Шістка воронів - Лі Бардуго

Пролунав постріл, і Верескун, кружляючи, почав падати на землю. І ще один шматок криги підскочив на місці. Вони потрапили в пастку, наче тварини серед кам’яного завалу, готові до забою. Джаспер прицілився між двома брилами десь далеко межи дерев. Ніна зрозуміла, що там був іще один Гриша, хлопець із темним волоссям. Перш ніж Джаспер устиг вистрілити, той викинув уперед кулак і збив стрільця з ніг, струсонувши ґрунт. Хлопець покотився, упавши, і вистрілив, лежачи на землі.

Гриша, який був віддалік, зойкнув і припав на одне коліно, але його руки знову звелися, і земля під ними продовжила стугоніти й хитатися. Джаспер вистрілив іще раз і схибив. Ніна звела руки, спробувала зосередитися на серці гришника, але він був занадто далеко від неї.

Дівчина помітила, як Інеж подає Казові сигнали. Без жодного слова він притисся до найближчої брили й склав руки човником на коліні.

Земля морщилася й розгойдувалася, але Бреккер стійко тримався, поки Інеж катапультувалася з колиски його пальців граціозною дугою. Вона зникла за брилою без жодного звуку. Минула мить — і земля завмерла.

— Вірте Марі, — сказав Джаспер.

Усі заціпеніли, і здавалося, що навколо запала дивна тиша після хаосу, котрий був тут кількома хвилинами раніше.

— Вілане, — видихнув Джаспер, зводячись на ноги. — Виводь нас звідси.

Хлопець кивнув, дістав із наплічника сірувато-жовту грудку й обережно поклав її на найближчий камінь.

— Усі на землю, — проінструктував він.

Покидьки скрутилися разом у клубок подалі від каменюки, наскільки дозволяв завал. Хлопчик ляснув по вибухівці та стрибнув на землю, у бік Матаяса й Джаспера, а решта затулила вуха.

Нічого не сталося.

— Ти що, жартуєш? — поцікавився Джаспер.

Ба-а-ах! Брила вибухнула. Крига й шматки каміння дощем посипалися на голови.

Вілан був укритий пилюкою, але мав сп’яніло щасливий, хоча злегка здивований вигляд. Ніна розреготалася:

— Спробуй удати, ніби ти знав, що воно спрацює.

Покидьки вирвалися з кам’яного загону.

Каз махнув Джасперові.

— Периметр. Переконаймося, що сюрпризів більше немає.

Вони розійшлися в різних напрямках.

Ніна разом з іншими знайшли Інеж, котра стояла біля тіла тремтячого Гриші. Він був у вовняному одязі кольору хакі й мав скляний погляд. Кров стікала з вогнепальної рани на стегні, а ніж стирчав із правого боку грудей. Інеж, певно, простромила його, вистрибнувши із завалу.

Ніна опустилася біля хлопця на коліна.

— Мені потрібно трохи більше, — бурмотів Гриша. — Лише трішечки більше.

Він схопив Ніну за руку, і лише тоді вона впізнала його.

— Несторе?

Він обернувся, зачувши своє ім’я, але, здавалося, не впізнав дівчину.

— Несторе, це я, Ніна. — Вона вчилася з ним у школі в Маленькому Палаці. Під час війни їх обох відправили до Керамзіну. На коронації Ніколаї вони вкрали пляшку шампанського, а потім їх знудило біля озера. Він був Творцем, одним із Твердунів, котрі працюють із металом, склом і волокном. Це не мало жодного сенсу. Творці роблять тканини й зброю. Він не був спроможний на те, свідком чого Ніна щойно стала.

— Прошу, — благав хлопець, наморщивши лице. — Мені потрібно ще.

— Парем?

— Так, — схлипнув він. — Так, прошу.

— Я можу зцілити твою рану, Несторе, якщо ти не рухатимешся. — Він був у поганому стані, але якщо їй вдасться зупинити кровотечу..

— Мені не потрібна твоя допомога, — заперечив хлопець сердито, намагаючись відштовхнути її.

Ніна спробувала заспокоїти Нестора, сповільнити його пульс, але боялася зупинити серце.

— Будь ласка, Несторе. Будь ласка, не смикайся.

Він закричав і накинувся на неї.

— Потримайте його, — попросила дівчина.

Матаяс рушив на допомогу, і Нестор звів руки.

Земля піднялася суцільним шаром, укритим брижами, відштовхуючи Ніну та інших геть.

Він звівся, похитуючись на пораненій нозі, смикаючи ніж, що стирчав із грудей.

— Де вони? — закричав хлопець. — Куди вони пішли?

— Хто?

— Шуанці! — завивав він. — Куди вони пішли? Поверніться! — Зробив один хиткий крок, потім ще один. — Поверніться! — Нестор упав обличчям у сніг. Він більше не ворушився.

Ніна кинулася до нього й перевернула хлопця на спину. В очі й рот йому набився сніг. Вона поклала руки на груди, намагаючись відновити серцебиття, але нічого не вдавалося. Якби він не був спустошений наркотиком, міг би впоратися з такими ранами, але тіло ослабло, шкіра напнулася на кістках і зблідла так, що здавалася прозорою.

«Це неправильно», — майнула в Ніни жалюгідна думка. Практикування Малої Науки робило гришників здоровішими й сильнішими. Саме це найбільше подобалося Ніні в її силі. Але тіло мало свої обмеження. Схоже, наркотик змусив Несторову силу випереджати його тіло. Це просто зносило його.

Каз і Джаспер повернулися, відхекуючись.

— Є щось? — запитав Матаяс.

Джаспер кивнув:

— Компанія людей прямує на південь.

— Він кликав шуанців, — нагадала Ніна.

— Ми знали, що шуанці відправлять людей, щоб звільнити Бо Юл-Баюра, — зауважив Каз.

Джаспер кинув погляд на нерухоме Несторове тіло.

— Але ми не знали, що вони відправлять Гришей. Як ми можемо бути впевнені, що вони не наймані вбивці?

Каз підняв монетку, прикрашену зображенням коня з одного боку й схрещених ключів — з другого.

— Це було у Верескуновій кишені, — повідомив він, передаючи її Джасперові. — Шуанська венє. Монета Переходу. Це урядова місія.

— Як вони нас знайшли? — запитала Інеж.

— Може, Джасперова стрілянина привернула їхню увагу? — відізвався Каз.

Джаспер наїжачився й тицьнув на Ніну та Матаяса.

— Або, може, вони почули, як ці двоє горлали одне на одного. Вони могли йти за нами кілька миль.

Ніна намагалася осягнути те, що почула. Шуанці не використовували Гришей як солдатів, утім, вони й не поводилися, як фієрданці: не бачили нічого протиприродного чи огидного в силі гришників. Вона зачаровувала їх. Проте вони все одно вважали Гришей чимось нижчим за людину. Шуанський уряд роками брав у полон і проводив експерименти на гришниках, намагаючись знайти джерело їхньої сили. Шуанці ніколи б не найняли Гришу для вбивства. Принаймні раніше такого не було. Можливо, парем змінила правила гри.

— Не розумію, — мовила Ніна, — якщо вони мають юрду парем, навіщо прийшли за Бо Юл-Баюром?

— Імовірно, вони мають запаси, але не можуть повторити технологію, — сказав Бреккер. — Схоже, так думає Торговельна Рада. А може, вони просто хочуть переконатися, що вчений не викаже формулу нікому іншому.

— Як ти гадаєш, вони скористаються одурманеними Гришами, щоб спробувати увірватися до Льодового Двору? — запитала Інеж.

— Якщо в них є ще кілька, — відгукнувся Каз. — Я б саме так і вчинив.

Матаяс похитав головою.

— Якби вони мали Серцетлумачника, ми б усі вже були покійниками.

— Ми були близькі