Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- А в тебе що? - запитала Герміона, не слухаючи Рона. - Ти увесь цей час простовбичив біля кімнати на вимогу?
- Угу, - зізнався Гаррі. - І знаєш, кого я там зустрів? Тонкс.
- Тонкс? - одночасно здивувалися Рон і Герміона.
- Так. Каже, що прийшла відвідати Дамблдора...
- Якщо хочете знати, - сказав Рон, коли Гаррі переповів свою розмову з Тонкс, - вона трохи схибнулася. Не може отямитися після того, що сталося в міністерстві.
- Це якось дивно, - чомусь стривожилася Герміона. - Вона мала б охороняти школу, чого це вона раптом покинула пост і прийшла побачитися з Дамблдором, якщо його немає в школі?
- Я тут подумав, - вагаючись, сказав Гаррі. Було якось дивно висловлювати це припущення; воно більше пасувало б Герміоні, аніж йому, - вам не здається, що вона могла... знаєте... закохатися в Сіріуса?
Герміона глянула на нього круглими від подиву очима.
- Чого тобі таке спало на думку?
- Не знаю, - стенув плечима Гаррі, - але вона ледь не розридалася, коли я згадав його ім’я... а ще її патронус тепер великий і чотирилапий... я так подумав, чи не став він... знаєте... ним.
- Цікава думка, - замислилася Герміона. - Але я все одно не розумію, навіщо їй було йти в замок для зустрічі з Дамблдором? Якщо вона справді лише заради цього тут з’являлася...
- А що я вам казав? - промугикав Рон з набитим ротом. - Вона стала трохи дивна. Розгубилася. Жінки, - велемудро прорік він Гаррі. - Їх легко засмутити.
- Проте, - глузливо сказала Герміона, струснувшись від роздумів, - навряд чи можна знайти жінку, яка б сиділа півгодини набурмосена лише тому, що мадам Розмерту не розсмішив її анекдот про відьму, цілителя та мімбулус мімблетонію.
Рон надувся як індик.
- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ -
Після похорону
Над вежками замку дедалі частіше з’являлися клаптики ясно-синього неба, але ці ознаки наближення літа не поліпшували настрою Гаррі. Він зазнав невдачі і в спробах з’ясувати, що таємно робить Мелфой, і в намаганнях зав’язати зі Слизорогом розмову, яка могла б якось спонукати професора поділитися тим спогадом, що він його тлумив у собі вже десятки років.
- Востаннє тобі кажу, забудь про Мелфоя, - наполегливо нагадала Гаррі Герміона.
Вони сиділи втрьох після обіду в сонячному закутку подвір’я. Герміона і Рон тримали в руках брошурки Міністерства магії «Поширені помилки явлення і як їх уникати», бо мали сьогодні складати іспити з явлення, та ці брошурки чогось не дуже заспокоювали їм нерви. Рон здригнувся й заховався за Герміоною, коли з-за рогу вийшла якась дівчина.
- Це не Лаванда, - втомлено зітхнула Герміона.
- Ой, добре, - зрадів Рон.
- Гаррі Поттер? - запитала дівчина. - Мене попросили передати тобі оце.
- Дякую.
У Гаррі обірвалося в грудях, коли він узяв маленький сувійчик пергаменту. Дівчина відійшла, а він буркнув:
- Але ж Дамблдор казав, що в нас не буде уроків, доки я не здобуду той спогад!
- Може, він хоче перевірити, як у тебе справи? - припустила Герміона, поки Гаррі розгортав сувій; однак замість Дамблдорового вузенького похилого почерку він побачив незграбні закарлючки, що їх було важко розібрати ще й тому, що чорнило на пергаменті в кількох місцях розпливлося, позалишавши великі плями.
«Дорогесенькі Гаррі, Роне й Герміоно!
Учора вночі помер Араґоґ. Гаррі й Роне, ви його бачили і знаєте, який він був файненький. Герміоно, я знаю, що він би тобі сподобавси. Я красненько вам би подякував, якби ви нині прийшли на похорон. Я планую зробити се в надвечір’я, то була найулюбленіша його пора. Я знаю, що вам не можна так пізно ходити, але ви можете скористатися плащем-невидимкою. Не турбував би’м вас, але мені самому буде тяжко.
Геґрід.»
- На, подивися, - подав Гаррі цидулку Герміоні.
- О Господи, - зойкнула дівчина, швиденько її проглянула й передала Ронові, який читав, не вірячи своїм очам.
- Та він здурів! - сердито вигукнув Рон. - Та почвара радила своїм родичам зжерти мене й Гаррі! Пропонувала їм почастуватися! А тепер Геґрід сподівається, що ми підемо оплакувати його жахливе волохате тіло!
- І це ще не все, - додала Герміона. - Він просить, щоб ми вийшли з замку ввечері, хоч і знає, що заходи безпеки тепер посилені в мільйон разів, і якщо нас упіймають, то клопоту не обберешся.
- Ми вже його раз уночі відвідували, - нагадав Гаррі.
- Так, але не з такої ж оказії! - не вгавала Герміона. - Ми часто ризикували, щоб допомогти Геґрідові, а тут... Араґоґ уже мертвий. Якби хоч треба було його рятувати...
- ...то я тим паче не захотів би йти, - твердо заявив Рон. - Герміоно, ти його не бачила. Повір, смерть йому піде тільки на користь.
Гаррі забрав цидулку і глянув на чорнильні плями, що її вкривали. Це явно були сліди сліз, що рясно крапали на пергамент...
- Гаррі, навіть не думай іти, - сказала Герміона. - Не варто за таке безглуздя заробляти покарання.
Гаррі зітхнув.
- Та я знаю, - погодився він. - Мабуть, доведеться таки Геґріду ховати Араґоґа без нас.
- Поховає й сам, - зраділа Герміона. - Слухай, на уроці настійок майже нікого не буде, бо ми всі складаємо іспит... спробуй якось підкотитися до Слизорога!
- Думаєш, п’ятдесят сьома спроба закінчиться успішно? - гірко всміхнувся Гаррі.
- Успішно, - раптом обізвався Рон. - Гаррі, саме так... зроби, щоб вона закінчилася успішно!
- Що ти маєш на увазі?
- Скористайся відваром успіху!
- Роне, це ж... це ж те, що треба! - просто очманіла Герміона. - Аякже! І як я про це не подумала?
Гаррі витріщився на них обох.
- Фелікс-феліціс? - нарешті пробурмотів. - Не знаю... я його беріг...
- Для чого? - поцікавився Рон.
- Гаррі, що може бути важливіше за цей
