Обитель героїв - Генрі Лайон Олді
Пальці Мускулюса почали зав’язувати останній, «мертвий» вузол з петелькою.
— Так, — сказав малефік. — Спадок.
Це було страшно — блідий, скутий кайданами солдат веде бій, розмовляючи про дрібниці.
— Якщо я зніму блок, ви гарантуєте, що він не перекине «невід» на мене?
— Так, — сказав малефік. — Дідусь. Не перекину. Так.
Нічого не сталося. Якщо не брати до уваги того, що Андреа Мускулюс поліз рукою до кишені халата, дістав картату хустку й почав витирати обличчя. Рука тремтіла, малефік двічі штрикнув собі пальцем в око і брутально вилаявся, не соромлячись присутності дами. Потім він загорнув халат, зав’язав пояс, помітив, що вузол пояса — копія фінального вузла «невода», ще раз вилаявся та заходився перев’язувати.
На столі мерехтів залишений про запас «Piscatorius linum».
— Як ви мені всі набридли, — з почуттям вимовив малефік, сякаючись у хустку. — З вашими слідствами, дізнаннями, арештами, інтригами, планами, Чурихом… Вік би вас не бачив, панове-добродії!
Він подумав і додав:
— Так.
— Залишкові явища блокування, — прокоментував стряпчий, а вірніше, профос Терц, вибираючись із кутка і всідаючись у крісло. Капелюх він насадив на гостре коліно, погойдуючи ногою. — Незабаром мине. Тут хтось говорив про Чурих? Андреа, друже, погасіть вашу капость, вона мене дратує…
— Що ви хотіли від мене? — не поспішаючи гасити чари, запитав Мускулюс.
— Від вас? Взаємності. І деяких відомостей.
— Вам не здається, що я маю право перший вимагати взаємності?
— Гаразд. Драний гремлін, ніколи не хотів зв’язуватися з учнями Кольрауна! На вас орати треба, а не блокувати…
Терц сплів пальці на животі, засміявся й почав розповідь.
* * *
Стряпчий Фернан Терц, профос Дозору Сімох, взявся до Чуриха недавно, замість колеги, що пішов на відпочинок.
Спостереження останніх років виразно свідчили, що некроманти Найвищої Ради знову почали гру з вогнем. Розширення зовнішніх контактів, подорожі інкогніто, позачергові сесії Ради, скорочення числа заявок на відкриття та ліцензування нових чарів. Таємничі експерименти, проведені не у вежах Чуриха, захищених системою охоронних чарів «вирви-око», а де попало, від Бадандена до Ятриці… Закупівля свіжих небіжчиків у скорботних родичів, готових за жменю монет продати хоч матір рідну в савані з бантиком. Небіжчики купувалися в дивному асортименті: народний умілець Ясь Конюшина (на парі підкував йоржа), маестро Ґвідо Салтансен, геній клинка (довів фехтувальну залу до розорення й помер у злиднях), старе подружжя Гарбуздів, Карл і Клара, які до глибокої старості захоплювали глядачів на приапічних оргіях храму Танритаріїв, бровар Йошка Порей (на парі випивав півтора барила пива з в’яленими уклійками), найманий атлант Граммон з дочками-каріатидами (двадцять років служили опорою академічному театру ляльок і були привалені дахом під час Жучого землетрусу)…
Зв’язок не проглядався.
Померлі скуповувалися з дотриманням цивільного кодексу, розділ «Нерухоме майно», стаття «Фізичні тіла: оренда і найм». Прискіпатися нема до чого. Для некромантів такі штучки — звичайне явище. Фернан підозрював, що частину мерців просто викрадають з могил, без оформлення угоди та сплати мита, але довести нічого не міг.
І не прагнув: Дозор Сімох цікавлять зловживання магією, а за державу профосам не прикро.
На початку літа відбулося підозріле знайомство Чуриха з лицарями Ордена Зорі, квесторами сезону. Чурихські некроти — надто практичні добродії, щоб без важливої причини шукати дружби безневинних ідеалістів. Коли ідеал потрапляє до рук магів певного профілю, він здатен втілитися в життя із привітністю шовкового шнурка, присланого вам додому місцевим диктатором.
— Ідеали? Світло й Темрява?! — Ні, добродії мої. Азарт і марнославство, ось їхнє справжнє ім’я. Я не люблю ідеалів. Одного разу вони зламали мені життя.
— Як саме?
— Мені шкода, серденько. Згадувати минуле я не люблю ще більше.
— Вибачте…
Квесторів було шкода. Молодь, проблеми росту, шило максималізму, загнане в юну задницю по саме руків’я… Розіславши листи родинам лицарів, Фернан щиро сподівався, що за дружбу з Чурихом патріархи всиплють жовторотим по перше число. Він не знав, що спізнюється, що здається у своїх благих намірах кумедним, як лікар-недоук, що напуває прокаженого настоєм шульжені скверної.
Коли барон, повернувшись до готелю і заставши безсонний з’їзд родичів, почав розповідати про малефіка Мускулюса і його подвиги на цвинтарі Вторинної Інкарнатури… О, Фернан відразу нашорошив вуха! Тут не обійшлося без чурихських витівок. Якщо казенні сищики не зуміли допитати дрейгурів, зламавшись на «язиці вішальника», то профос цілком покладався на свою майстерність блокатора. У столиці зараз перебував Гувальд Мотлох, верховний архіваріус Дозору Сімох — зв’язавшись із ним, профос переконав Гувальда відшукати досвідченого розверзача із числа магів, що таємно співпрацюють з Дозором, щоб той розкрив для Терца потрібну могилу і провів допит.
У Фернана були особисті зв’язки в магічному середовищі столиці, але не скористатися контактами верховного архіваріуса було б гріх.
— Прокляття! Колись, ще до навернення, я й сам чудово розкрив би поховання!
— І підняли б дрейгура? Ви з некромантури?
— Серденько, не хапайте мене за язик. Ні, я не з некромантури, як ваш чудовий голова Трибуналу. Але дрейгура підняв би хоч за шкірку, хоч за хлястик. Правда, молодий Фернан Терц не зумів би блокувати корінь «язика вішальника»…
— Розумію.
— Нічого ви не розумієте, хороша моя. Нічогісінько. З вашим доленосним профілем такі речі…
— З моїм доленосним профілем добре відомо, що в людей дві руки. Але відразу в обидві доля нічого не дає!
— Гм… Беру свої слова назад. І перепрошую за різкість.
— Повернімося до теми розмови. Архіваріус Гувальд обіцяв вам допомогти?
— Так. Гувальд обіцяв допомогти.
Залишалося небагато: довідатися, у яких саме могилах лежать дрейгури — учасники нальоту на «Обитель героїв». Не перекопувати ж весь цвинтар згори до низу?! Випитувати дислокацію потрібних могил у Марії Форзац профос роздумав: добровільно ця пані й слова не вимовить, а вчиняти блокацію в готелі, у присутності пильного са-пея, не хотілося. Зачепити вігілу? Дозор не заохочував насильства щодо співробітників Тихого Трибуналу.
— У мене залишився єдиний доступний свідок.
— Я.
— Ви, пане малефік.
— Що ви блокували мені?
— Ступінь важливості запланованих справ. Складний переломний блок зі зміщенням акцентів. І падіння базового рівня недовірливості. Інакше навряд чи вдалося б заморочити вам голову міфічним дідусем.
— Але ви не змогли б прочитати мої думки!
— Звісно. Ви б самі мені все вибовкали. Даруйте, майстре Андреа, я не поспішаю розкривати секрети блокації. Гадаю, малефіки теж не палко бажають пояснювати направо й наліво таємниці слідового вольтажу. Якщо ви коли-небудь бачили шмага, тобто зламаного…
— На жаль, бачив.
— Виходить, ви зрозумієте. Жертва «синдрому псевдомани» не в змозі пояснити вам, що за дива вона творить в уяві… Слова мало що можуть, це треба бачити.
