Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко
Там була Маріка. Одягнена в халат, вона сиділа в широкому кріслі, підібгавши під себе ноги, і переглядала товстий медичний журнал. Її волосся було трохи вологим і від того здавалося радше русявим, ніж золотавим.
При кузининій появі, Маріка згорнула журнал і здивовано мовила:
— Щось ти рано сьогодні.
— Вирішила засачкувати, — пояснила Аліса. — Однаково не було нічого цікавого. А як твій брат?
— Спить мов убитий. Дуже втомився, бідолашний. — Маріка ніжно всміхнулася. — Прийшов страшенно брудний, натрусив пилу на килим. Але нічого, згодом я приберу.
Аліса скептично гмикнула.
— Грізна обіцянка! От зловлю тебе на слові… А втім, ні, приберу сама. Не годиться принцесі-білоручці обтяжувати себе плебейською роботою.
— Ну, не кажи! — образилась Маріка. — У своєму мишковарському кабінеті я сама прибираю.
— Авжеж, бачила, який там розгардіяш. Це ще одна причина й близько не підпускати тебе до прибирання, — сказала Аліса і скинула вовняну кофту, під якою була біла блузка без рукавів. — Жарко, між іншим. Здорово ти тут накочегарила.
У кімнаті справді було жарко. Взимку, з метою економії, всі зайві приміщення в замку не опалювалися, але теплолюбна Маріка ввімкнула тут на повну потужність обігрівача.
— Я щойно приймала ванну, — пояснила вона. — Не йти ж у Раду немитою.
— Так я ж не маю нічого проти, — знизала плечима Аліса. — Лише констатую факт.
Вона відчинила дверцята шафи, щоб тимчасово покласти кофту, і побачила там розкішну аквамаринову сукню. Під нею стояли вишукані туфельки на височеньких підборах, а поруч на одній з полиць лежала тонка мереживна білизна та білі панчохи.
— Вирішила вдягти на збори Версаче?
Маріка зіскочила з крісла й підійшла до кузини.
— Ага. Хочу показати братикові, що тут носять не лише безсоромну, як він висловлюється, одіж.
— Зрозуміло.
Аліса повісила кофту поруч із сукнею від Версаче й зачинила шафу.
— До речі, — зауважила вона, поглянувши на свої обтислі чорні штани, — могла б і для мене прихопити якусь довгу сукню. Сумніваюся, що твій брат звик бачити дівчат у такому вбранні.
— Я думала, ти не встигнеш повернутися, — сказала Маріка. — Адже збори Ради починаються о пів на п’яту. Та в будь-якому разі, Стена не має обходити, як ти вдягаєшся. Це не його справа.
— Так, звичайно. Але я хочу справити на нього гарне враження.
— Неодмінно справиш. Уже з моїх розповідей він знає, що ти дуже мила дівчина.
Аліса ніяково посміхнулася:
— Аж надто мила. Особливо з тобою. Коли йому стане відомо про наші стосунки…
— Ой, не переймайся! Я ж говорила тобі, що Стен вважає це пустощами. До того ж сьогодні я йому прозоро натякнула щодо нас.
— Як саме?
— Сказала, що ми спимо разом. А ще між іншим зауважила, що ти ніколи не водиш до себе чоловіків.
— Стен зрозумів, що це означає?
— Не зовсім, — відповіла Маріка. — Він був занадто втомлений. Але згодом обов’язково додумає ситуацію до кінця і дійде правильних висновків.
Аліса зітхнула:
— Мені так незручно зустрічатися з ним…
— Облиш! — заспокоїла її Маріка. — Все буде гаразд. Пам’ятаєш, як ти переживала, що батько дізнається про нас? А він і слова нам не сказав. Досі вдає, що ні про що не здогадується.
— То це ж дядечко Генрі! — заперечила Аліса. — Він не сміє ні в чому тобі суперечити, навіть думки не припускає, щоб критикувати твою поведінку. А задати мені прочухана не наважується — боїться, що ти довідаєшся і влаштуєш скандал. Я, звісно, не сумніваюся, що твій брат теж любить тебе. Та навряд чи його любов така сліпа й беззаперечна.
— Це правда, ми з ним часто сваримося, — підтвердила Маріка. — Але з твого приводу ніяких сварок не буде. Повір.
— Що ж, хочу вірити…
Аліса відійшла від шафи, лягла на ліжко і втомлено випростала ноги.
— А таки важко їздити щодня в Единбурґ і назад, — промовила вона. — Це просто набридає.
Маріка присіла поруч і взяла її за руку.
— Ти дуже напружена, Алісо, — сказала вона. — І не лише від утоми. Ти чимось схвильована. Що сталося?
Аліса нітрохи не здивувалася її проникливості. Вона й сама частенько відчувала найменші відтінки Марічиного настрою, не потребуючи ніякої телепатії.
— Так, дещо сталося. Пам’ятаєш, ми якось говорили про Елен О’Ши з мого курсу?
Маріка ствердно кивнула. Аліса була товариською дівчиною, мала багато приятельок в університеті, але жодну з них не запрошувала до себе в гості, щоб не створювати зайвих клопотів для Маріки. Сама ж Маріка почувалася незручно від того, що обмежує кузину в спілкуванні, тому неодноразово пропонувала їй відмовитися від такого жорсткого правила — якщо не виникає проблем з Джейн, котра часто гостює в Норвіку, то рідкі відвідини Алісиних університетських знайомих нічого не змінять. Аліса мало не поступилася, навіть збиралася для проби запросити Елен О’Ши, з якою за час навчання зійшлася найближче, та в останній момент передумала.
— То що ж Елен? — запитала Маріка.
— Раніше я не хотіла тобі казати, але вона вже три місяці заграє зі мною. М’яко, ненав’язливо — і, водночас, наполегливо, хоча раніше я за нею не помічала ніякої
