Варта у Грі. Артефакти Праги - Наталія Ярославівна Матолінець

Поруч сидів Златан. Дівчина спершу відчула його присутність, потім продерла очі, й серце впало — маг дивився на неї з надто прямою, надто відвертою ніжністю. Але щойно він помітив Вартине пробудження, як гострі риси ворухнулись і повернули на обличчя виснажену, проте все ще іронічну усмішку.

— Доброго ранку. Спиш на посту, Вартова?

— Жарт не вдався, — скривилася вона, приглушуючи в голові чергове «знищ його». — Де ми?

— Це підвали Чернінського палацу. Або щось поруч.

— Звідки така певність? — дівчина обвела поглядом голі стіни.

— Карильйон. Двадцять сім дзвонів. Барокова музична вигадка, розташована в Лореті через дорогу від палацу. Грає щогодини. Ти проспала весь день, а я наслухався.

— Ого. Не думаю, що нашу відсутність довго не помічатимуть, — дівчина звелася на ліктях і відчула нагле бажання тіла не ворушитися ще якийсь час.

«Знищ його» не стихало й заважало розбирати слова чеха.

— Вони це усвідомлюють, — Златан клацнув пальцями здорової руки. — Дворжак, Горачек, Желібор та їхня зграя. Думаю, нам пропонуватимуть гроші. Бага-ато грошей. Адже ми викрили всю їхню оборудку. І зможемо нашкрябати солідні обвинувачення. Тож нас спробують умовити чи залякати. Не виключено, що підсунуть якесь зілля — тому не пий нічого.

Варта провела пошерхлим язиком по піднебінню: вже хотілося пити.

— Окрім нас, є ще свідки, — буркнула вона. — Той-таки Лукаш знає багато! Хоча навряд чи він свідчитиме проти власної сім'ї.

На згадці про темного мага лице Златана залила широка усмішка.

— Та-ак. Цей знає... Але їхні слова проти слів правлінців і чеського судді мають мінімум ваги. Утім, про це ми поспілкуємося потім. У мене є кілька ідей, — Златан застережно пробіг поглядом із кутка в куток, і Варта зрозуміла, що за ними можуть спостерігати. Або й прослуховувати. Тому історію про те, як вона «втопила» артефакт, краще залишити на потім.

— То чому ти сахаєшся від мене так, ніби світляча королева від найтемнішого виродка? — спитав маг, спідлоба дивлячись на чаклунку.

Горло стисла раптова задуха, але відповідь уже танцювала на кінчику язика.

— Я, щоб ти знав, продала відьмам свою любов до тебе. В обмін на те, щоб тебе знайшли.

Златан пирхнув, проте Варта нахмурилася.

— Ти йди сам спробуй, як воно! А тоді будеш бу-гага влаштовувати.

— І як воно? — він миттєво урвав сміх і підсунувся ближче, змушуючи чаклунку втискатися спиною в холодну стіну. — Ця ціна здається надто високою.

— Вони видирали її з мене. Так, як тіні з кровопивць. А потім... Я була певна, що, віддавши любов, просто збайдужію до тебе. Неприємно, але не така велика втрата, враховуючи інші ставки. Проте відьми казали: біс його знає, що прийде на місце моїх почуттів. Отож вітаю! Замість байдужості мене опанувала злість. Коли я дивлюсь у твої очі, Богуміне, мене затоплює гнів, який от ще трохи — й вивернеться назовні. Темрява каже мені знищити тебе. І вчора, коли я взяла кинджал у руки... на якусь мить відчула, що можу зробити це.

Очі мага блискотіли, він невідривно вдивлявся у Вартине лице.

— Ну то зроби це, — байдуже смикнув плечима й досі усміхнений Златан. — Поки що доступ до магії в нас ніякий, але можеш просто врізати мені. А я посиджу й навіть не буду заперечувати.

Варта відсахнулася ще ближче до стіни.

— Богуміне, не верзи дурниць.

«Знищ його!»

— Я не верзу. Розумієш, якби ти збайдужіла до мене, тоді ми й справді мали би проблему. Ми — це я про нас як коханців, а не Вартових. Проте якщо все впирається в стіну злості — то я тебе просто шалено дратую або пробуджую ще якісь приховані речі. Відьомські вміння здатні багато всього витягти на поверхню... Але я розберуся. Мені потрібна твоя любов.

— Не говори таких речей.

«Знищ його!»

— Чому? Невже дратують?.. Тоді слухай уважно: мені потрібна твоя любов, Аґато Станіславівно.

Коли він повторив це втретє, Варта таки вдарила.

***

Спалах просвітлення накотився, як хвиля в шторм. Темрява розсіялася.

Варта не могла сфокусувати погляд, але врешті він видав їй цілісну картину: вона сиділа верхи на Златанові, який розпластався на підлозі, і відчайдушно гамселила його зв'язаними руками. Так, що пальці й кісточки на зап'ястях уже боліли. Так, що його права повіка розпухла, ховаючи око, а з розбитої губи сочилася кров і змішувалася зі слиною.

Чаклунка припинила негайно.

— Я здуріла? — спитала вона, незграбно сповзаючи з мага, лице якого нагадувало потовчене яблуко.

— Запитальна інтонація тут зайва, — сплюнув той і важко зітхнув. — Але важливіше інше: як почуваєшся?

— Ніби видихнула з полегшенням. Але казна-що, Златане! Ще бракувало, щоби до всіх охочих убити нас долучилися й ми самі.

— Постефекти такі постефекти, — маг ривком сів і застогнав, розминаючи плечі коловими рухами. — Мабуть, я маю пишатися тим, що викликаю в тебе стільки емоцій.

— Голос, який наказував знищити тебе, заткнувся, — раптом заявила Варта. — Принаймні наразі.

— Отже, ти задовольнила його, і тепер можна рухатися далі.

— Куди рухатися? Ми попались, як ідіоти.

— Ми зруйнували плани зловмисників! А тоді вже попались, як ідіоти.

— Мене тішить твій оптимізм, — дівчина вперше після їхнього возз'єднання відчула глибинне й щире задоволення від того, що Златан поруч і — живий. А це відкривало широкі можливості для маневрів.

Варта подивилась на носки своїх вологих кросівок і спитала відверто:

— Ми все ще по один бік барикад?

Златанові брови сіпнулися вгору.

— А були причини думати, що це не так?

— Так. І тебе вбити мало за рішення самому потрапити до кровопивць.

— Уже ж намагалися. Просто коли я зіставив усю інформацію, то не міг не спробувати. Адже вміння тіньових знаходити скарби — це те, що нам і було потрібно. Якби чеська фракція першою знайшла артефакти, то плакали б усі наші плани. А втягти когось іще я не міг з огляду на вміння монстряків. До речі, дякую за підказку зі «здиранням тіней»...

— Ох, Богуміне, подивилася б я, як ти заговорив би, якби я не знайшла тебе!

— Я залишив маячок Амброзові, але він діяв лише в межах міста. Не хотів іще й тебе турбувати, поки ти відходила від «смерті».

—