Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Саме так, - підтвердив Гаррі. - Я радий, що ми це з’ясували.
І відвернувшись від міністра магії, пішов до будинку.
- РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ -
Слизоспогади
Через кілька днів після Нового року Гаррі, Рон і Джіні зібралися пізно по обіді в кухні біля каміна, щоб повертатися в Гоґвортс. Міністерство організувало одноразове під’єднання до мережі порошку флу, щоб швидко й безпечно повернути учнів до школи. Попрощатися з ними прийшла лише місіс Візлі, бо всі інші - містер Візлі, Фред, Джордж, Білл і Флер - були на роботі. Коли настала мить розлуки, місіс Візлі розридалася. Треба сказати, що останнім часом очі в неї були на мокрому місці; вона часто плакала після того, як Персі на Різдво стрімголов вискочив з хати в заліплених товченим пастернаком окулярах (відповідальність за це гордо брали на себе одночасно Фред, Джордж і Джіні).
- Не плачте, мамо, - поплескувала Джіні по спині місіс Візлі, що ридала в неї на плечі, - усе ж добре...
- Не треба за нас журитися, - додав Рон, дозволяючи матері міцно цмокнути його в щоку вологими вустами, - тим паче за Персі. Він така паскуда, нема чого його жаліти.
Місіс Візлі ще дужче розридалася, пригортаючи до себе Гаррі.
- Обіцяй, що будеш обережний... уникай неприємностей...
- Я завжди уникаю, місіс Візлі, - заспокоював її Гаррі. - Ви ж знаєте, що я люблю спокійне життя.
Вона всміхнулася крізь сльози й відійшла на крок.
- То будьте чемні всі...
Гаррі ступив у смарагдове полум’я і крикнув:
- Гоґвортс! - Останній погляд на візлівську кухню й на заплакане лице місіс Візлі - і його огорнуло полум’я; швидко обертаючись, він бачив уривками розмиті обриси кімнат інших чаклунів; вони зникали перш, ніж він устигав їх роздивитися; потім обертання почало сповільнюватися, і врешті-решт він зупинився прямісінько в каміні кабінету професорки Макґонеґел. Вона лише на мить відірвалася від роботи, поки він переступав через решітку.
- Добрий вечір, Поттере. Не нанеси на килим сажі.
- Добре, пані професорко.
Поки Гаррі поправляв окуляри й пригладжував волосся, прибув Рон. Потім - Джіні, й вони утрьох вийшли з кабінету Макґонеґел і подалися до ґрифіндорської вежі. Гаррі зазирав у вікна в коридорі, повз які проходив; сонце вже сідало за обрій, а вся земля довкола була вкрита ще товщим килимом снігу, ніж у «Барлозі». Вдалині він побачив Геґріда, що перед своєю хатиною годував Бакбика.
- Ялинкові прикраси, - впевнено сказав Рон, коли друзі підійшли до Гладкої Пані. Вона була значно блідіша, ніж завжди, і здригнулася, почувши Ронів голос.
- Ні, - заперечила вона.
- Як це «ні»?
- А так, бо вже новий пароль, - пояснила Гладка Пані. - І прошу тут не кричати.
- Нас тут не було, звідки нам?..
- Гаррі! Джіні!
До них бігла розрум’янена Герміона в плащі, шапці й рукавичках.
- Я повернулася години дві тому, оце відвідала Геґріда й Бак... тобто Чахокрила, - захекано повідомила вона. - Гарно відсвяткували Різдво?
- Так, - одразу відповів Рон, - чимало подій, Руфус Скрім...
- Гаррі, я щось для тебе маю, - Герміона навіть не глянула на Рона, й бровою не повела, ніби його й не чула. - Ой, стривайте... пароль. Поміркованість.
- Отож, - кволо зітхнула Гладка Пані і відхилилася, відкриваючи отвір за портретом.
- Що з нею? - здивувався Гаррі.
- Очевидно, перепила під час Різдва, - закотила очі Герміона й перша увійшла до переповненої вітальні. - Гладка Пані зі своєю подругою Віолеттою видудлила всі запаси вина на картині з п’яними ченцями - тій, що біля класу заклинань. Але то таке...
Вона понишпорила в кишені й вийняла сувій пергаменту, списаний Дамблдоровим почерком.
- Чудово, - зрадів Гаррі, відразу розгорнув пергамент і довідався, що черговий урок з Дамблдором заплановано вже на завтрашній вечір. - Я йому повинен стільки всього розповісти... і вам теж. Ходімо десь сядемо...
Але тієї миті почувся голосний писк: «Рончик-Бончик!», - хтозна-звідки вилетіла Лаванда Браун і кинулася Ронові в обійми. Дехто з присутніх захихотів; Герміона дзвінко розсміялася й звернулася до Джіні:
- Там є столик... підемо?
- Ні, дякую, я обіцяла зустрітися з Діном, - відмовилася Джіні, хоч Гаррі й помітив, що сказала вона це без особливого завзяття. Покинувши Рона з Лавандою, які, здавалося, демонструють боротьбу у вертикальному положенні, Гаррі повів Герміону до вільного столика.
- То як відсвяткувала Різдво?
- Та нормально, - стенула вона плечима. - Нічого особливого. А як було у «Рончика-Бончика»?
- Зараз розкажу, - відповів Гаррі. - Але чуєш, Герміоно, чи не можеш ти...
- Ні, не можу, - рішуче урвала вона його. - Навіть не проси.
- Я думав, що минуть різдвяні...
- Гаррі, це Гладка Пані видудлила бочку п’ятсотлітнього вина, а не я. То про які важливі новини ти хотів мені розповісти?
Вона була надто сердита, щоб з нею сперечатися, тож Гаррі на деякий час забув про Рона й переповів їй підслухану розмову Мелфоя зі Снейпом.
Коли він закінчив, Герміона якийсь час замислено сиділа, а тоді запитала:
- А ти не думаєш...
- ...що він прикинувся, ніби пропонує допомогу, щоб хитрощами змусити Мелфоя розповісти, що той задумав?
- Так, - погодилася Герміона.
- Ронів тато й Люпин теж так думають, - неохоче визнав Гаррі. - Але це доводить, що Мелфой таки щось замислив. Згодна?
- Згодна, - поволі відповіла вона.
- І він виконує накази Волдеморта, як я й казав!
- Гм... а чи хтось із них згадував Волдеморта?
Гаррі насупився, намагаючись пригадати.
- Не пам’ятаю... Снейп точно казав «твій хазяїн», а хто ж іще то міг бути?
- Не знаю, - закусила губу Герміона. - Може, його батько?
Вона, заглиблена у свої думки, дивилася в другий бік кімнати, не помічаючи навіть, як Лаванда лоскоче Рона.
- А як там Люпин?
- Не дуже, - відповів Гаррі й розповів їй про Люпинове перебування серед вовкулак і про труднощі, які в того виникли під час виконання завдання. - Ти коли-небудь чула про Фенріра Ґрейбека?
- Чула! - стривожено підтвердила Герміона. - І ти, Гаррі, теж чув!
- Коли, на історії магії? Ти ж добре знаєш, що я ніколи не
