Обитель героїв - Генрі Лайон Олді
На обличчях чоловіків з’явилася зовсім однакова, підозріло-привітна цікавість. Як же вони все-таки відрізняються один від одного, думала вігіла. Зморшкуватий, лисенький, в’юнкий прокуратор Цимбал. Лінивий атлет, розкішний богатир Просперо; ураган, що дрімає у лігві. Худорлявий крихітка Штернблад, холоднокровний і нещадний, як зернятко смертельно небезпечної отрути. Чарівний пузанчик Месроп з його вічною напівусмішкою, схожою на сокиру ката. Дуже різні. І дуже схожі, коли випадає нагода поставити на місце пані, що ризикнула втрутитися в стрункий хід чоловічих думок.
Особливо якщо в повітрі тхне непристойністю.
— Дозвольте довідатися, люба моя, — тоном лікаря, що розмовляє із хронічною симулянткою, почав Месроп Серкіс, — під яким соусом ви маєте намір супроводжувати Андреа Мускулюса в Чурих, під час його… гм-м… буцімто інтимного візиту до Наами Шавазі? Ви розраховуєте, що перспектива… м-м… любовного тріо настільки потішить досвідчену некромантку, що вона втратить пильність? Чи я вас невірно зрозумів?
— Я маю намір супроводжувати Мускулюса в Чурих, пане голово, під унікальним соусом. Особистий рецепт, таємниця сімейної кулінарії. Добродії, будьте ласкаві, вислухайте…
* * *
Коли Анрі скінчила, всі якусь хвилину мовчали.
Дарма, вона звикла.
Для більшості людей звичніше все спланувати заздалегідь, докладно. Витратити місяць на прикидання. Розкласти по поличках, розіпхати по шафках, наклеїти таблички, оглянути стрункі ряди перспектив, простукати з’єднання ланок у ланцюзі та втерти трудовий піт. Люди схильні обдурювати себе, вбачати в незламності планів на майбутнє незламність самого майбутнього, такого, яке вони собі вигадали. Зате потім, коли доля грайливо дає щиглика картковим будиночкам, вибиваючи зі стін то Лицаря Жезлів, то Даму Чаш, коли майбутнє показує довгого й мокрого язика, стаючи сьогоденням, а в шеренги планів забивається клин плутанини — о, тоді вони задихаються в цейтноті, панічно метушаться, і ніяк не втямлять: за що? Адже плани були такі гарні!
— А мені подобається, — сказав капітан Штернблад. Очі маленького капітана перші перестали нагадувати олов’яні ґудзики. — Клянуся Вічним Мандрівцем, подобається! Розпочнемо бій, а там подивимося…
Прямий начальник вігіли суворо колихнув пузом:
— Це авантюра, Тату. Ти любиш авантюри?
Капітан подумав. Анрі дорого дала б, аби тільки дізнатися: які чотки він зараз перебирає, пробуючи кожну намистину на дотик?
— Так, — переконано відповів Рудольф Штернблад, убивчий крихітка. — Люблю.
І підморгнув дамі.
Капітан, як і Анрі, був людиною однієї стріли. Знаєте, коли три дні готуєшся, очищаєш серце, печінку й душу, тиждень їдеш у замшілу глушину, де цвітуть знамениті «дами з камеліями», виблискуючи сухотним рум’янцем пелюсток; прискіпливо виставляєш мішень, виміряєш дистанцію, потім стріляєш із лука один раз, влучиш або схибиш — і їдеш назад. Дуже багато людей дивуються з такого марнотратства. Якщо стільки готувався, чого б не постріляти досхочу? Дати поправку на вітер, випустити дюжину стріл, зважити результат, поміркувати, випустити ще дюжину, змінити тятиву, взяти другий сагайдак…
Анрі ніколи не вступала в суперечки з людьми тисячі стріл.
Марна праця.
— Це настільки божевільно, що може спрацювати, — підтримав друга Просперо Кольраун. Кулька над лезом «здулася», зараз обличчя бойового мага було наче вигравіруване на сталі. — Згоду Мускулюса я забезпечу. Зв’яжуся з лейб-малефактором Нексусом, нехай оформить наказ. А до наказу я додам особисте прохання. Малий мені не відмовить.
— А Нексусу відмовить? — засумнівався Месроп.
Вігіла чудово розуміла сумніви товстуна. Вона б сама тридцять разів подумала, перш ніж відмовити лагідному, старесенькому дідусеві Серафимові. «Шкідник-Божою-Милістю» до відмов ставиться зі своєрідним гумором. Навіть радіє, якщо відмовляють — завжди корисно трішки повправлятися в улюбленому ремеслі…
— І Нексусу не відмовить. Просто хочеться, щоб малий працював не тільки за страх. Хоча… Після лілльської справи в Ятриці він, по-моєму, скуштував пригоду на смак.
— Добре б іще відволікти увагу Чорного Аспіда й Чуриха, — мрійливо протяг барон, збивши трикутного капелюха на потилицю. — Який-небудь непередбачений фактор… Панове, що з вами?!
Всі дивилися на Конрада фон Шмуца.
Картина олією: «Громада сусунітів вибирає півня відпущення». Побутове полотно, золочена рама, пензель Фурле Натюрліха-старшого, виставлене в галереї Джошуа Трентера без дозволу на копіювання.
— З нами все гаразд, — сказав прокуратор Цимбал, ніби віялом обмахуючись третім листом, з печаткою орденської канцелярії. — Це з тобою не все гаразд, пане командор. Тобі завтра в похід, ідеали виборювати. Цивілізація кличе. Хто, як не ти?
— Віль! Ти збожеволів?!
— Ні, друзяко. У мене надзвичайно ясна голова й гаряче серце. Ага, ще чисті руки, бо я їх часто умиваю. Хто підписував петицію в канцелярію Ордену? Ти, твоя світлосте. Петицію Орден задовольнив. Чого тобі ще треба? Сурміть у сурми, фон Шмуц у похід зібрався…
До честі барона, він швидко оговтався. Повернув капелюха на відведене статутом місце, застібнув верхній гачок камзола. Виструнчився, блиснувши очима:
— Слухаюся, пане прокуратор! Завтра ж виступлю!
Анрі просто закохалася.
— Звичайно, завтра, — Цимбал торкнув барона за плече. — Тільки виступатимеш повільно. Я не звір. Тебе, Занудо, мені, може, й не шкода ні крапельки, а старих даремно губити не дам. Поки ви не вторгнетеся на територію Майорату, вам мало що загрожує. Отже, не кваптеся. Будуйте плани помсти, обговорюйте на привалах прийдешні баталії. Шукайте діри в рубежах Аспіда. Понишпорте в пошуках таємних підземних ходів: автори епосів запевняють, начебто під землею цього добра навалом. Коротше кажучи, відволікайте увагу. Днів три-чотири. Нехай ідеалісти з союзниками-некромантами чухають потилиці, нехай ламають голови… Щойно виникне реальна небезпека, ти відразу виходиш на зв’язок. Без зайвої відваги, зрозумів? Я люблю живих співробітників… Панове чарівники, зв’язок забезпечите?
Месроп кивнув:
— Звісно. Конраде, я підсаджу тобі особисту «мушку». Ні, краще «сударика-комарика», він простіший. Коли що, смикнеш себе за мочку лівого вуха, і в мене у відповідь засвербить кінчик носа.
— А якщо в тебе ніс просто так засвербить? — засумнівався барон.
— Мій ніс без вагомих причин не свербить! — суворо підвищив голос голова. — Ти смикаєш, я чухаюсь, власті б’ють у било — злочинна помилка! У небезпеці чесні громадяни Реттії!!! — і висилають ескадрон корсар летючих. На виручку.
— А ми обміняємося «мушками» з вігілою, — втрутився Просперо. — Анрі, я до ваших послуг у будь-який час доби. У малого Андреа на мене є особистий канал, майте на увазі. У Чуриху мою персону добре знають, зустрінуть, як рідного…
У лезі відбились пожежа й вежа, що розпадалася на частини.
На тлі посмішки бойового мага трону.
— Ще б непогано налагодити зв’язок між нами, — звернувся барон до вігіли. — Про всяк випадок. Мушка, павучок, коник-стрибунець… Будь-яка тварина, аби тільки зв’язувала. Зумієте?
Що залишалося робити?
— Атож…
І Анрі розвела руками. Не веліть, мовляв, голову рубати.
Він був не
