Місто заклиначів дощу - Томас Тімайєр

тим часом платформа під його ногами здригнулася. Йому довелося зробити зусилля, щоб зберегти рівновагу, а Шарлотта не втрималася на ногах. Звідусіль почулися злякані крики, почалася паніка. Перелякані і розгублені люди заметушилися, шукаючи укриття, але повторний поштовх мало не зруйнував надійну дерев’яну конструкцію.

Оскар поспішно простягнув руку Шарлотті, допомагаючи звестися на ноги.

— Що це було? — вигукнула вона. — Де Гумбольдт?

— Уявлення не маю. Через цю паніку годі щось розібрати.

Підступи до моста були загачені натовпом, що прямував до храму.

— Ну ж бо, ходімо! — він потягнув дівчину за собою. — Треба будь-що вибратися звідси.

Раптом обоє відчули рух під платформою. Там неквапливо повзло щось таке величезне, що балки і дошки настилу ворушилися, як живі. Нестерпний сморід гнилого часнику і трояндової олії ударив Оскарові в ніс. У щілину між брусами просунулося тонке, тілесного кольору, щупальце і занишпорило навколо, обстежуючи територію. За цим почулися тріск і гуркіт — велетенський кіготь почав пробивати настил, розчищаючи шлях виплодкам підземель. Бруси й балки тріщали, як сухі тріски.

Оскару вдалося виштовхнути Шарлотту з небезпечної зони, але сам він при цьому оступився і впав долічерева. У цю мить частина настилу луснула, немов під нею стався вибух, і в отворі з’явилися передні кінцівки небаченого величезного монстра, що зі свистом розтинали повітря. Чудовисько вперлося шипастими лапами в залишки настилу і стало протискувати своє тіло крізь отвір, що утворився в ньому.

Проте це вдалося йому не цілком — заважали рвані краї отвору і брак опертя. Над настилом показалися тільки гігантські головогруди. Вищачи і шиплячи, монстр заходився звиватися і сіпатися на всі боки.

Оскар був буквально паралізований. У порівнянні з екземпляром, з яким вони зіткнулися в долині, ця комаха була чи не вчетверо більша й поводилася набагато агресивніше. Паща її була така велика, що, здавалося, чудовисько може одним рухом щелеп перекусити людину. Десятки очей скажено виблискували, і всі вони були спрямовані на підлітка. Одна з кінцівок уже підбиралася до нього.

Зібравшись на силі, Оскар ривком відкотився убік — і вчасно: настил у тому місці, де він тільки що лежав, затріщав і обвалився. Проте пекельна бестія вже готувалася до наступної атаки.

«Тікай! — блискавкою промайнуло у нього в голові. — Рятуйся!»

Та нічого не вийшло. Тіло не слухалося, голова гуділа, а серце було готове от-от розірватися від страху.

Але в ту мить, коли клешнеподібні передні кінцівки чудовиська вже тягнулися до нього, повернувся Юпан із цілим натовпом охоронців, озброєних списами і сокирами. Оточивши комаху, вони почали завдавати їй удару за ударом у незахищену панциром ділянку між головогрудями і тулубом. Тварюка, бризкаючи слиною та отрутою, кричала, силкуючись залізти під настил, але в результаті тільки остаточно застрягла в дірці.

Воїни стовпилися, кожен намагався завдати ненависному ворогові останнього удару, коли над їхніми головами прогримів владний голос Карла Фрідріха фон Гумбольдта:

— Зупиніться!

Воїни відступили, здивовано озираючись.

— Що ви збираєтеся зробити? — Юпан, важко дихаючи, сперся на свою патерицю. — Цей мешканець нижнього світу не заслуговує ні на що, крім смерті!

Гумбольдт похитав головою.

— Прошу вас — збережіть йому життя. Хай принесуть міцні мотузки і зв’яжуть комасі кінцівки. — Він простягнув руку, допомагаючи Оскару підвестися. — У мене є зовсім непогана ідея.

43

Над ущелиною повисла густа пелена диму. Повітря було просочене смородом обвуглених тіл «підземних».

Битва закінчилася.

Вороги були відкинуті на всіх напрямах. Одне за одним поверталися повітряні судна. І хоча місто місцями серйозно постраждало від пожеж, у ході битви загинули всього кілька людей. Жоден із кораблів не дістав пошкоджень.

І поки верховний жрець вислуховував доповіді командирів суден, його почт оточив полонене чудовисько. П’ятеро мандрівців, включаючи й Вілму, яка перелякано принишкла на руках у Оскара, спостерігали за монстром. Його кінцівки були зв’язані, а голова за допомогою тонких ласо відтягнута назад. Очі чудовиська, палаючі злістю, були спрямовані на людей, воно невпинно шипіло.

— Що ж тепер? — повернувся Оскар до Гумбольдта. — Не можуть же воїни вічно його стерегти!

Учений погукав до себе Елізу і щось шепнув їй на вухо. Та розв’язала один зі своїх шкіряних мішечків і витягла звідти дрібку білого порошку.

— Більше, — зажадав він. — Цього навряд чи вистачить.

Жінка висипала все, що було в мішечку, на долоню, і Гумбольдт задоволено кивнув.

— Дай мені половину! — Він дочекався, поки Еліза розділить порошок, а потім додав: — А тепер іди за мною.

Оскар напружено стежив за їхніми діями. До того ж порошок видався йому знайомим.

Гумбольдт підвів Елізу до передньої частини головогрудей чудовиська і показав на ряд розташованих із боків щілин, які відкривалися і закривалися щоразу, як комаха зітхала.

— Трахеї розташовані тут, — сказав він. — Стій на місці, а я зайду з протилежного боку.

Бестія, немов здогадавшись, що її чекає, раптом рвонулася і стала диба. Ласо натягнулися так, що, здавалося, ось-ось тріснуть, і воїнам довелося докласти чималих зусиль, щоб утихомирити чудовисько.

Гумбольдт кивнув Елізі, і вони одночасно здули з долонь хмарки порошку прямо в широко відкриті дихальні шляхи комахи. Вона знову засіпалася, задихаючись і хриплячи, але з кожною секундою її рухи ставали все млявішими і повільнішими. Незабаром істота остаточно затихла.

Гумбольдт знаком велів охоронцям відпустити ласо. Ті спочатку відмовилися, але коли він підійшов упритул до розкритої пащі чудовиська й почав обстежувати її, ослабили пута. Верховний жрець, який стежив за всім цим, з огидою копнув ногою могутній хітиновий щиток, що прикривав потворну голову монстра.

— Тепер він мертвий? — запитав Юпан.