Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
Тим часом обід добіг кінця, і Філострато, встаючи з-за столу, шепнув Маркові:
— Я б не радив вам потикатися сьогодні до бібліотеки — ви… е-е… в немилості, розумієте? Ходімо краще до мене, побалакаємо.
Марк трохи здивувався, але підвівся і подався за ним, радіючи, що попри нові непорозуміння з Візером італієць все ж залишився йому другом. У Філостратовому кабінеті на другому поверсі Марк всівся біля каміна, господар натомість заходився міряти кімнату кроками з одного кутка в інший.
— Дуже мені прикро, мій молодий друже, — почав професор, — що ви знову зіпсували собі стосунки з Візером. Це треба припинити, чуєте? Якщо він хоче, щоб ви привезли сюди дружину, то чому б вам її не привезти?
— Послухайте, — мовив Марк, — я й подумати не міг, що це має для нього таке велике значення. Мені здавалося, що з його боку це просто вияв уваги та й годі.
Небажання бачити Джейн у Белбері у нього не те щоб зникло, воно радше притупилося; причиною тому було і випите за обідом вино, і гострий біль, який пронизував його при думці про те, що йому загрожує відлучення від «бібліотечного» гуртка.
— Само по собі це не має значення, — сказав Філострато. — Але в мене є підстави вважати, що цього хоче не стільки Візер, скільки сам глава.
— Глава? Ви про Джулза? — здивовано перепитав Марк. — Я думав, він керує тут суто номінально… І що йому до того, привезу я сюди дружину чи ні?
— Це зовсім не так, — заперечив Філострато. — Глава у нас аж ніяк не номінальний.
Тон, яким було сказано ці слова, видався Маркові трохи дивним. На якусь хвилю в кабінеті запала тиша.
— Те, про що я говорив за обідом, — щира правда, — озвався нарешті Філострато.
— Але яке діло Джулзу до моєї дружини? — знову запитав Марк.
— До чого тут Джулз? — відповів питанням на питання Філострато. — Повторюю: все, що я сказав за обідом, — правда. Ми справді творимо ідеально чистий світ, де буде тільки чистий розум і чисті мінерали — більше нічого. Що найсильніше ображає людську гідність? Народження, розмноження і смерть. А якщо ми вже впритул наблизилися до відкриття, яке дозволить розумові існувати поза ними?
Марк дивився на італійця широко розплющеними очима: той поводився так дивно і городив такі нісенітниці, що легко можна було повірити, буцім він не зовсім нормальний або, принаймні, не зовсім тверезий.
— Ваша дружина мене абсолютно не обходить, — вів далі Філострато. — Справді, яке мені діло до чиїхось дружин? У мене все це взагалі не викликає нічого, крім огиди. Але якщо для них так важливо, щоб вона сюди приїхала… Бачите, друже, вся суть, властиво, в тому, чи маєте ви намір стати одним із нас.
— Я не зовсім розумію… — завагався Марк.
— Якщо ви хочете залишатися простим найманцем, то, боюсь, зайшли вже надто далеко. Словом, пане Стадок, ви зараз на роздоріжжі. Якщо спробуєте повернути назад, то вас можуть спіткати такі ж неприємності, як того старого дурня Гінджеста. Приєднаєтесь до нас — і вам до ніг ляже цілий світ… та що це я кажу — цілий усесвіт.
— Звісно, я хочу бути з вами, — сказав Марк. Його охоплювало дедалі сильніше хвилювання.
— Глава вважає, що ви не можете стати одним із нас, доки не привезете сюди дружину. Він хоче, щоб ви і все, що ви вважаєте своїм, належало йому цілком і повністю — або ніяк. Отже, ваша дружина теж мусить приїхати сюди і приєднатися до нас.
Останні слова італійця подіяли на Марка так, ніби йому на голову вилили раптом відро холодної води. І все ж… сидячи біля каміна в цьому кабінеті й дивлячись просто в маленькі, блискучі очі професора, який свердлив його пильним поглядом, він ніяк не міг зосередитися на думці про Джейн.
— Глава сам вам це скаже, — мовив зненацька Філострато..
— Хіба Джулз тут? — спантеличено спитав Марк.
Замість відповіді італієць раптом рвучко повернувся до вікна й одним рухом — аж зашурхотіло — розсунув штори, а тоді вимкнув світло. Туман надворі розвіявся; натомість здійнявся вітер. По небу прудко бігли невеликі хмаринки, мерехтливі зірки то з’являлися, то зникали, а панував над усім цим повний місяць — Марк ще ніколи не бачив його таким яскравим. Крізь швидкоплинні хмари він котився, наче чималий сріблястий м’яч. Кабінет залило бліде, безживне світло.
— Ось він — світ істинної чистоти, хіба ж ні? — сказав Філострато, вказуючи на місяць. — Тисячі квадратних миль голого каменю — ні тобі травинки, ні билинки, ні пилинки. Навіть повітря там немає, а відтак — жодного розпаду і гниття. Чи замислювалися ви коли-небудь, що сталося б, якби туди потрапила людина? Вершини тамтешніх гір — то справжні піки, гострі, наче голка; такий пік увійшов би вам у долоню, як ніж у масло. Гори — високі як Гімалаї і прямовисні як стіна — відкидають чорну як смола тінь, де панує лютий мороз. Та варто ступити один-єдиний крок поза ту тінь — і ви опинитесь на скелястій поверхні, розпеченій до сотень градусів, у світлі такому яскравому, що очі не витримають у ньому й частки секунди. Звісно, вас чекає там миттєва смерть, але й
