Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі
Крізь шум бійки і крики донеслися гучні накази незнайомою мовою, і демони дещо вгамували запал. Невідомо, що було на даху, але звідти з'явилися нові сили Патріотів. Спустившись на тросах зверху, вони повибивали вцілілі вікна і заповнили поверх. Хамелеони відступили, поспіхом приймаючи образ своїх господарів і даючи їм нагоду швидше знайти мисливців.
Крізь натовп двійників вперед вийшов Рогволд, єхидно посміхаючись і відщеплюючи від себе ремінь страховки
– А ось і наша принцесса, – сказав він, звільнившись від тросу. – Ти ж не забула, що винна мені танець! Не люблю, коли мені відмовляють.
– Зараз я з радістю потанцюю і з тобою, і з Мортемом, – прошипіла Софі, демонстративно показавши меч у руці.
Рогволд вдоволено захихотів:
– Як прикро, що мені не дозволили прикінчити вас всіх ще в парку – Мортем такий слабохарактерний. А з вами стільки клопотів! Хоча б погляньте, в що ви перетворили наш прекрасний клуб! Ми прийняли вас, як дорогих гостей, виділили чудові номери, були настільки гостинними... А ви натравили на нас ловців… Ая-яй-яй... Софі… Мила моя Софі. До речі, твоє волосся зайняло найкраще місце у моїй колекції… – Він простягнув руку, і один із Патріотів вручив йому катану. Точно таку ж, яка була і у Софі. Хоча… Стоп! Це був її меч! На руків’ї її ініціали. Ці фанатики були в неї вдома! Вони порпались в її речех! Що вони зробили з її квартирою? Це вже було занадто. Це вже виходило за всі можливі і неможливі рамки!
– Сволота… – тільки й видихнула вона, кинувшись вперед, перш аніж Захарія втиг її зупинити. А Рогволд тільки цього й чекав.
– Вбити їх! Всіх! – він на ходу віддав наказ своїм посіпакам, крокуючи на зустріч Софі.
Ще декілька секунд і вони зійшлися в сутичці.
Рогволд виявився вельми майстерним суперником – відмінно володів мечем, та й спритності йому було не позичати. Тим паче, йому на допомогу увесь час кидалися Патріоти і демони, але Софі не звертала на них уваги, благо друзі успішно їх перехоплювали.
Софі ногою вибила меч з його руки, але він не розгубився і замахнувся рукою. Вона вдало ухилилася від його кулака і поцілила йому ліктем по обличчі. Патріот загарчав, і спритно нахилившись, підняв свій меч, та стукнув руків'ям Софі по коліну. Відстрибнувши, він витер кров з розбитої губи і знову замахнувся мечем. Софі ледь встигла пригнутися і врятувати свою голову, вона зробила декілька кроків назад, але, перечепившись через тіло демона, впала на підлогу. Мисливиця чула, як Патрік щось закричав, але їй не вдалося нічого розчути – його слова потонули в ревінні демонів.
Рогволд вдоволено вишкірився. Зараз він і сам добряче скидався на демона – перекошене обличчя в синцях, перемащені кров’ю зуби і палаючі гнівом очі виглядали моторошно. Він відкинув катану, і діставши з-за поясу кинджал, кинувся до дівчини, раніше аніж вона встигла піднятися на ноги.
– Маленька пташка не вирветься з клітки – маленька пташка сьогодні помре… – Промугикав він дурний мотивчик, намагаючись встромити лезо в горло Софі.
Дівчина відчайдушно борсалася, щосили намагаючись втримати зброю на відстані і вибратися з-під Патріота. З жалем, вона подумала, що краще б Захарія розізлив її зараз, тоді б у цій сутичці з Рогволдом – це могло врятувати життя. Дивлячись в його шалені очі, які палахкотіли злим вогнем, дівчині ставало страшно. Зараз Рогволд був схожий на оскаженілого психа, якому хаос довкола них, приносив якусь нездорову радість.
– В маленької пташки поламані крильця – пташку маленьку ніхто не знайде! – тим часом продовжив він, ще на сантиметр опустивши ніж. Софі вже відчувала кінчик леза на шкірі, якраз біля сонної артерії. Закусивши губу і все так само марно борсаючись, вона закрила очі, готуючись до неминучого. І тут, зненацька, хтось з усієї сили заїхав Рогволдові по ребрах, а потім схопивши його за барки, відкинув до стіни.
– Ти що, кричати не вмієш? – випалив Захарія, хапаючи Софі за руку. – А якщо б я не побачив?! Так би й лежала тут з ножем в горлянці? – він осудливо похитав головою і, впевнившись, що дівчина міцно стоїть на ногах, кинувся на допомогу Орфею, якого декілька Патріотів притисли до стіни.
Софі нахилилася і підняла катану. Вона не помилилася, меч беззаперечно належав їй. Злісно зашипівши, вона озирнулася у пошуках Патріота. Той, лаючись і спльовуючи кров’ю, встиг трохи відповзти в бік вікна, з якого з’являлися нові демони. Софі в три кроки наздогнала його і на диво легко змогла поставити на ноги. Чоловік хоч і похитувався, але встояв. Вона схопила його за комір і кілька разів добряче вдарила по обличчі. Кисті рук страшенно боліли, та зараз це її мало хвилювало. Дівчина замахнулася ще раз, але зачепилася рукавом за підвіску, яка висіла на шиї у Рогволда. Смикнувши, вона зірвала її з ланцюжка. Підвіска являла собою звичайне скельце в срібній оправі, схоже на маленький монокль. З вигляду – нічого особливого чи надприроднього, але, глянувши на переляканого Рогвода, вона зрозуміла, що ця річ, все таки, має якесь значення.
– Трофей, – процідила вона і відштовхнула Рогволда ногою, влучивши в сонячне сплетіння. Удар був досить сильним, і знесилений Патріот позадкував назад, не в силах зупиниться, на що і розраховувала Софі. Він наштовхнувся на підвіконник і, перехилившись через нього, шугонув вниз.
Софі заховала підвіску в кишеню штанів. Вона крутнулася на місці, намагаючись знайти поглядом когось із друзів. Її охопило дивне відчуття. Воно було схоже на те, коли не можеш пригадати щось дуже важливе. Начебто думка крутиться десь в голові, але все ніяк не можеш її схопити.
Раптом все стихло. Наче хтось вимкнув звук. Софі не чула навіть власного дихання. Вона голосно покликала Патріка, але з її вуст не зірвалося ані слова. Здавалося, кімнату помістили у вакуум. Час, немов розтягнувся. А потім повітря намагнітилося. Софі з жахом помітила, як катана в руках затремтіла, намагаючись вирватися. Всі металеві предмети повільно почали відриватися від підлоги і зависли у повітрі. Зі стін посипалася штукатурка, протяжно заскрипіли металеві каркаси, лампочки замерехтіли і потріскали, зануривши приміщення в темряву. Тепер єдиним джерелом світла було ясне зоряне небо і повний місяць.
Волосся на руках ставало дибки. Дівчина, нарешті, побачила блідого Патріка. Неподалік на підлозі сиділа Іва, вона трималася за шию, і здавалося, її ось-ось знудить. Ще декілька секунд
