Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс
— Слухайте, все значно складніше, — сказав Ернесто. Більшу частину часу він носив товсті окуляри, які робили його очі яскравими і якимись незграбними. Але ними він, здавалося, бачив найдальші куточки свідомості Патриції.
Ернесто повернувся у своє крісло, і Патриція спробувала зрозуміти його. Це було як відповідати на дратівливий тест: брудний і зцілюючий водночас. Вона була впевнена, що слухала дуже уважно. І була готова закинути у себе нову порцію такої їжі для пережовування.
— Добре, — сказала Патриція, після того як вирішила, що вона не збирається сьогодні нічого ламати. — Я хочу послухати про складніше. І постараюся бути менш самозакоханою і більш скромною. Я дозволю, якщо хтось захоче бути моїм другом після сьогоднішнього вечора.
— Я провів тридцять гірких років, намагаючись знайти спосіб залишити це місце, — тихо почав Ернесто, і їй довелося нахилитися небезпечно близько до нього, щоб почути його. Він жестом окреслив кімнату, повну книжок. — Досі я погоджувався, що таке позбавлення волі було ціною, яку доводиться платити. Тепер я намагаюсь насолоджуватися ситуацією, як можу. А ти ще навіть не відчуваєш болю через те, що ви відьма. У всіх є помилки, і вони шкодують, що їх зробили. Єдине, що робить ситуацію стерпною, — це пам'ятати, наскільки ти малозначущий.
Він повернувся до читання Вільяма Блейка, і Патриція не могла сказати, чи це означало, що їхня розмова закінчилася.
— Чи означає це, що мене не переводять у Портленд?
— Слухай, все складніше, — сказав Ернесто з-за книги. — Ми не хочемо цього робити. Не змушуй нас.
— Гаразд. — Патриція все ж відчувала себе незадоволеною і відчайдушною десь всередині. Вона зрозуміла, що повинна піти, поки Ернесто не запропонував їй коктейль у своєму барі, хоч і хотіла сп'яніти прямо зараз.
Вийшовши на вулицю, вона побачила, що її телефон повний текстових та голосових повідомлень. Вона зателефонувала Кевіну, який хвилювався, чи у неї все в порядку.
— Все добре, крім одного — мені хочеться напитися.
Через півгодини вона нахилялася до вельветового піджака Кевіна і махала пляшкою Корони в темно-сірій задній кімнаті арт-бару на 16-ій, зі свіжим графіті на стіні та класичним хіп-хопом під керівництвом ді-джея. Кевін пив пімм з огірком і не згадував про вечірку. Він виглядав дивовижно в золотому світлі бару, танцюючому відблисками, що відволікали від гладеньких рис його обличчя.
— Я в порядку, — продовжувала Патриція. — Мені шкода, що ти це бачив. Зі мною все гаразд. Я це відчуваю.
Але коли її губи привітали край пляшки і покуштували целюлозу, змішану з пивом, вона згадала, як Кевін навіть не подивився їй в очі, коли всі інші звинувачували її в тому, що вона токсича одиначка.
— Треба говорити те, що відчуваєш, вірно? Ти і я. Те, що ми робимо, — почала вона говорити, намагаючись не перекрикувати ді-джея. — Я відчуваю, що ми намагалися не афішувати наші відносини, і це мені подобається.
— Я повинен дещо тобі сказати, — сказав Кевін, його очі стали більш темними, ніж звичайно.
— Я готова відкритися тобі. Я відчуваю... — Патриція шукала правильні слова. — Я відчуваю, що ми добре пасуємо один одному. Я дуже хочу, щоб ти відчував те саме і я відкрита для...
— Я зустрів когось іншого, — перебив Кевін, поки вона не зайшла надто далеко. — Її звуть Марія. Вона також створює веб-комікси і має певну популярність. Вона живе в Східній Затоці. Ми зустрілися лише два тижні тому, але все вказує на ознаки серйозного зближення. Я навіть не сподівався, але мій Кедді натякнув мені на двадцять дев'ять точок зближення між Марією і мною. — Він глянув у свій пімм. — Ти і я ніколи не говорили про точки зближення, або навіть про знайомство.
— Умм... — Патриція почала жувати свій палець — звичка, від якої вона ледь зуміла звільнилася кілька років тому, — я щаслива, звичайно. За вас. Я рада за вас.
— Патриціє. — Кевін взяв її обидві руки. — Ви абсолютно нерозумна, але чудова. Я почувався так приємно, коли був з вами. Але я відчував себе дурнем вже багато разів. І я намагався, дійсно, поговорити з вами про наші відносини, близько п'яти разів. У парку, коли ми каталися на роликах, а також у тій піцерії...
Коли Кевін перераховував ці моменти, вона бачила їх з досконалою ясністю: всі пропущені сигнали і її ухилення від розмови, всі невдалі моменти інтимності. Кожного разу вона думала про те, що він хоче зв'язати її якимись обіцянками. Він ще не закінчив, як вона відчула себе негідницею.
— Дякую за те, що був чесний зі мною, — сказала Патриція. Тоді поволі допила решту з пляшки, поки там не залишилися лише лушпайки та гірка м'якоть...
Було вже опівночі, коли Патриція опинилася в парку Долорес. Денне тепло все ще відчувалося, як пряме сонячне світло і сухість у роті. Вона не могла піти додому і зіткнутися з Діді і Рачеліною. З якоїсь причини Патриція виявила, що набирає номер своєї сестри Роберти, з якою не спілкувалася вже протягом декількох місяців (хоча мала кілька розмов про Роберту з батьками).
— Ей, Берт.
— Привіт, Триш. Як поживаєш?
