покійний брат був упевнений у тому, що запиту вони не отримали. Це й призвело до трагедії.

— Насправді ніхто з працівників бібліотеки не отримав нашого запиту, — додав Златан стримано. — Хтось прагнув створити конфліктну ситуацію, що зачепить вашу сім'ю.

— Маю надію, що ви знаєте й ім'я цього експериментатора з чужими життями, пане суддя, — очі Віслава зблиснули, їхня примарна світлість раптом розгорілася зсередини, ніби два крижані вогники.

— Ви сьогодні бадьоро теревенили з ним на засіданні, — втрутилася Варта. — Це ваш опонент. Угорський суддя Берток.

Віслав учепився в стільницю руками й відхилився назад — так само, як це зробив Алан, коли дізнався про причетність угорського очільника до загибелі його батька.

— Нісенітниця.

Цього разу Алан спостерігав мовчки.

— У нього нема причин, — відрізав Віслав, мовби вперше позбувся відчуття, що все довкола — забавки та розваги. — Перемога й так у мадяра в кишені.

— Вочевидь, не настільки, як ви думаєте... — почав був Златан, але Варта перервала його:

— Причину я знаю. У пана судді угорського був родич, котрий колись мав шанси на успішну кар'єру в правлінні. Але покійний Желібор зарубав ці шанси. Відтоді в Бертока, попри стійку неприязнь до світлих, з'явилося бажання зіпсувати життя вашій родині. Ось і нагода випала.

— Я не знав про це, — відказав Алан, зиркаючи на свого родича, мовби шукав у нього відповіді чи підтримки.

— Нісенітниця, — повторив Віслав. — Та в кожного з нас є така історія, де пітьмаки щось зарубали і навпаки.

— Наша справа — розповісти. Що робити далі — це справа ваша. Тепер мусимо попрощатися, — Златан повільно підвівся, відставив стілець Варти і зачекав, доки вона накине кардиган.

— Яким є ваш інтерес? — усе ще недовірливо, із придихом спитав Віслав. — Я вбив тебе, — кинув він чаклунці, — та і з тобою, пане суддя, в нас навряд чи вийде добра дружба.

— Мене не цікавить дружба, — відрізав Златан. — Того, що ти зробив із Тарновецькою, теж не загладити. За інших умов я би викликав тебе на смертельну дуель без заступників, Віславе. Як ти й волів спершу. Але ще більше за будь-яку співпрацю зі світлими мене дратує, коли хтось хоче зробити нас із Вартовою пішаками у своїй грі. Робіть висновки.

— Небезпечно приміряти на суддю роль пішака, — замислено відповів Алан.

— Отож-бо, — Златан зиркнув на нього через плече. — На цьому — доброї вам ночі.

***

— Берток — труп, — Варта сама не очікувала, що ця думка принесе їй стільки задоволення. — Сила цього Віслава може обставити шановного суддю. Світлякові його штибу справді будь-яка витівка вдасться. А якщо ще й Алан підключиться...

— Щодо «труп» я сумніваюся, — відповів Златан, балансуючи на задніх ніжках стільця. — Проте певен, що світлячий кандидат не забуде про це. Його хід думок — багато в чому таємниця, але щось мені підказує, що жодна сила не спинить Віслава, коли він має якусь ідею.

— Чудово, — дівчина сперлася на стіл поруч із магом і широко всміхнулася. — Казав мені Дворжак, що не буває при владі безгрішних...

— Правду казав! Тепер ми маємо підробку з Петербурга і справжній кинджал — достатньо для того, щоб усі охочі повірили в легітимність Вартових.

— Гаразд. Але спершу нам треба перевірити, як артефакт спрацює на Амброзові. Якщо піде реакція і його видадуть опіки, то доведеться протягом ритуалу стежити, щоби кинджал був лише в моїх руках.

— Подбай про це. Я маю підготувати звіт до наступного засідання, — він утомлено втупився на стос документів на столі. — Здається, ідея з секретаркою — цілком непогана. Хоча направду я маю обрати собі помічника, інакше його оберуть за мене.

— Ну-ну. Скоро ти позбудешся цього. Завершиш справу з чеською фракцією і зможеш зняти з себе суддівські зобов'язання, — Варта відчула глибоке задоволення від того, що план склався й наразі вони рухаються згідно з ним. — Не можна зволікати з ритуалом. Навіть якщо тебе вже не душить сила з останньої точки, не скидай із рахунків зриви, які тяжіють над нами обома.

— Так, — кивнув Златан неуважно, гортаючи папери. — Та спочатку треба пережити вибори. Берток отримає свій голос, і я буду йому до одного місця. Добре, що він не взяв із мене обіцянки працювати суддею до скону... Думаю, після моєї відмови від посади всі вирішать, що місце чеського очільника прокляте!

Варта розсміялась у відповідь і вийшла в коридор. Кинджал теліпався в шкіряній сумці на поясі. Чаклунка відчувала його холод навіть крізь грубу матерію, ніби артефакт витесали з брили льоду...

Амброз зустрівся з нею в парку неподалік. На прохання чаклунки він слухняно взяв кинджал обома руками і застиг,