💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Олена
Учора у 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Американські боги - Ніл Гейман

Американські боги - Ніл Гейман

Читаємо онлайн Американські боги - Ніл Гейман
якій красувалась нашивка з двома грифами на засохлій гілці і написом: «ДО СРАКИ ТЕРПІННЯ! Я КОГОСЬ ЗАМОЧУ!». Тоді кивнув:

— Вона доправить мене, куди слід.

Він притулився спиною до цегли, понишпорив у кишенях, поки не добув бичка, якого відклав раніше. Акуратно підкурив, щоб не обпекти долоню і не обсмалити бороду.

— Скажу тобі ось що, — заявив він з таким невимушеним виглядом, ніби їхня розмова тільки-но почалася. — Ти йдеш землею шибениць, і довкола твоєї шиї в’ється конопляна мотузка, а на плечах в тебе сидить по ворону, що чекають, аби вийняти твої очі. І шибеничне дерево має глибоке коріння, бо росте воно з пекла до раю, а світ твій — тільки галузка, на якій похитується шворка.

Після паузи він сказав тільки:

— Я відпочину тут часинку, — і опустився, прихиливши спину до чорної цегляної опори.

— Нехай щастить, — відказав Тінь.

— В хуй засвистить, — огризнувся Свіні. — Але дякую.

Тінь вирушив назад до міста. Була восьма ранку, і Кайро прокидався, ніби стомлений звір. Тінь озирнувся на місток, і побачив, як блідий Свіні поводжає його поглядом заплаканих очей на брудному обличчі.

Тінь востаннє бачив Свіні живим.

Короткі зимові дні у домі останнього спочинку миготіли один за одним, наближаючи Різдво, ніби спалахи світла серед зимової темряви.

Було двадцять третє грудня, і бюро Ібіса і Шакала влаштовувало поминки для Лайли Ґудчайлд. Галасливі жінки з мисками, риночками, баняками, сковорідками і пластиковими контейнерами заповнили кухню, поки померла спочивала собі, обкладена тепличними квітами, у своїй труні в холі. В іншій частині приміщення стояв стіл, який ломився від посудин з квасолею, капустою, кукурудзяними пиріжками, курчатами, реберцями, горошком, до полудня похоронна контора заповнилася людьми, які схлипували, сміялися і потискали руку священику. За ладом та порядком непомітно наглядали панове Ібіс та Шакал у костюмах, що пасували до оказії. Похорон запланували на наступний день.

Коли у холі задзвонив телефон (то був дисковий апарат із древнього чорного бакеліту), слухавку підняв пан Ібіс. Тоді відвів Тінь убік:

— Це була поліція. Зможете з’їздити туди?

— Звісно.

— Не здіймайте шуму. Тримайте.

Він простягнув Тіні папірець, на якому досконалим каліграфічним почерком була виведена адреса. Тінь поглянув на неї, тоді згорнув папірець і сховав до кишені. Пан Ібіс додав:

— Там буде поліцейська машина.

Тінь пішов на задній двір і вивів на дорогу катафалк. Ібіс і Шакал ще раніше, окремо один від одного, зауважували, що катафалк вони використовують тільки для похоронів, а щоб забирати тіла, у них є інша машина, але вона вже три тижні у ремонті, тому чи не міг би він бути з тим катафалком обережнішим? Тінь дуже уважно вів катафалк вулицею. Снігоочисні машини вже розчистили дороги, але йому подобалось їхати неспішно. Йому здавалося, що вести катафалк повільно — дуже доречно, хоч він і не міг пригадати, коли взагалі востаннє бачив на вулиці катафалк. Смерть зникла з американських вулиць, думав собі Тінь. Вона переселилась до лікарняних палат і карет швидкої допомоги. Не можна лякати живих, думав собі Тінь. Пан Ібіс казав йому, що деякі лікарні придумали класти трупи під каталку, аби ті каталки здавалися порожніми, — і тепер померлі їздять прихованими шляхами, не тими, що живі.

На бічній вуличці запаркувалася темно-синя автівка, і Тінь завів катафалк за неї. Двоє поліцейських сиділи в машині і попивали каву з термоса. Мотор працював, щоб не дати їм змерзнути. Тінь постукав у бічне скло.

— Так?

— Я з похоронного бюро.

— Ми чекаємо на судмедексперта, — повідомив поліцейський. Тінь подумав, чи не той самий це чоловік, з яким він розмовляв під мостом. Цей був чорношкірий. Він вийшов із машини, залишивши колегу за кермом, і підвів Тінь до сміттєвого бака. Засніжений Вар’ят Свіні сидів, прихилившись до смітника спиною. У долонях він тримав порожню зелену плящину, його обличчя, бейсболку і плечі вкривав іній. Свіні не кліпав.

— Дохлий алкаш, — сказав коп.

— Схоже на те.

— Поки що нічого не торкайся. Судмедексперт має бути тут з хвилини на хвилину. Якщо хочеш знати мою думку, цей чувак допився до білочки, а потім відморозив собі зад.

— Так, — погодився Тінь. — Саме на це і схоже.

Він присів навпочіпки і глянув на пляшку в руках у Свіні. Двадцятидоларовий квиток з цих місць: ірландський віскі «Джеймісон». Під’їхав маленький зелений «Ніссан», з якого вибрався стривожений чоловік середнього віку зі світлим волоссям і вусами. Він підійшов і торкнувся шиї померлого. Зараз він дасть трупу копняка, подумав Тінь, і якщо труп не дасть здані...

— Він мертвий, — виснував судмедексперт. — Має якісь документи?

— Ні. Особу не встановлено, — відказав поліцейський.

Судмедексперт звернувся до Тіні:

— Ви працюєте на Ібіса і Шакала?

— Так.

— Скажіть Шакалу зняти відбитки зубів і пальців, а ще зробити фотографії для ідентифікації. Розтину не потрібно, досить взяти аналіз крові на токсини. Запам’ятали? Чи мені записати для вас?

— Ні, не треба. Я запам’ятав.

Чоловік на мить насупився, вийняв з гаманця візитку, щось нашкрябав на звороті, дав її Тіні і попросив передати Шакалу. Тоді побажав веселого Різдва присутнім і забрався геть. Поліцейські залишили порожню пляшку в себе.

Тінь розписався, що взяв на себе обов’язок потурбуватись про труп невідомого, і переніс його на каталку. Тіло закоцюбло, і Тіні не вдалося вкласти його в іншу позу. Він повозився з каталкою, потім виявив, що один її кінець можна підняти. Він закріпив тіло невідомого ременями і закотив у катафалк лицем уперед, аби тому зручніше їхалося, затягнув шторки на задніх вікнах, всівся за кермо і поїхав назад до похоронного бюро.

Катафалк пригальмував на світлофорі: тому самому, перед яким його розвернуло кілька вечорів тому. Зненацька Тінь почув хрипкий голос:

— Я хочу добру тризну, щоб усе було якнайкраще, щоб прекрасні панни губили сльозинки і рвали на собі одяг в розпачі, а відважні чоловіки голосили і співали пісень про мої великі діла.

— Ти мертвий, Свіні-Вар’яте, — відрубав Тінь. — А коли ти мертвий, бери, що дають.

— Таки-так, мені доведеться, — зітхнув небіжчик із заднього сидіння катафалка. Скиглення торчка в його голосі замінив покірний спокій, і тепер його слова звучали так, ніби хтось транслював їх з далечини, мертві слова, які передавали на мертвій частоті.

Світло змінилось на зелене, і Тінь акуратно натис

Відгуки про книгу Американські боги - Ніл Гейман (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: