Обитель героїв - Генрі Лайон Олді

Для економії часу Анрі просто відновила екран Великого Німого, накривши ним усіх, включаючи стелаж з алебардами.

— Дякую, колего, — сказав перед початком сеансу начищений до блиску розкольник, вертячись у гнізді. — Якщо хочете, можу допомогти з концентрацією флогістону. Ні? Ну, як хочете…

У лезі величезної сокири проступило обличчя.

Просперо Кольраун, бойовий маг трону делікатно посміхався.

Накопичуючи ману на дозвіллі, згідно з Нихоновою школою, Просперо був надто економний, щоб після безсонної ночі кудись їхати во плоті. Басейн, масаж, фрукти-галюцинатори; заспокійливі танці рабинь із бубнами, медитативний квінтет сопілкарів. Але чому б і не протягнути з басейну до будинку давнього друга тоненьку ниточку амбіт-зв’язку? Для нас сто поприщ — не гак…

Наступні півгодини Анрі докоряла собі за злочинну втрату пильності. Не відстежити присутності чужого інстант-образу! Проґавити структуральні зміни мана-фактури в саду! Розслабитися найганебнішим чином! — і тебе, подруго, зовсім не виправдовує той факт, що це сам великий Кольраун, чистильник гробниці Сен-Сен, переможець Септаграми Легатів, дресирувальник Василіска Прекрасного…

Цікаво, чи відгукується він тут на прізвисько Альраун?

Чи ображається, як зазвичай?

Перевіряти Анрі не ризикнула.

* * *

— Все, що не відбувається, на краще, — замислено пробурмотів Месроп Серкіс, дивлячись, як екран після фіналу береться брижами, згортаючись.

Анрі подумала, що в начальства дуже дивні узагальнення.

— Якщо у винагороду Чуриху було запропоновано самих квесторів, — вів далі товстун, сплівши пальці на животі, — їх намагалися брати живими. Найвища Рада некромантів — добродії розумні й практичні. Вони в курсі, що від способу умертвіння об’єкта й часу, що минув з моменту першої смерті до старту примусової віталізації, залежить ряд найістотніших параметрів майбутнього дрейгура. Не хочу марнувати ваш дорогоцінний час, друзі, але повірте мені на слово. Квесторів брали живцем.

— Логічно, — кивнув з леза розкольника Просперо. — Анрі, кого із квесторів першим виведено з ладу під час нападу?

«Сарабанда» перетворилася на божевільний танець менад. Зеленаві краплі полум’я відділилися від рук чоловіка в хламиді, віялом розлетівшись у пітьмі за вікном. Мить — і чарівник лантухом осів на підлогу…

— Кристофер Форзац, некромант.

— Фізичним шляхом? Магічним?

— Магічним.

— Логічно. Першим знешкодити кваліфікованого мага, захопити квесторів боєм з дрейгурами, дати насолодитися власною бойовою майстерністю та без перешкод ввергнути в безтямство. Впізнаю почерк Чуриха. Я б діяв так самісінько.

Три роки тому Анрі була присутня на лисячому полюванні, закриваючи «Справу лисиць-перевертнів». Жінки Уккле, міста-сателіта столиці, подали чолобитну в Трибунал, скаржачись на тілесне виснаження чоловіків і небезпечне скорочення народжуваності. Слідство виявило рудих винуватиць, Тихий Трибунал вислав арешт-команду, посилену зграєю хортів. Вігіла на власні очі бачила, як пара хортів доганяє підняту з нори лисицю, нависає з двох боків над низькорослою здобиччю і зупиняє, міцно вхопивши зубами за вуха. Лисиця верещить від болю, марно намагаючись вирватися, а хорти ведуть її до найближчого каменя й починають, не відпускаючи вух, бити мордою об природне знаряддя тортур. Після чого волочать приголомшену, безтямну лисицю в клітку, біля якої чекає хтось із вігілів, щоб зачитати заарештованій її права та обов’язки.

Неприємна картина, якщо не бачити заздалегідь чоловіків з Уккле, стараннями лисиць доведених до слинявого безсилля євнухів.

Розмова про захоплення лицарів Ранкової Зорі нагадала давнє полювання.

Капітан Штернблад взяв розкольник, зібрався крутонути особливо вигадливим чином, але роздумав. Поставив зброю перед собою, взяв ратище двома руками, вдивився у відбиток обличчя мага на сталі:

— Просперо, ти ж розумієш: везти таких людей дорогами таємно, нехай навіть в одурманеному стані… Завеликий ризик. Надто довго. Куди не кинь, усе занадто.

— Є купа швидкісних порталів, які важко від стежити волхвам-локаторам. Спатіуми третього роду, бліц-дромоси, особисті візитатори… Волхв бере захват мана-фактури коридору за схемою Касагрена, що забезпечує дуже незначну ширину розходження «п’яного променя», а тут інші принципи. Думаю, чурихці пішли відразу після захоплення, разом із непритомними квесторами. А дрейгурів-мертв’яків відвезли на цвинтар для повторного поховання наймані робітники, яким Чурих добре заплатив.

— Почати пошук найманців?

— Мабуть. Але я про інше. Месроп, вихідні дні впливають на підготовку об’єкта до дрейгурації?

— Так, — криво посміхнувся товстун. — У вихідні дрейгурація небажана. І першого дня на тижні. Дрейгур погано ходить, підкорюваність командам нижча за стандартну. Висипка по тілу, хронічний кашель. Ідеально — третій-четвертий день.

— Це добре. Якщо квестори в Чуриху, вони ще живі.

— Силовий варіант визволення? — втрутився барон, жестом вказуючи на розвішану всюди зброю. — Я не сумніваюся у ваших можливостях, люб’язний Просперо. Я навіть упевнений, що в разі вашого втручання Чуриху доведеться вічно відновлювати не одну вежу з трьох, а мінімум дві. Або лишитися без веж. Але ви не в змозі відволікти на себе всі сили Чуриха одночасно. Заручників встигнуть ліквідувати, а тіла — знищити. Немає тіла — немає діла. Прямих доказів у нас нема, Найвища Рада подасть скаргу та виявиться права по всіх статтях… А на дідовій стайні крюків перцанути — тріску не оберешся! Перепрошую, добродії, це залишкові явища… Я мав на увазі, що суд не прийме нашої версії як підстави для силового варіанту.

Лезо розкольника затуманилося.

— Ви праві, бароне, — після тривалої паузи мовив Просперо, з’являючись знову. — Ми в Ложі Бранних магів надто звикли покладатися на радикальні методи. Спасибі за мудру пораду.

Конрад фон Шмуц вклонився.

— Ви б і самі зрозуміли це, друже мій. Просто я встиг першим. Ах, якби в нас була можливість проникнути в Чурих непомітно! Або на законних підставах… Добродії чарівники, нікого з вас не запрошували до тамтешніх пенатів? На вечірку, симпозіум, захист дисертата? Консультантом, нарешті?

— На жаль, — насупився Месроп, колихнувши щоками.

— На жаль, — підтримав колишнього некроманта Кольраун.

Раптом обличчя Просперо просяяло, випнулося над лезом, обернувшись блискучою від збудження кулею. Стало чути квінтет сопілкарів, що грав «Гробницю Люллі» в інтерпретації для духових.

— Стривайте! На банкеті з нагоди успішного захисту свого дисертата Андреа мав приватну розмову з Наамою Шавазі!

Голова Тихого Трибуналу підстрибнув м’ячиком:

— Наама? Сестра-Могильщиця? Член Найвищої Ради некромантів?

— Так! Андреа сам мені розповідав. І показував візитівку Наами з рунню Дамбалла.

— Лейб-малефік Мускулюс був приватно запрошений до Чуриха?

— Виходить, що так. Він спершу вирішив, що тут криється амурний інтерес. Молодість, те-се… На щастя, малефіки — не найдовірливіші люди на світі. Профіль зобов’язує. Тверезо поміркувавши, він роздумав шукати любовних пригод у вежах Чуриха. А візитівку сховав у секретер, на згадку.

— Роздумав? — з дивною інтонацією перепитав барон. — Але ж доведеться…

І Анрі відчула, що настав її зоряний час.

— Добродії, я бачила пана Мускулюса в ділі. Він чудовий. Голова Месроп може підтвердити. Але закинути його