Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

— Щоб я стільки пив, як оцей вилупок! — реготнув пан Юліуш. — Таку дурку нести — це треба мати гарно підвішеного язика й жодної клепки.

— Шановний, — Златанова аура спалахнула — Варта відчула навіть на такій відстані, — не забувайте, що ви звертаєтеся до судді.

— Три дні як судді... — зневажливо кинув польський маг, але тут підвівся австрійський правлінець.

— Попрошу тиші. Нас вельми заінтригувала інформація судді Златана.

— Дякую, пане Феліксе. Отже, спираючись на те, що мені відомо в цій справі, я висуваю звинувачення чеській фракції Центральноєвропейського конгломерату. Перше: незаконна угода з кровопивцями. Друге: торгівля людьми. Третє: замовчування фактів порушення перед представниками суду. Четверте: напад на кандидатів на пост Вартових та їхнє незаконне затримання. П'яте: вбивство кровопивць. Оскільки ви зараз вимагатимете доказів, які дбайливо знищили пан Карел Дворжак та його спільники, я хочу запросити сюди того, хто зможе надати нам неспростовні факти.

Варта усміхнулася, почувши, як довкола наростає шепіт.

Лукаш увійшов до зали повільно. Завмер у дверях на мить, але тоді напустив на себе звичний похмурий та погордливий вигляд.

— Лукаш Горачек, темний маг, спадкоємець хранителів, шановне панство, — процідив він. — І я... і в мене є необхідний Архів.

***

Перегляд Архіву Лукаша забрав певний час: усі судді хотіли переконатись у тому, що бачив спадкоємець хранителів того вечора, коли троє таємничих викрадачів зустрілися з ним та Златаном в одному з празьких пабів. Суддя чеський посміхався, спостерігаючи за тим, як наростає шум, як його рідна фракція заперечує все, посилаючись на нові й нові варіанти того, яким чином дані Архіву було сфальсифіковано. Златан час від часу перевіряв наявність у кишені, разом із новими рукавичками, шматка напівпрозорої тіні, що здавався майже невагомим — рука так і тяглася впевнитися в його цілості.

Факт був фактом: того вечора троє кровопивць під впливом суддівських сил дуже неохоче, та все ж видали імена правлінців, з якими уклали угоду. Тоді почвари затуманили Златана й Лукаша, змушуючи їх забути це, — але вміст Архіву лишився недоторканим. За ідею скористатися родинною силою Горачеків Златан подумки подякував матері, яка колись вельми успішно це зробила.

— Спочатку оживають столітні Вартові, тепер — тіньові кровопивці, — процідив крізь зуби Емек. — Боюся, завтра вавельський смок дасть жару.

— Смію зауважити, що кровопивці — більш реальна зараза, ніж ваш дракон, — скривився румунський світлий, котрий щойно відірвав руку від палючої сфери Архіву в руках Лукаша. Тоді він шепнув щось до свого сусіда — Варта впізнала в тому неговіркого румунського суддю Маріана і підійшла ближче.

— Шановне товариство, — румун окинув поглядом залу, — шанси поставити під сумнів уміст Архіву ще були, але тепер я можу засвідчити, що дані істинні. Бо я знаю цих кровопивць.

Котрийсь із чехів демонстративно закотив очі.

— Останнього разу ми від вас чули, що цих створінь біля Бухареста нема вже років двадцять, — різко відповів Дворжак. Він сидів в оточенні своєї фракції, навсібіч захищаючись скепсисом.

— Їхнє життя значно довше за наше. Я ще замолоду зустрічав ось цих трьох, — додав Маріан. — Одного звуть Атанасом, він щось на кшталт їхнього принца. Двоє інших — його кровні родичі, лише трохи нижчі за статусом. Усі троє — могутні й поважні персони, за їхніми мірками.

— Принц? І де нині, дозвольте втамувати мою цікавість, розташована кровопивська монархія? — запитав Емек.

— Вони мігрували, тож ми випустили їх із поля зору, — розгублено мовив Маріан. — Це, знаєте, дуже легко, якщо йдеться про тіньових. Коли вони хочуть щезнути — то щезають без слідів... Але ви певні, що Атанас мертвий? — він повернувся до Дуката й Златана.

— Так, — кивнув суддя. — Я власноруч убив його, коли перебував у полоні. Докладну інформацію готовий надати. А двох інших кровопивць убили власне їхні «партнери», — він кивнув у бік чеської фракції. — Хотіли позбутися будь-яких доказів. Сонце все ще гарно працює для такої мети. Саме тому я покладався на Дуката Горачека. Але те, що ви й самі знали Атанаса, — ще одне підтвердження правдивості моїх слів.

— Так, — розгубленість і напруга в голосі румунського судді не зникали, і Варту це стурбувало. — Власне, бачте... Кровопивці дуже цінують свою аристократію. Адже сили в королівських нащадків, не побоюся цього слова, виняткові та дуже цінні для їхньої спільноти. Вплив туману ви вже на собі відчули. Тож те, що ви вбили принца... Поспілкуймося потім. Це може мати певні наслідки.

— Так, поспілкуємося, — пообіцяв Златан.

Варта пробіглася поглядом по залі засідання — здивування на обличчях правлінців за інших обставин здалося б їй кумедним видовищем, але зараз чаклунку цікавило, яке ж рішення вони ухвалять. У кутку біля вікна дівчина помітила угорського суддю, який із самовдоволеним виразом обличчя перемовлявся зі світловолосим, доволі молодим на тлі інших правлінців чародієм, чий вік геть не збігався з його показною аурою та двигтінням сили довкола. Мить — і дівчина впізнала цю силу. Могутній святенник, який здавався розслабленим і не менш вдоволеним за Бертока, був її вбивцею, «світлим дияволом». Потоки темряви завирували всередині. Варта не відводила погляду від них, подумки уявляючи, що лише одна атака... одна сильна атака...

Златан наблизився до неї й затулив Бертока та Віслава.

— Варто Тарновецька, — сказав він стримано, як і належало в цій ситуації, але темні очі усміхалися. — Чи можу я попросити вас свідчити у справі проти чеської фракції?

Чаклунка зиркнула на нього спідлоба.

— Ви маєте мою цілковиту підтримку, суддя Златане, — відповіла вона, смакуючи звучання його нового статусу, і всміхнулася.

***

— Ми вже мали змогу бачитись, але тоді не зазнайомилися. Тому дозвольте відрекомендуватися відповідно — Алан, глава світлих Праги. Я волію послуговуватися людським іменем — вдячний, якщо ви це зрозумієте.

— Суддя Златан. Із паном Віславом я вже знаюся добре, — він блиснув поглядом у бік світляного мага, котрий натомість відверто всміхався до Варти і не менш відверто розглядав її, як красиву іграшку.

На мить Златанові захотілося забрати чаклунку геть звідси. Геть із-перед очей убивці. Але він сів на сусіднє з Вартиним крісло й рішуче стиснув її руку своєю —