Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі

Софі здалося, що кінчик ножа, якимсь незбагненним чином, торкнувся самого серця. Вона не могла зробити жодного вдиху, і тонула у власній крові, яка заливала підлогу. Її знову почало лихоманити – температура стрімко піднімалася. Занадто стрімко. Крізь шум у вухах долинали крики і дзвін мечів, але здавалося, що все це відбувалося десь дуже далеко. Вона нічого не могла роздивитися, перед очима немов стояла пелена густого туману. Жарко. Як же жарко. Здавалося, її зараз спалюють на вогнищі, немов відьму в давні часи. Руки пекло так, немов з них живцем здирали шкіру. Вона не могла поворушити пальцями, і знову закричала, захлинаючись кров'ю.

Нечітка фігура нависла над нею. Примружившись, мисливиця все ж впізнала Орфея. Він був блідий, немов крейда, а його очі блищали від сліз.

– О, Боже… Софі, – прошепотів він, впавши на коліна поряд із нею і впустивши меч.

– Витягни ніж! Витягни ніж! – надірвано кричав Захарія. Хамелеони, прийнявши подобу Гаррі, заполонили кімнату, не підпускаючи його до дівчини.

– Ніж! – горлав Патрік, запекло борючись із власним братом.

– Ха! Я так і знав! – тріумфально промовив Гаррі, вистрибнувши на стіл, – якщо ви зараз відступите, я зможу їй допомогти! Але вона піде зі мною…

– Ти швидше дійсно будеш мертвим! І ти здохнеш від моєї руки, – прошипів Патрік, стягнувши брата зі столу і взявшись товкти його кулаками.

– Господи, Софі, – жалісно застогнав Орфей, розгублено перебираючи волосся дівчини.

Він не міг відірвати погляду від її обпечених рук. Шкіра була червоною мов грань. Місцями виступили жахливі пухирі, місцями шкіра обвуглилася і розходилася, оголюючи плоть. Кров, що сочилася з ран, закипала. Дівчина немов горіла зсередини.

Орфей не знав, що робити, єдине, в чому він був впевнений – такі опіки не піддаються лікуванню.

– Та витягни ти цей ніж! – задихаючись, закричав Захарія. Він вже майже дістався до них, та його знову відтіснив натовп хамелеонів.

– Тут стільки крові, – прошепотів мисливець. Тремтячими руками він схопився за руків’я і, зітхнувши, потягнув на себе.

Ще сильніша хвиля болю захлеснула Софі. Дівчина знову пронизливо заверещала, а її тіло вигнулося в агонії. Вона почала повністю втрачати зв'язок з реальністю. Розпливчаста картинка, яка стояла перед очима, потьмяніла і більше не з'являлася.

Зненацька все стихло, всі звуки повністю зникли. Повітря навколо ущільнилося. Знову. Софі спробувала поворушити руками, але не змогла. Вона завмерла і тут відчула, як клуб здригнувся від потужної силової хвилі.

– О, то сюди завітав ще й Вартовий, – прошипів Гаррі. Що він говорив далі, вже ніхто не чув, його слова потонули в череді потужних вибухів десь знизу.

Софі розплющила очі. Перед ними все було огорнене білою пеленою, але вона бачила нечіткі контури товариша, який схилився над нею.

– Орфей! – покликав Патрік, – тримайся біля нас!

– Але ж Софі…

– Сюди!

Орфей шморгнув носом, і зник з поля зору, викрикуючи наказ.

– Та зараз тут все злетить у повітря! – пролунав десь збоку голос Захарії. – Леонард не залишить каменя на камені, поки не знайде те, за чим прийшов!

– Забери її звідси! Забери! Бігом! – Патрік ще щось кричав, але більше Софі не змогла зрозуміти ані слова, наче він говорив на якійсь незнайомій їй мові.

Вона відчула, як ловець підхопив її і з дивовижною швидкістю кинувся до дверей. Мисливці розчищали йому дорогу, розкидаючи хамелеонів у всі боки. Діставшись до дверей, він спритно перестрибнув через тіла демонів, які ще не розсипалися на порох, і опинився в коридорі.

Обережно пригорнувши дівчину до себе, Захарія побіг в бік дверей, на які раніше вказував Кук. Однією рукою він міцно затиснув рану на її шиї, хоча це не допомогло зупинити кровотечу.

Діставшись до потрібного кабінету, хлопець застрибнув всередину і ногою зачинив за собою двері. Роззирнувшись, він підійшов до порталу біля прочиненого вікна і обережно опустив Софі на ноги, міцно тримаючи її за талію. Дівчина застогнала і з останніх сил вхопилася за нього.

– Не можу повірити, – з відчаєм у голосі промовив він. – Він зламаний! Зламаний!

Софі насилу розплющила очі. Пелена перед очима і не думала зникати, але все ж, їй вдалося побачити розпливчасті контури кованого кола. Точно такий же портал вони знайшли в підвалі, тільки цей не був прозорим всередині, і не було того, ледь помітного мерехтіння. Цей портал був абсолютно чорним.

Захарія глибоко вдихнув, і пригорнув до себе Софі.

– Все буде добре! Все буде добре, – гарячково повторював він, немов читав мантру. – Зламаний портал… Це…Це… Адже по той бік може бути все що завгодно… Господи, Софі… Ні, все буде добре! Навіть якщо там Пекло, я зможу провести тебе. Все буде добре! Все буде до..

Двері з гуркотом вилетіли з петель. На порозі виник Гаррі, і з диким вереском, кинувся до ловця. Але він не встиг. Захарія схопив Софі і зник у чорноті порталу. Зламаного порталу.

Потужний потік крижаного повітря обпікав шкіру холодом. Закривавлене волосся налипло на обличчя і забилося в рот. Розмиті шматочки зоряного неба – все, що Софі могла побачити, будучи притиснутою до плеча ловця.

Вони були високо над землею, і вони падали вниз. Місто, здавалося живою кольоровою плямою, яка невблаганно наближалася. Софі розтулила рота, хапаючи повітря, мов нещасна рибка, яку викинуло на берег. Та навіть якщо вона й вдихала, то не могла цього відчути.

– Софі… – його голос прозвучав так, наче ніколи йому не належав. – Ти чуєш мене? Будь ласка, ти повинна мене чути… – Він провів рукою по її щоці, розмазуючи кров, – зламаний портал міг викинути нас де завгодно. От він і викинув на Акрополем. Ми дуже високо. Софі, будь ласка.

Дівчина не змогла відповісти. З рани, яку Зак продовжував тримати, вивергалися нові порції крові, варто було їй поворушити язиком. Дивно, як вона ще не померла від такої обширної кровотечі. Рук вона вже давно не відчувала, і єдине, на що була спроможна – поглянути на нього. Цього було достатньо.

На очах ловця бриніли сльози. Він сильніше притис Софі до себе, і, зарившись носом у її волосся, швидко зашепотів їй на вухо:

– Боже, як мені прикро! Як прикро, що ми втягнули тебе у все це. І не змогли вберегти від Вартових. Яка