Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Я запрошувала дорогеньку Тонкс прийти до нас сьогодні, - заявила місіс Візлі, занадто різко ставлячи на стіл моркву й пропікаючи поглядом Флер. - Але вона не може. Ремусе, ти з нею останнім часом розмовляв?

- Ні, я взагалі мало з ким спілкувався, - відповів Люпин. - Але ж Тонкс, мабуть, мала б відвідати власну родину?

- Гм, - засумнівалася місіс Візлі. - Можливо. Хоч у мене склалося враження, що вона планує святкувати Різдво на самоті.

Вона роздратовано зиркнула на Люпина, немовби це він винен, що замість Тонкс її невісткою має стати Флер, але Гаррі, поглядаючи на Флер, яка годувала Білла з власної виделки шматочками індика, подумав, що битва, яку веде з нею місіс Візлі, заздалегідь приречена на поразку. І тут він пригадав одне запитання, що стосувалося Тонкс, а кого ж було краще запитати, як не Люпина, людину, яка знала все про патронусів?

- Патронус Тонкс змінив форму, - сказав він йому. - Принаймні так казав Снейп. Я не знав, що таке буває. Від чого може мінятися патронус?

Люпин, не поспішаючи, дожував, а тоді поволі відповів:

- Інколи... від серйозного потрясіння... емоційного шоку...

- Він був великий і мав чотири лапи, - сказав Гаррі, вражений несподіваною думкою, і стишив голос. - Стоп... а чи не був це?..

- Артуре! - раптом вигукнула місіс Візлі. Вона схопилася з крісла, притисла руку до грудей і не зводила очей з вікна. - Артуре... це Персі!

- Що?

Містер Візлі озирнувся. Усі теж одразу глянули у вікно; Джіні навіть устала, щоб було краще видно. І справді - засніженим подвір’ям крокував Персі Візлі, поблискуючи на сонці роговими окулярами. Одначе він був не сам.

- Артуре, він... він з паном міністром!

І справді, чоловік, якого Гаррі бачив у «Щоденному віщуні», йшов, злегка накульгуючи, слідом за Персі; грива його сивіючого волосся та чорний плащ були вкриті сніжинками. Ще ніхто не вимовив ані слова, ще містер і місіс Візлі не встигли обмінятися спантеличеними поглядами, а вже відчинилися двері, й на порозі кухні з’явився Персі.

Якусь мить панувала гнітюча тиша. Потім Персі доволі стримано сказав:

- Веселих свят, мамо.

- Ой, Персі! - зойкнула місіс Візлі й кинулася його обіймати.

Руфус Скрімджер став у дверях, спираючись на ціпок, і дивився на цю зворушливу сцену.

- Вибачте нам за вторгнення, - сказав він, коли місіс Візлі, всміхаючись і витираючи очі, повернулася до нього. - Ми з Персі були тут поблизу... робота, знаєте... і він не міг стриматися, щоб не зайти вас провідати.

Проте Персі не виявляв ані найменшого бажання привітатися з рештою родини. Він стояв, ніби проковтнув палицю, і дивився кудись понад головами. Містер Візлі, Фред і Джордж стежили за ним з кам’яними обличчями.

- Заходьте, сідайте, пане міністре! - заметушилася місіс Візлі, поправляючи капелюшка. - Пригощайтеся пундичкою або індингом... тобто...

- Ні-ні, шановна Молі, - почав відмовлятися Скрімджер. Гаррі здогадався, що він запитав її ім’я в Персі перед тим, як зайти в дім. - Не хочу заважати, я взагалі не посмів би зайти, якби не Персі - він так хотів усіх вас побачити...

- Ой, Персичку! - просльозилася місіс Візлі, цілуючи сина.

- ...ми забігли тільки на п’ять хвилинок, тож я погуляю на подвір’ї, поки ви тут наговоритеся з Персі. Ні-ні, я не хочу втручатися! Якби хтось показав мені ваш чудесний садочок... о, бачу, цей юнак уже попоїв, може, він зі мною прогуляється?

Атмосфера в кімнаті відчутно змінилася. Усі перевели погляди зі Скрімджера на Гаррі. Нікого не переконало Скрімджерове вдавання, ніби він не знає, як Гаррі звати. Неприродно було й те, що міністр обрав для супроводу саме його, хоч у Джіні, Флер і Джорджа тарілки теж спорожніли.

- Добре, - пролунав у тиші голос Гаррі.

Він теж не повірив: попри Скрімджерові запевнення, що вони випадково опинилися поблизу, а Персі забажав побачитися з рідними, справжньою причиною їхнього візиту могло бути Скрімджерове бажання поговорити з Гаррі віч-на-віч.

- Усе нормально, - неголосно сказав він, минаючи Люпина, який теж підвівся. - Нормально, - наголосив, бо містер Візлі уже роззявив було рота, щоб заперечувати.

- Чудово! - зрадів Скрімджер, відступаючи трохи вбік, щоб Гаррі перший вийшов з дверей. - Ми тільки обійдемо садочок, а тоді й відбудемо разом з Персі. Святкуйте далі!

Гаррі йшов через двір у зарослий, засніжений сад, а Скрімджер накульгував поруч. Гаррі знав, що той колись очолював службу аврорів; міцний, увесь у бойових шрамах, він був цілковитою протилежністю огрядному Фаджеві в його котелку.

- Гарно тут, - Скрімджер зупинився біля тиночка й подивився на засніжений газон та нечіткі обриси рослин. - Гарно.

Гаррі не відповів. Він відчував, що Скрімджер його розглядає.

- Я вже давно хотів з тобою зустрітися, - сказав нарешті Скрімджер. - Ти це знав?

- Ні, - чесно зізнався Гаррі.

- О так, дуже давно. Але Дамблдор занадто тебе оберігає, - додав Скрімджер. - Природно, цілком природно, після всього, що ти пережив... особливо після того, що було в міністерстві...

Він зачекав, чи не скаже щось Гаррі, але той і далі мовчав, тож міністр продовжив:

- Я шукав можливості поговорити з тобою з першого дня на цій посаді, але Дамблдор... цілком зрозуміло, як я вже зазначив... дуже опирався.

Гаррі й далі мовчав, очікуючи.

- А які ходили чутки! - похитав головою Скрімджер. - Зрозуміло, ми з тобою знаємо, як перекручують усі ці історії... усі ці шепоти про пророцтво... про те, що ти «Обранець»...

«Оце вже ближче, - подумав Гаррі, - до справжньої причини Скрімджерових відвідин».

- ...я припускаю, що Дамблдор обговорював це з тобою?

Гаррі замислився, що краще - збрехати чи ні. Дивився на крихітні сліди гномиків по клумбах і на розкиданий сніг там, де Фред упіймав гнома, який зараз у балетній пачці стримів на вершечку різдвяної ялинки. Врешті вирішив сказати правду... принаймні частину правди.

- Так, ми про це говорили.

- Говорили, говорили... - повторив Скрімджер. Гаррі краєм ока помітив, що Скрімджер нишком за ним стежить, тому прикинувся, ніби його дуже зацікавив ще один гномик, який вистромив голову з-під замерзлого рододендрона. - І що ж тобі, Гаррі, сказав Дамблдор?

- Вибачте, але це має залишатися між нами, - відповів Гаррі.

Він намагався сказати це якомога чемніше, і Скрімджерів голос теж звучав