Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

Аліса стійко витримала його гострий погляд.

— Звісно, ні. Як я вже казала, між нами немає таємниць. І в будь-якому разі, Маріка нічого не змогла б від мене приховати. Я б це зразу відчула.

Вона говорила так щиро й переконано, що Стен був схильний повірити їй.

„А цікаво,“ — раптом промайнуло в його голові, — „Маріка просто спить з нею, чи вони ще й бавляться одна з одною. Якщо так, то це на краще — тоді Кейт має менше шансів…“

Пригадавши деякі сестрині натяки, а також нещодавню сцену, коли Аліса зненацька зніяковіла на згадку про сніданки, Стен дійшов висновку, що, найпевніше, у ліжку вони не лише сплять та снідають. Порівняно з його підозрами щодо Кейта, ця думка видалася йому вельми втішною.

„Краще з Алісою, ніж з ним,“ — філософськи вирішив Стен, а вголос запитав:

— Після тієї розмови Кейт більше не з’являвся?

— Ні, — похитала головою Аліса, а на її обличчя набігла тінь. — Відтоді Кейт не дає про себе знати, і мене це дуже непокоїть. Досі він приїздив до нас по два чи три рази на тиждень, а за останні дев’ять днів від нього не було жодних звісток. Боюся, з ним щось трапилось. Я вже кілька разів пропонувала Маріці зателефонувати йому — це такий спосіб зв’язку на відстані…

— Знаю, — нетерпляче урвав її Стен. — Маріка розповідала мені про телефон. То що далі?

— Вона не телефонувала. Вважає, що Кейт навмисно затягує паузу, щоб набити собі ціну, подратувати її, примусити хвилюватися.

— А ви так не вважаєте?

— Ні. Мені здається, сталося щось погане.

— Чому тоді ви не зателефонуєте йому? Або його сестрі — якщо я нічого не наплутав, вона ваша подруга.

— Колишня подруга, — виправила його Аліса, і в її голосі виразно вчувся сум. — Ми з Джейн посварилися і вже довго не спілкуємося.

— Навіть не можете поговорити з нею по телефону?

— На жаль, не можу. Сварка була дуже серйозна.

Аліса знову зашарілася, і Стенів здогад переріс в упевненість: Аліса точно належить до тих дівчат, які полюбляють бавитися з подружками. Вочевидь, цим і пояснювалося те, що вона досі незаміжня.

Аж раптом йому закортіло, щоб і сестра була такою. Тоді б вона ще довго відмовлялася йти заміж і весь цей час залишалася з ним…

„Але Маріка не з таких,“ — подумав Стен, мало не шкодуючи про це. — „Якщо я не віддам її за Флавіана, вона неодмінно злигається з кимось іншим. З тим самим Кейтом, наприклад…“

Двері відчинились, і до кімнати ввійшла Маріка, одягнена в надзвичайно гарну сукню кольору морської хвилі. Нижче талії вона була пишна й довга, а вище щільно облягала стан і залишала відкритими плечі та верхню частину грудей. Утім, останнє цілком відповідало сучасній ібрійській та влошській моді, тож до цього Стен не міг мати жодних претензій. І до всього іншого також. Ця сукня, безперечно тутешня, напрочуд вдало підкреслювала всю Марічину красу, всю її привабливість, усю чарівність…

— Ну як? — запитала вона. — Непогано?

— Не те слово, сестричко, — захоплено відповів Стен, встав зі стільця й підійшов до неї. — Від тебе просто очей не можна відвести. Хоч зараз під вінець… — Він замовк і поглянув їй в очі. — От що, Маріко. Я думаю, що сьогодні Флавіан знову попросить твоєї руки. І наполягатиме на однозначній відповіді — так або ні. Я не збираюсь примушувати тебе, але… Що я маю відповісти? Вирішуй сама. Як скажеш, так і буде.

Маріка притулилася до нього й гірко зітхнула.

— Я вже вирішила, брате. Я згодна стати королевою Ібрії. Це мій обов’язок — і перед нашим князівством, і перед родом Конорів.

Стен ніжно обняв її за плечі.

„Тепер зрозуміло,“ — подумав він. — „Ти таки закохана в цього Кейта. Тому й згодна вийти за Флавіана — не з бажання, навіть не з обов’язку, а зі страху. Ти боїшся, що інакше не стримаєш себе, скоришся своїм почуттям і накоїш дурниць… Бідолашна моя сестричко!..“

Кейт так і не зрозумів, щó розбудило його серед ночі — чи то сторонній звук, чи інстинктивне передчуття небезпеки. Хоч там як, а прокинувся він дуже вчасно.

Щойно розплющивши очі, Кейт помітив у вікні рух. Якась тінь затулила яскраві зорі в чистому літньому небі, а за мить він збагнув, що це чоловіча постать.

„Грабіжник?..“ — не злякався, а радше здивувався він і запитав уголос:

— Хто ви? Що вам треба?

Незваний гість не зрозумів слів, мовлених анґлійською, проте його реакція на них не залишала жодних сумнівів, щодо мети цих нічних відвідин. Він спритно зіскочив з підвіконня і кинувся просто до ліжка. От тепер Кейта охопив страх — бо грабіжник попрямував до Джейн, переплутавши в темряві, з якого боку долинав голос.

Згодом Кейт не раз дякував долі, що тоді не гаяв часу на роздуми, а діяв на чистих рефлексах. Посунувшись уперед, він міцно вхопив сестру за талію і потяг її разом з ковдрою на себе. Ривок вийшов таким сильним і різким, що обидва звалилися на підлогу — на щастя, ліжко було невисоким, а ковдра і килим на підлозі пом’якшили їхнє падіння. Джейн, яка прокинулася ще від братових слів, нарешті второпала, що їм загрожує небезпека, і пронизливо закричала, вказуючи пальцем на вікно, куди ліз іще один грабіжник.

Тем часом Кейт простягнув руку і схопив свій шокер, якого щовечора перед сном клав на свою тумбу. Згодом, коли все скінчилося, він подумав,