Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Ні, - тільки й відповів Дамблдор.
Кілька секунд вони дивилися один на одного.
- Випустіть мене, - повторив Гаррі.
- Ні, - заперечив Дамблдор.
- Якщо ви не... якщо будете мене тут тримати... якщо не дозволите мені...
- Можеш і далі нищити мої речі, - спокійно урвав його Дамблдор. - Їх у мене й так забагато.
Обійшов довкола столу і сів, дивлячись на Гаррі.
- Випустіть мене, - ще раз повторив Гаррі холодним і спокійним, майже як у Дамблдора, голосом.
- Не раніше, ніж усе тобі скажу, - відповів Дамблдор.
- Ви що... ви думаєте, я хочу... думаєте, мене цікавить... МЕНІ ОДНАКОВО, ЩО ВИ СКАЖЕТЕ! - закричав Гаррі. - Я нічого не хочу слухати!
- Вислухаєш, - незворушно вів своєї Дамблдор. - Бо ти ще й близько не такий на мене злий, як мав би бути. Якщо ти на мене нападеш, а тобі до цього лишилося небагато, то я хотів би принаймні отримати по заслузі.
- Що ви таке кажете?..
- Це моя вина, що Сіріус загинув, - чітко сказав Дамблдор. - Або майже моя вина... не буду аж такий самовпевнений, щоб брати на себе відповідальність за все. Сіріус був відважний, розумний і енергійний, а такі люди зазвичай не здатні сидіти вдома, у схованці, коли вважають, що іншим загрожує небезпека. Та все одно ти не повинен був проникати у відділ таємниць. Гаррі, якби я був з тобою відвертий, ти давно б уже зрозумів, що Волдеморт заманює тебе у відділ таємниць. Тоді б ти не піддався на його трюки. А Сіріус не мусив би тебе рятувати. У цьому винен я, тільки я.
Гаррі й далі стояв, тримаючись за дверну ручку. Дивився на Дамблдора, затамувавши подих, слухав, але майже не розумів його слів.
- Сідай, будь ласка, - сказав Дамблдор. Це був не наказ, а прохання.
Гаррі завагався, а тоді перетнув кімнату, захаращену срібними коліщатками та дерев'яними уламками, і сів на стілець біля Дамблдорового стола.
- Чи я правильно зрозумів, - поволі промовив зліва від Гаррі Фінеас Ніґелус, - що мій пра-правнук... останній з роду Блеків... загинув?
- Так, Фінеасе, - підтвердив Дамблдор.
- Не може бути, - різко відказав Фінеас.
Гаррі повернув голову, побачив, як Фінеас іде з портрета, і зрозумів, що той вирішив відвідати свої портрети на площі Ґримо. Ходитиме, мабуть, з картини в картину, гукаючи Сіріуса...
- Гаррі, я мушу тобі все пояснити, - сказав Дамблдор. - Пояснити помилки старого чоловіка. Бо я тепер бачу, що все зроблене й незроблене мною щодо тебе має всі ознаки старечих прорахунків. Юність не може знати, що думає й почуває людина в старості. Але старим не можна забувати власної молодості... а я останнім часом забув, і в цьому моя провина...
Сходило сонце. З-за гір уже визирнув краєчок сліпучо-оранжевого світила, а небо над ним було яскраве й безбарвне. Перший промінець освітив Дамблдора, срібло його брів та бороди, глибокі зморшки на обличчі.
- Я здогадався ще п'ятнадцять років тому, - вів Дамблдор, - коли побачив шрам у тебе на чолі, що він означає. Здогадався, що це, мабуть, свідчення зв'язку між тобою та Волдемортом.
- Ви вже мені про це казали, - нагадав Гаррі, не дбаючи про чемність. Як, зрештою, і про все інше.
- Так, - Дамблдор ніби просив пробачення. - Так, але розумієш... я мушу почати від твого шраму. Невдовзі після того як ти долучився до світу чарівників, стало очевидно, що я не помилився - твій шрам попереджав тебе про наближення Волдеморта або про те, що той відчуває сильні емоції.
- Знаю, - втомлено буркнув Гаррі.
- І ця твоя здатність відчувати Волдемортову присутність, навіть коли він замаскований, і знати, що саме він відчуває, коли охоплений сильними емоціями, ставала дедалі виразніша, особливо після того, як Волдеморт повернув собі тіло й могутність.
Гаррі навіть не кивав головою. І так усе це знав.
- Останнім часом, - вів далі Дамблдор, - мене почало турбувати, що Волдеморт може дізнатися про існування цього зв'язку між вами. І справді, настав час. коли ти так заглибився в його свідомість і думки, що він відчув твою присутність. Зрозуміло, я маю на увазі ту ніч, коли ти став свідком нападу на містера Візлі.
- Так, Снейп мені казав, - пробурмотів Гаррі.
- Професор Снейп, Гаррі, - незворушно виправив його Дамблдор. - А тебе не здивувало, чому це все тобі поясню вав не я? Чому не я навчав тебе блокології? Чому я місяцями на тебе навіть не дивився?
Гаррі підвів голову. Бачив, що Дамблдор сумний і втомлений.
- Так, - проказав Гаррі. - Мене це дивувало.
- Розумієш, - провадив далі Дамблдор, - я вважав, що незабаром Волдеморт спробує проникнути в твій мозок, щоб керувати твоїми думками, і я не хотів, щоб він мав для цього зайві підстави. Я був переконаний - він збагне, що наші стосунки ближчі, ніж звичайні стосунки між директором та учнем, і вхопиться за цю можливість, щоб зробити з тебе свого шпигуна. Боявся, що він використає тебе у своїх цілях і спробує тобою заволодіти. Гаррі, в цьому я, мабуть, таки не помилився. У тих рідкісних випадках, коли ми з тобою спілкувалися зблизька, мені здавалося, ніби я бачив у твоїх очах його тінь...
Гаррі пригадав, як у ті миті, коли перетиналися його з Дамблдором погляди, у ньому начебто прокидалася спляча змія, готова кинутися і вкусити.
- Заволодіваючи тобою, Волдеморт не мав на меті мого знищення, що він сьогодні й продемонстрував. Він хотів знищити тебе. Коли він сьогодні на коротку мить був у тебе проник, то сподівався, що я пожертвую тобою, аби тільки його вбити. Тепер ти, Гаррі, бачиш, що я намагався тебе захистити, відштовхуючи від себе. Помилка старого чоловіка...
Він тяжко зітхнув. Гаррі пропускав ці слова повз вуха. Кілька місяців тому йому було б дуже цікаво все це почути, але тепер яке воно мало значення порівняно з зяючою порожнечею від втрати Сіріуса? Ніщо не мало значення...
- Сіріус мені розповідав, як у тобі прокинувся Волдеморт тієї ночі, коли ти бачив сон про напад на містера Віз-лі. Я відразу збагнув, що збуваються мої найгірші побоювання - Волдеморт зрозумів, що зможе тебе використати. Намагаючись дати тобі зброю для захисту від Волдемортових проникнень у
