Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Якщо це така таємниця, то не треба її розголошувати... ні-ні... та й, урешті-решт, хіба це має таке велике значення - «Обранець» ти чи ні?
Гаррі мусив добре поміркувати, перш ніж відповісти.
- Я не зовсім розумію, пане міністре, що ви маєте на увазі.
- Авжеж, бо для тебе це має величезне значення, - засміявся Скрімджер. - Але якщо брати чаклунську спільноту загалом... усе ж залежить від сприйняття, правда? Важливо те, у що люди вірять.
Гаррі нічого не відповів. Йому здалося, що він почав розуміти, куди хилить Скрімджер, але не збирався йому в цьому допомагати. Гномик під рододендроном почав копатися в землі біля коріння в пошуках черв’яків, і Гаррі не зводив з нього погляду.
- Люди вірять, що саме ти «Обранець», розумієш? - пояснив Скрімджер. - Вони вважають тебе справжнім героєм... і так воно, Гаррі, і є. Немає значення, обраний ти чи ні! Скільки ти вже разів стикався віч-на-віч з Тим-Кого-Не-Можна-Називати? Та в будь-якому разі, - вів далі міністр, не чекаючи відповіді, - головне, Гаррі, в тому, що для багатьох ти став символом надії. Думка, що існує хтось такий, хто має змогу, кому навіть судилося знищити Того-Кого-Не-Можна-Називати... зрозуміло, це людей підбадьорює. І я не можу не сподіватися, що коли ти це збагнеш, то вирішиш, що це, ну... майже твій обов’язок стати пліч-о-пліч з міністерством і морально всіх підтримати.
Гномик саме впіймав черв’яка і щосили тяг його з замерзлої землі. Гаррі так довго мовчав, що Скрімджер теж зиркнув на гномика і сказав:
- Кумедні хлоп’ята, правда? То що скажеш, Гаррі?
- Мені трохи не зрозуміло, чого ви хочете, - поволі проказав Гаррі. - «Стати пліч-о-пліч з міністерством»... що це означає?
- Ой, та нічого обтяжливого, запевняю, - пояснив Скрімджер. - Якби тебе бачили, що ти вряди-годи забігаєш до міністерства, то це б створило непогане враження. А в міністерстві ти міг би частенько спілкуватися з Ґавейном Робардзом, моїм наступником на посаді керівника служби аврорів. Долорес Амбридж казала мені, що ти мрієш стати аврором. Це було б дуже легко влаштувати...
Гаррі відчув, як у грудях закипає злість: то Долорес Амбридж і досі працює в міністерстві?
- Отже, по суті, - сказав Гаррі, мовби бажаючи з’ясувати деякі моменти, - ви хотіли б створити враження, що я працюю в міністерстві?
- Гаррі, усім було б значно легше, якби вони вважали, що ти міністерству активно помагаєш, - полегшено зітхнув Скрімджер, радий, що Гаррі так швидко усе збагнув. - Так званий «Обранець», розумієш... це дасть людям надію, відчуття, що діється щось важливе й небуденне...
- Але ж якщо я вряди-годи заскакуватиму в міністерство, - Гаррі й далі намагався говорити доброзичливим тоном, - то чи не здаватиметься, ніби я підтримую дії міністерства?
- Ну, - трохи насупився Скрімджер, - ну, так, частково, саме тому ми й хотіли б...
- Навряд чи з цього щось вийде, - ввічливо заперечив Гаррі. - Розумієте, мені не подобаються деякі міністерські дії. Скажімо, арешт Стена Шанпайка.
Скрімджер відповів не зразу, але його лице миттєво закам’яніло.
- Я й не сподівався, що ти зрозумієш, - заявив він, не спромігшись так вдало приховати злість, як це досі робив Гаррі. - Зараз небезпечні часи, і необхідно вживати певних заходів. Тобі шістнадцять років...
- Дамблдорові давно вже не шістнадцять, але він теж вважає, що Стена не треба тримати в Азкабані, - урвав його Гаррі. - Ви робите зі Стена цапа-відбувайла так само, як з мене хотіли б зробити собі талісман на щастя.
Вони обмінялися довгими важкими поглядами. Врешті Скрімджер сказав, цього разу без тепла в голосі:
- Зрозуміло. Ти волів би... як і твій кумир Дамблдор... взагалі відмежуватися від міністерства?
- Я не хочу, щоб мене використовували, - відповів Гаррі.
- Дехто вважає, що це твій обов’язок - служити міністерству!
- А інші вважають, що ваш обов’язок перевіряти, чи той, кого ви кидаєте за ґрати, - справжній смертежер, - Гаррі вже не міг стримуватися. - Ви робите те саме, що перед вами робив Барті Кравч. Невже ви всі там так нічого й не навчилися? То ми мали Фаджа, який удавав, що все чудово, тоді як людей убивали прямісінько в нього під носом, а тепер оце маємо вас, і ви ув’язнюєте невинних людей і хочете створити враження, ніби залучили до співпраці «Обранця»!
- То ти не «Обранець»? - запитав Скрімджер.
- Ви ж начебто казали, що це не має ніякого значення? - гірко всміхнувся Гаррі. - Принаймні для вас не має.
- Не треба було мені такого казати, - почав виправдовуватися Скрімджер. - Це було нетактовно...
- Ні, це було чесно, - заперечив Гаррі. - Єдині чесні слова з усього, що ви сказали. Вам усе одно, житиму я чи вмру, головне - аби я вам допоміг переконати громаду, що ви перемагаєте у війні з Волдемортом. Я не забув, пане міністре...
Він підняв праву руку. З тильного боку долоні відсвічували білим літери, що їх його примусила вкарбувати у власне тіло Долорес Амбридж: «Я не повинен брехати».
- Я щось не пригадую, щоб ви примчали мені на поміч, коли я намагався відкрити всім очі на те, що повернувся Волдеморт. Чомусь торік у міністерстві ніхто не прагнув зі мною приятелювати.
Вони стояли мовчки, і ця мовчанка була не менш крижана, ніж ґрунт у них під ногами. Гномик нарешті таки видер черв’яка з землі й тепер радісно його обсмоктував, спершись на нижні гілочки рододендронового куща.
- Що там замислив Дамблдор? - безцеремонно запитав Скрімджер. - Де він буває, коли зникає з Гоґвортсу?
- Поняття не маю, - знизав плечима Гаррі.
- Та ти б і так не сказав, - припустив Скрімджер, - якби щось і знав.
- Не сказав би, - погодився Гаррі.
- Що ж, тоді доведеться вдаватися до інших засобів.
- Спробуйте, - байдуже зронив Гаррі. - Хоч ви, здається, розумніші за Фаджа і мали б учитися на його помилках. Він уже намагався втручатися у справи Гоґвортсу. Ви, мабуть, звернули увагу, що він уже не працює міністром, а Дамблдор і досі директор. Я б на вашому місці Дамблдора не зачіпав.
Запала довга тиша.
- Ну, принаймні мені ясно одне - він добряче з тобою попрацював, - зиркнув Скрімджер холодними й жорсткими очима з-над окулярів
