Янголятко в кутих черевиках. Книга перша - Генечка Ворзельська

Сухий Сивочубий Кит, власник Найбільших Крамниць і Найтовщої Газети. Його сейф — продовження кабінету. Увійти, ввімкнути лампу на старому столі — тому, найпершому з куплених ним столів. Відчинити шухляду — перша ручка, перший блокнот, перший коричневий дагеротип, пасмо русявого волосся та перший гаманець, тепер два пусті, зшиті докупи квадрати репаної шкіри.

Розгорнути перед собою зошит і, виклавши зароблені впродовж дня гроші, записати їх у графу «дебет».

«Число. Місяць. Рік.

Внесено в загальний рахунок сто дев’ятнадцять тисяч.

Купюри по триста — чотириста сімдесят штук.

Купюри по двісті — сімсот шістдесят.

Купюри по сто п’ятдесят…

Купюри по сто…

Купюри…

І вісім монет номіналом: п’ять, десять, десять, одна…»

Загальний рахунок складає: забракне чорнила малювати нулі. Стомиться рука.

А протягом решти часу Місто Великих вогнів і п’ять Китів, що сидять у п'яти його центрах.

Першим прокидається Кит Найбільших Крамниць і Найтовстішої Газети. Його газети будять жителів міста, бо падають на дно поштових скриньок або з шурхотом підлазять під двері.

— Що там у нас?

Ціни. Новий товар. Нова книга. Нагородження сінема-стрічок. Зірка кинула пити. Зіткнення потягів. Останнім часом — Дикі Пси. І доконче на останній сторінці оповідання в картинках та гороскоп:

«День буде вдалий. Вам, як завжди, пощастить».

Погортати газету, поснідати купленим у Найбільшій Крамниці — та з дому на міст метро, чи в автобус або у таксі.

Кожен шостий городянин на одну із Сорока Фабрик, на роботу до другого Кита.

А три інші Кити просинаються ввечері. Кит Палацу Ігор:

— Навіщо сидіти вдома?! Як удома зустрінеш долю?! Який талан знайде твої двері?! Чи пощастить твоєму килимкові перед дверима, щоб об нього витерли ноги? Йди до нас! До Палацу Ігор! Йди!

Кит, який торгує порошком «ін». Його торговці мовчазні. Вони впізнають покупців, угледівши в їхніх очах тугу. Взяти гроші, передати порошок, побажати:

— Казкових снів.

І Усмішливий Товстий Кит зі своїми людьми:

— Ті завинили Палацу Ігор, ті винні за товар з Фабрик, ті — продавцям «ін». Підіть розшукайте їх.

А заразом поїдьте до власників Маленьких Фабрик, Маленьких Газет, Маленьких Крамниць і Малюсіньких Палаців Ігор і зберіть з них по десять відсотків за право існувати, за можливість не бути розчавленими великими Китами.

І раптом з’явилися Пси.

І раптом — Вітчим, котрий вигодував Псів.

— Ми почали втрачати гроші, — сказав Усмішливий Товстий Кит.

— Гроші йдуть від нас, — сказав Кит Товстих Газет.

— Ми втрачаємо так багато, — сказав Кит Палацу Ігор, — що вечорами нема задля чого відчиняти сейф.

— Три білі монети. Ось що я зміг покласти вчора до сейфа.

Дикі Пси?

Вітчим?

— Підіть до Міста й візьміть там усе, що воно зможе нам дати.

І прийшли Пси.

Пси вбивають торговців «ін» і захищають торговців дешевою отрутою. Один раз вдихни — й отрута не покине тебе ніколи. А ти вже ніколи не зможеш без неї.

Пси підривають Палаци Ігор і захищають власників Жорстоких Ігор.

— Двобій до смерті одного з героїв!

Пси хлюпають кислотою в обличчя дорогих красунь, щоб заповнити темні вулиці дітьми в яскравих сукнях.

— Скільки тобі?

— Тринадцять.

— І скільки ти коштуєш?

— Усього п’ять монет.

Пси диктують репортерам, про що писати.

Пси захищають власників маленьких крамниць, дозволяючи їм продавати тільки дешевий товар.

Пси не дають боржникам шансу і вбивають усіх, хто може запитати:

— Який вітчим? Я працюю на Китів.

Пси з автоматами, пси, що влаштовують лотереї, пси поруч у довгих машинах, пси, пси, пси…

І вітчим у своїй Темній вежі.

— Ми привезли гроші.

— Чудово, — кивне Вітчим Псам. — Можете висипати їх туди.