Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Хочеш сказати, - тихо спитала Герміона, - що та дівчинка, чиї терези я полагодила...
- Так, аякже! - вигукнув Гаррі, дивлячись на неї. - Звичайно! Мелфой тоді був у тій кімнаті, тому вона... та що я таке кажу?.. він упустив терези - попередив Мелфоя, щоб той не виходив, бо є хтось чужий! А ще була та дівчина, що впустила жаб’ячу ікру! Ми постійно повз нього проходили і не здогадувалися!
- Він примушував Креба з Ґойлом ставати дівчатами? - загигикав Рон. - Оце так... а я думаю, чого це вони останнім часом такі невеселі... дивно, що вони його ще не послали під три чорти...
- І не пошлють, особливо після того, як він їм показав Чорну мітку, - сказав Гаррі.
- Гм... Чорну мітку, про існування якої ми нічого не знаємо, - скептично уточнила Герміона, згорнула висушений Ронів реферат, поки він знову не постраждав, і віддала сувій Ронові.
- Побачимо, - впевнено заявив Гаррі.
- Ага, побачимо, - Герміона встала й потяглася. - Гаррі, не спіши дуже захоплюватися, подумай краще, що ти ніяк не зайдеш у кімнату на вимогу, якщо не знатимеш, що там таке. А ще, нагадую, не забувай, - Герміона закинула на плече сумку й зміряла його дуже серйозним поглядом, - що ти повинен зосередитися й добути Слизорогів спогад. На добраніч.
Гаррі дивився їй услід, відчуваючи легке роздратування. Щойно зачинилися двері дівчачих спалень, як він причепився до Рона.
- А ти що думаєш?
- Якби ж я міг роз’являтися, як ельф-домовик, - зітхнув Рон, дивлячись на те місце, де зник Добі. - Я б тоді за милу душу склав іспит з явлення.
Вночі Гаррі не спалося. Він лежав, мабуть, кілька годин з розплющеними очима, міркуючи, як саме використовував Мелфой кімнату на вимогу, і що він, Гаррі, побачить, коли завтра туди зайде, бо хай що каже Герміона, Гаррі не сумнівався: якщо Мелфой зумів побачити штаб ДА, то він тим паче побачить Мелфоєву... що б то могло бути? Конференц-зала? Схованка? Комора? Майстерня? Мозок Гаррі гарячково перебирав варіанти, і коли він нарешті задрімав, то бачив у неспокійних снах Мелфоя, що ставав то Слизорогом, то Снейпом...
За сніданком Гаррі перебував у стані напруженого очікування; він мав вільний урок перед захистом від темних мистецтв і твердо вирішив скористатися цим часом для проникнення в кімнату на вимогу. Герміона підкреслено демонструвала, що його таємні плани вторгнення в кімнату її не цікавлять. Це дратувало Гаррі, бо він вважав, що її допомога знадобилася б - лише б вона того захотіла.
- Послухай, - тихо сказав він, нахиляючись до неї й накриваючи рукою щойно доставлений поштовою совою «Щоденний віщун», щоб Герміона не могла зануритися в читання. - Я не забув про Слизорога, але поняття не маю, як у нього виманити той спогад. Поки не стрельне в голову якась ідея, може, я з’ясую, що робить Мелфой?
- Я вже тобі казала - ти мусиш Слизорога переконати, - наполягала Герміона. - Нема мови, щоб його перехитрити чи зачаклувати, бо Дамблдор сам би це зробив. Замість никати біля кімнати на вимогу, - вона висмикнула «Віщуна» з-під долоні Гаррі й розгорнула на першій сторінці, - краще піди знайди Слизорога і спробуй достукатися до всього людяного, що в ньому лишилося.
- Є щось про знайомих?.. - поцікавився Рон, дивлячись, як Герміона переглядає заголовки.
- Так! - вигукнула Герміона, аж Гаррі з Роном ледь не вдавилися, - але нічого страшного, він живий... Манданґуса заарештували й запроторили до Азкабану! Нібито він удавав з себе інферія під час спроби крадіжки зі зломом... і ще зник якийсь Октавіус Пеппер... ой, який жах, був заарештований дев’ятирічний хлопчик за спробу вбивства своїх баби й діда; припускають, що він був під дією закляття «Імперіус»...
Друзі доснідували мовчки. З їдальні Герміона відразу побігла на урок стародавніх рун, Рон поплентався до вітальні, де мав нарешті дописати висновок до Снейпового реферату про дементорів, а Гаррі подався в коридор на восьмому поверсі, до тієї ділянки стіни, навпроти якої висів гобелен із зображенням Варнави Дурнуватого, що навчає тролів танцювати балет.
У порожньому переході Гаррі накинув на себе плаща-невидимку, хоч міг би й не маскуватися, бо коли він підійшов до потрібного місця, там не було нікого. Гаррі не знав, як легше потрапити в кімнату: коли там є Мелфой чи коли його немає. Добре хоч його першій спробі не заважатиме присутність Креба чи Ґойла, які прикидатимуться одинадцятирічними дівчатками.
Він заплющив очі, підійшовши до того місця, де були приховані двері в кімнату на вимогу. Гаррі пам’ятав, що має робити; торік він це засвоїв досконало. Щосили зосередившись, подумав: «Мені треба побачити, що робить тут Мелфой... мені треба побачити, що робить тут Мелфой... мені треба побачити, що робить тут Мелфой...»
Тричі він пройшов повз двері, а тоді, відчуваючи, як калатає серце, розплющив очі, щоб їх побачити... але й далі дивився на звичайнісіньку порожню стіну.
Підійшов до неї і спробував про всяк випадок штовхнути. Каміння не піддалося.
- Ну що ж, - сказав уголос Гаррі. - Що ж... я щось не те подумав...
На мить замислився, а тоді знову заплющив очі, зосередився й пішов уздовж стіни.
«Мені треба побачити те місце, куди Мелфой таємно приходить... мені треба побачити те місце, куди Мелфой таємно приходить...»
Пройшовся тричі, а тоді з надією розплющив очі.
Дверей не було.
- Ой, та годі вже, - роздратовано сказав він стіні. - Це ж була чітка вказівка... Що ж...
Кілька хвилин він напружено міркував, а тоді знову закрокував.
«Мені треба, щоб ти стала тим, чим стаєш для Драко Мелфоя...»
Він не зразу розплющив очі, коли завершив свій обхід; пильно прислухався, немовби міг почути, що двері з’являться з якимось звуком. Проте нічого не почув, крім далекого цвірінькання пташок на подвір’ї. Розплющив очі.
Дверей не було.
Гаррі вилаявся. Хтось закричав. Гаррі озирнувся й побачив зграйку першокласників, що тікали за ріг, либонь, подумали, що наткнулися на язикатого привида-лихослова.
Майже годину Гаррі випробовував усі, які лише міг вигадати, варіанти речення «Мені треба побачити, що Драко Мелфой робить у тебе всередині», і врешті визнав, що Герміона, мабуть, мала рацію: кімната просто не бажала йому відкриватися. Розчарований і роздратований,
