Американські боги - Ніл Гейман
— Вона доправить мене, куди слід.
Він притулився спиною до цегли, понишпорив у кишенях, поки не добув бичка, якого відклав раніше. Акуратно підкурив, щоб не обпекти долоню і не обсмалити бороду.
— Скажу тобі ось що, — заявив він з таким невимушеним виглядом, ніби їхня розмова тільки-но почалася. — Ти йдеш землею шибениць, і довкола твоєї шиї в’ється конопляна мотузка, а на плечах в тебе сидить по ворону, що чекають, аби вийняти твої очі. І шибеничне дерево має глибоке коріння, бо росте воно з пекла до раю, а світ твій — тільки галузка, на якій похитується шворка.
Після паузи він сказав тільки:
— Я відпочину тут часинку, — і опустився, прихиливши спину до чорної цегляної опори.
— Нехай щастить, — відказав Тінь.
— В хуй засвистить, — огризнувся Свіні. — Але дякую.
Тінь вирушив назад до міста. Була восьма ранку, і Кайро прокидався, ніби стомлений звір. Тінь озирнувся на місток, і побачив, як блідий Свіні поводжає його поглядом заплаканих очей на брудному обличчі.
Тінь востаннє бачив Свіні живим.
Короткі зимові дні у домі останнього спочинку миготіли один за одним, наближаючи Різдво, ніби спалахи світла серед зимової темряви.
Було двадцять третє грудня, і бюро Ібіса і Шакала влаштовувало поминки для Лайли Ґудчайлд. Галасливі жінки з мисками, риночками, баняками, сковорідками і пластиковими контейнерами заповнили кухню, поки померла спочивала собі, обкладена тепличними квітами, у своїй труні в холі. В іншій частині приміщення стояв стіл, який ломився від посудин з квасолею, капустою, кукурудзяними пиріжками, курчатами, реберцями, горошком, до полудня похоронна контора заповнилася людьми, які схлипували, сміялися і потискали руку священику. За ладом та порядком непомітно наглядали панове Ібіс та Шакал у костюмах, що пасували до оказії. Похорон запланували на наступний день.
Коли у холі задзвонив телефон (то був дисковий апарат із древнього чорного бакеліту), слухавку підняв пан Ібіс. Тоді відвів Тінь убік:
— Це була поліція. Зможете з’їздити туди?
— Звісно.
— Не здіймайте шуму. Тримайте.
Він простягнув Тіні папірець, на якому досконалим каліграфічним почерком була виведена адреса. Тінь поглянув на неї, тоді згорнув папірець і сховав до кишені. Пан Ібіс додав:
— Там буде поліцейська машина.
Тінь пішов на задній двір і вивів на дорогу катафалк. Ібіс і Шакал ще раніше, окремо один від одного, зауважували, що катафалк вони використовують тільки для похоронів, а щоб забирати тіла, у них є інша машина, але вона вже три тижні у ремонті, тому чи не міг би він бути з тим катафалком обережнішим? Тінь дуже уважно вів катафалк вулицею. Снігоочисні машини вже розчистили дороги, але йому подобалось їхати неспішно. Йому здавалося, що вести катафалк повільно — дуже доречно, хоч він і не міг пригадати, коли взагалі востаннє бачив на вулиці катафалк. Смерть зникла з американських вулиць, думав собі Тінь. Вона переселилась до лікарняних палат і карет швидкої допомоги. Не можна лякати живих, думав собі Тінь. Пан Ібіс казав йому, що деякі лікарні придумали класти трупи під каталку, аби ті каталки здавалися порожніми, — і тепер померлі їздять прихованими шляхами, не тими, що живі.
На бічній вуличці запаркувалася темно-синя автівка, і Тінь завів катафалк за неї. Двоє поліцейських сиділи в машині і попивали каву з термоса. Мотор працював, щоб не дати їм змерзнути. Тінь постукав у бічне скло.
— Так?
— Я з похоронного бюро.
— Ми чекаємо на судмедексперта, — повідомив поліцейський. Тінь подумав, чи не той самий це чоловік, з яким він розмовляв під мостом. Цей був чорношкірий. Він вийшов із машини, залишивши колегу за кермом, і підвів Тінь до сміттєвого бака. Засніжений Вар’ят Свіні сидів, прихилившись до смітника спиною. У долонях він тримав порожню зелену плящину, його обличчя, бейсболку і плечі вкривав іній. Свіні не кліпав.
— Дохлий алкаш, — сказав коп.
— Схоже на те.
— Поки що нічого не торкайся. Судмедексперт має бути тут з хвилини на хвилину. Якщо хочеш знати мою думку, цей чувак допився до білочки, а потім відморозив собі зад.
— Так, — погодився Тінь. — Саме на це і схоже.
Він присів навпочіпки і глянув на пляшку в руках у Свіні. Двадцятидоларовий квиток з цих місць: ірландський віскі «Джеймісон». Під’їхав маленький зелений «Ніссан», з якого вибрався стривожений чоловік середнього віку зі світлим волоссям і вусами. Він підійшов і торкнувся шиї померлого. Зараз він дасть трупу копняка, подумав Тінь, і якщо труп не дасть здані...
— Він мертвий, — виснував судмедексперт. — Має якісь документи?
— Ні. Особу не встановлено, — відказав поліцейський.
Судмедексперт звернувся до Тіні:
— Ви працюєте на Ібіса і Шакала?
— Так.
— Скажіть Шакалу зняти відбитки зубів і пальців, а ще зробити фотографії для ідентифікації. Розтину не потрібно, досить взяти аналіз крові на токсини. Запам’ятали? Чи мені записати для вас?
— Ні, не треба. Я запам’ятав.
Чоловік на мить насупився, вийняв з гаманця візитку, щось нашкрябав на звороті, дав її Тіні і попросив передати Шакалу. Тоді побажав веселого Різдва присутнім і забрався геть. Поліцейські залишили порожню пляшку в себе.
Тінь розписався, що взяв на себе обов’язок потурбуватись про труп невідомого, і переніс його на каталку. Тіло закоцюбло, і Тіні не вдалося вкласти його в іншу позу. Він повозився з каталкою, потім виявив, що один її кінець можна підняти. Він закріпив тіло невідомого ременями і закотив у катафалк лицем уперед, аби тому зручніше їхалося, затягнув шторки на задніх вікнах, всівся за кермо і поїхав назад до похоронного бюро.
Катафалк пригальмував на світлофорі: тому самому, перед яким його розвернуло кілька вечорів тому. Зненацька Тінь почув хрипкий голос:
— Я хочу добру тризну, щоб усе було якнайкраще, щоб прекрасні панни губили сльозинки і рвали на собі одяг в розпачі, а відважні чоловіки голосили і співали пісень про мої великі діла.
— Ти мертвий, Свіні-Вар’яте, — відрубав Тінь. — А коли ти мертвий, бери, що дають.
— Таки-так, мені доведеться, — зітхнув небіжчик із заднього сидіння катафалка. Скиглення торчка в його голосі замінив покірний спокій, і тепер його слова звучали так, ніби хтось транслював їх з далечини, мертві слова, які передавали на мертвій частоті.
Світло змінилось на зелене, і Тінь акуратно натис