Сяйво - Стівен Кінг

Сьогодні непевний місяць,

Чорні часи настають.

Зірки у небі — як місиво.

Напевне, біду снують.

Сьогодні не вийду з дому —

Кривавий захід який!

Місяць непевний. Втома.

Біду віщують зірки19.

Хтось прилаштував до приладового щитка готельної вантажівки старий-престарий приймач із «б'юїка», і тепер з динаміка чувся дуже слабкий, приглушений, але виразний спів групи Джона Фоґерті «Віра у відродження чистих вод». Венді й Денні вирушили в Сайдвіндер. День видався ясний і світлий. Денні крутив у руках жовтогарячий читацький квиток Джека й здавався доволі життєрадісним, але Венді подумала, що вид у нього напружений і втомлений, немовби він не виспався й тримався лише за рахунок нервової енергії.

Пісенька скінчилася, і підключився диск-жокей.

— Та-ак, це «Віра». До речі, про поганий місяць — схоже, незабаром він зійде над зоною розповсюдження нашого радіосигналу, хоча цьому й важко повірити в таку прекрасну, просто весняну погоду, якою ми насолоджуємося останні три дні. Безстрашний провісник із метеослужби каже, що сьогодні до першої дня високий тиск витисне велика область низького, який надовго затримається отут, угорі, над територією нашого мовлення, де зміни — рідкість. Швидко похолодає, до вечора піде сніг. На рівнях до семи тисяч футів, включаючи зону Денвера, чекайте снігу з дощем, на дорогах подекуди — ожеледиця, а тут, угорі, друзі, чекаємо лише снігу. Нижче рівня семи тисяч футів очікується від одного до трьох дюймів снігу, а в Центральному Колорадо й на Схилі, можливо, набереться шість—десять дюймів. Тим, хто сьогодні вдень або ввечері зібрався їхати в гори на машині, синоптики радять не забувати, що почнеться ланцюгова реакція. А без потреби краще взагалі залишайтеся вдома, — жартівливо додав диктор. — Не забудьте, Доннери потрапили в біду саме в такий спосіб. Вони просто опинилися далі, ніж гадали, від найближчої забігайлівки «Сім-Одинадцять».

Почалася комерційна програма «Клеройл», і Венді, опустивши руку, вимкнула приймач.

— Можна?

— Ну звичайно. — Денні глянув на яскраво-блакитне небо. — По-моєму, тато вибрав найкращий день для того, щоб підстригти цих звірів у садку... так?

— Мені теж так здається, — сказала Венді.

— Зовсім не схоже, що буде сильний сніг, — з надією додав Денні.

— Ноги не змерзли? — запитала вона. У неї не виходив з голови жарт диск-жокея щодо групи Доннера.

— Ні... по-моєму, ні.

«Ну добре, — подумала вона, — саме час. Зібралася поговорити, то говори зараз або раз і назавжди заспокойся».

— Денні, — сказала вона, намагаючись, щоб тон був якомога спокійнішим. — Тобі не буде краще, якщо ми поїдемо з «Оверлука»? Якщо не залишимося на зиму?

Денні опустив очі.

— Напевно, — проговорив він. — Так. Але тут татова робота.

— Іноді, — обережно вимовила Венді, — мені спадає на думку, що тато теж став би щасливішим, якби ми виїхали з «Оверлука».

Вони проїхали покажчик «САЙДВІНДЕР — 18 МИЛЬ», потім Венді вписала вантажівку в крутий поворот і повела її вгору, до наступного. На тутешніх спусках Венді не ризикувала — вони жахали її.

— Ти справді так думаєш? — запитав Денні. Він якийсь час з інтересом дивився на неї, потім похитав головою. — Ні, по-моєму.

— Чому?

— Тому, що він турбується за нас, — сказав Денні, підбираючи слова. Пояснювати було важко, він сам розумів так мало. Він виявив, що вертається до початку — до того випадку, про який розповідав містерові Геллорану. Як в універмазі великий хлопець дивився на приймачі й хотів один із

10 “Сяйво” них украсти. Те відчуття заподіювало страждання, але, принаймні, навіть малюк Денні розумів, що відбувається. Але з дорослими завше виходила плутанина — будь-яка можлива дія каламутною хмарою заволікала думки про наслідки, сумніви, уявлення про себе, любов і почуття відповідальності. Здавалося, будь-який можливий вибір має негативні моменти, й іноді Денні не міг зрозуміти, чому ці недоліки — недоліки. Це давалося дуже важко.

— Він думає... — знову почав Денні й швидко глянув на матір. Вона дивилася не на нього, а на дорогу, і хлопчик вирішив, що можна продовжити. — Він думає, може, нам буде самотньо. А потім думає, що йому тут подобається і що це непогане місце. Він нас любить і не хоче, щоб ми почували себе самотніми... або сумували... але вважає, що, навіть якщо зараз це так, у ПЕРСПЕКТИВІ все буде о’кей. Знаєш, що таке ПЕРСПЕКТИВА?

Вона кивнула.

— Так, любий. Знаю.

— Він турбується, що коли ми поїдемо, він не знайде іншої роботи. Що нам доведеться жебрати... або щось у цьому дусі.

— Це все?

— Ні, але інше все переплутане. Тому що тепер тато інший.

— Так, — сказала Венді, зітхаючи. Спуск став трішки пологішим, і вона обережно перемкнула на третю передачу.

— Я не вигадую, мамо. Слово честі.

— Знаю, — з усмішкою відгукнулася вона. — Це Тоні тобі розповів.

— Ні, — сказав він. — Просто я знаю. Лікар не повірив у Тоні, так?

— Забудь про лікаря, — сказала Венді. — Я вірю в Тоні. Не знаю, хто або що він таке — чи особлива часточка тебе самого, чи він приходить із... звідкись ззовні, — але я в нього вірю, Денні. І якщо ти... він... думає, що нам варто поїхати, ми поїдемо. Ми поїдемо вдвох, а до тата повернемося навесні.

Він подивився на неї з виразною надією.

— Куди поїдемо? У мотель?

— Любий, мотель нам не по кишені. Доведеться пожити в моєї мами.

Надія в обличчі Денні згасла.

— Я знаю... — сказав він і замовк.

-Що?

—