Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— Ні, не почулося. Я музикантка, Кейте, не забувай, і маю гострий слух. То що вона сказала?

„Чому всі жінки такі допитливі?“ — роздратовано подумав Кейт, замикаючи на засув і внутрішні двері. — „Недоречно допитливі. Чому б їй не запитати про щось справді важливе. Хоча б про те, навіщо мені знадобився Ховранів небіж…“

Він мовчки обійшов кімнату, загасив усі свічки, крім двох — на своїй і сестриній тумбах. Потім присів на край ліжка, взяв з вази одну полуницю і з’їв її. Запитав у Джейн:

— Хочеш?

Вона пирхнула:

— Цього ще бракувало! Полуниця, в ліжку, з твоїх рук — ні, красно дякую… До речі, ти так і не відповів на моє запитання. Я чула, що Елішка тобі щось нашіптувала.

Кейт з’їв ще дві ягоди і сказав:

— Гаразд. Якщо тобі так хочеться знати, Елішка зробила мені зауваження. Вона дорікнула, що я приділяю тобі мало уваги.

Джейн довго мовчала. Кейт уже вирішив, що тема вичерпана, аж тут вона тихо мовила:

— Як це розуміти?

— Саме так, як ти зрозуміла. Дівчина вважає тебе сексуально заклопотаною. Ти ж її лапала, хіба ні?

— Ну, лапала. Сам же бачив, нащо питаєш… І, до твого відома, — додала Джейн сердито, — сьогодні зранку, коли ти пішов тинятися містом, ми з нею гарно розважилися в ліжку.

„Радий це чути,“ — понуро подумав Кейт. Після тієї розмови в Марічинім кабінеті сестра не втрачала жодної нагоди, щоб зайвий раз нагадати йому про свою орієнтацію. Свідомо чи ні, вона робила це з цілком певною метою — примусити його відчувати докори сумління. І він їх відчував…

— А до чого тут ти? — після короткої паузи запитала Джейн. — Ти ж чоловік.

— У тім-то й річ, — неохоче відповів Кейт. — Вочевидь, Елішка витлумачила ваші дівочі розваги по-своєму. Вона вирішила, що з тієї чи іншої причини я… гм… погано виконую свої подружні обов’язки. Тому ти й шукаєш утіхи з нею.

— Отже, вона так і не зрозуміла, що мені подобаються дівчата?

Кейт трохи помовчав, добираючи потрібні слова. Йому хотілося якнайшвидше закінчити цю дражливу розмову.

— Виходить, що не зрозуміла, — промовив він. — Або не сприйняла це серйозно. Я звернув увагу, що дівчина нітрохи не бентежилась, коли ти лапала її в моїй присутності. Мабуть, вона вбачала в цьому гру, спробу з твого боку привернути мою увагу, подражнити мене.

— Але вранці це була не гра, — наполягала Джейн. — Ми з Елішкою таке виробляли, що…

— Благаю, звільни мене від подробиць, — рішуче урвав її Кейт. — Може, вона закохалася в тебе, хтозна. Але мені байдужісінько, я взагалі не хочу про це говорити. Давай уже лягати. Сьогодні був важкий день, та й завтра буде нелегкий. Маємо обійти всіх відомих у місті лікарів, може, хтось із них виявиться Конором.

Джейн торкнулась рукою свого волосся і переконалася, що воно вже висохло. Тоді згасила свічку на своїй тумбі, лягла на подушку й натягла до грудей ковдру.

— Твоя правда, — погодилась вона й повернулася спиною до брата. — Пора спати.

Кейт швидко роздягнувся й ліг. Попри те, що ліжко було широке і їх розділяла пристойна відстань, він почувався скуто й незатишно. А як почувалася Джейн, йому навіть важко було уявити. Ця ситуація не могла не нагадувати їй про ту подію десятирічної давнини, про його тодішній ганебний вчинок…

Ще в Мишковарі Кейт збагнув, що раз вони видаватимуть себе за чоловіка з жінкою, то й спати їм доведеться разом. Він хотів був повернутися до варіанту з братом і сестрою, але передумав — ця леґенда створювала куди більше проблем, ніж необхідність ділити одне ліжко. І Кейт був радий, що Джейн перша заговорила про варіант з подружжям. Він і сам дійшов би такого рішення, проте в нього не повернувся б язик запропонувати це…

Кейт поки не став гасити останню свічку, а спершу вирішив доїсти полуниці. За хвилину Джейн перекинулася на спину і сказала:

— Ну, гаразд, завтра відвідаємо мишковицьких лікарів. А якщо не знайдемо серед них Конорів?

— Тоді післязавтра поїдемо звідси. Вірніше, попливемо.

— Куди?

— В Ібрію. Тамтешній король — Конор.

— Звідки ти знаєш? — запитала здивована Джейн.

Кейт повернувся до сестри. Вона дивилася на нього широко розплющеними очима, в яких миготіли відблиски полум’я свічки.

— Король Ібрії і є той самий Флавіан.

— Марічин наречений?

— Так. Я з’ясував це в Ковача. Коли мова зайшла про Маріку, я навмання закинув вудочку, сказав, що випадково почув розмову про те, нібито вона заручена з Флавіаном. Добре, що не назвав його якимсь Флавіаном, а просто Флавіаном. Ковач відповів, що офіційно про заручини не повідомляли, але й мишковитяни, й ібри вважають цей шлюб справою вирішеною. Мало того, найпоширеніша версія Марічиної відсутності полягає в тому, що Стен таємно відправив сестру до Ібрії, під опіку нареченого, і тепер король Флавіан переховує її в одному зі своїх замків, щоб до неї, бува, не дісталися шпигуни Чеслава Вишиградського.

— То он воно що! — спроквола мовила Джейн. — Маріка збирається стати королевою. Губа в неї не з лопуцька… А з чого ти взяв, що Флавіан неодмінно Конор? Ти ж сам казав, що з розмов Аліси та сера Генрі це не очевидно.

— Тепер уже очевидно. На жаль, зараз я не маю записів цих розмов, але згадувався він там щонайменше разів п’ять. І завжди мова йшла про людину, з якою Маріка та Стен добре знайомі, часто спілкуються. Звичайно, Ібрія недалеко звідси — але й не так близько, щоб Флавіан міг реґулярно з’являтися в Мишковарі, якби не був Конором.