Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі

– Ні… – Орфей опустився перед Патріком. Той виглядав, мов неживий, втупившись поглядом в одну точку.

Софі відчула, як крик застряг холодним комом у горлі. В середині все до болю стиснулося…

– Патрік! Патрік, чорт тебе забирай, подивися на мене! Це не він!.. Це хамелеон! – не вгавав Орфей, – та не він це… Ну, вибач, друже, – і з усієї сили заліпив Патріку ляпаса. Хлопець вперше подав ознаки життя – розгублено закліпав і поглянув на Орфея.

Тим часом новоприбулий звернув свою увагу на дівчину.

– Софі… – м’яко посміхнувся він. – Ти навіть не уявляєш, який я радий тебе бачити, – засунувши кинджал за пояс, він зробив декілька кроків до неї. Дівчина відступала, ледь стримуючи раптову нудоту.

– Це бісів хамелеон! – закричав Орфей. Патрік, здається, почав оговтуватись, переводячи погляд між товаришем та Софі.

Хлопець тільки посміхнувся.

– Гаразд, – сказав він. – Другий курс демонології, Орфей, спеціально для тебе: демон-хамелеон повинен безпосередньо побачити людину, в яку перетвориться. Сідай, два!.. Софія, ще три кроки і ти впрешся в стінку, – покрутнувшись на місці, він рушив в бік дверей.

Патрік підвівся. Його ноги тремтіли, і, здавалося, зараз підігнуться, і він знову впаде.

– Нат треба забиратися звідси, – затарабанив Орфей, обхопивши Патріка і перекинувши його руку собі через плече. – Не вір тому, що зараз бачиш. Це не він! Не він! Патрік, ти можеш йти?

Раптом двері з гуркотом відчинились, і в кімнату влетів Захарія.

– Ви цілі?.. А це ще хто? – запитав він, дивлячись на незнайомця.

Вслід за ловцем на порозі з’явилася Іва. Побачивши хлопця, вона зблідла, ледь чутно прошепотівши:

– Гаррі...

Софі не вірила власним очам. Вона відчула за спиною холодну стіну і оперлась на неї. Цього не може бути! Гаррі загинув… Загинув рік тому! І він не міг опинитися тут, ніяк! Після всього того, що вони пережили, поховавши його… Це божевілля!

Гаррі ледь схилив голову в знак вітання.

– Я радий, що хоч хтось тут ще пам’ятає моє ім’я, – він невдоволено ковзнув поглядом по Захарії, немов той був порожнім місцем. – О, а ось і Кук, – додав він, коли той вималювався поряд з ловцем. – Все такий ж голомозий, і все такий ж останній.

– Та припиніть ви витріщатися! Це хамелеон! – знову закричав Орфей. – Патрік рухайся!

Гаррі важко зітхнув, підвівши очі вгору, і повернувся до мисливця:

– Ти що, думаєш, я прийшов сюди тільки задля того, щоб побачитися з братом і парою старих друзів? Фея, не розчаровуй мене. Можеш забирати свою Бету і котитися під три чорти – я не стану вас затримувати! В мене тут інші справи.

Іва шморгнула носом.

– Гаррі, але ж ти…

– Помер, – закінчив він замість неї. – Ну, формально так, я помер. Патрік, мені справді прикро, що тобі довелося через все це пройти. Але в мене на те є свої причини. Тим паче, скажу я вам, цілий рік бути «мертвим» – це така нудьга! Інше місто, нове ім’я. Ти більше не мисливець, тобі не можна на Дно. Зате, у мене було вдосталь часу, щоб зосередитися на… легендах. О, ви ж, мабуть, вже чули про Вартових?

– І ти туди ж, – зітхнув Кук.

Патрік, вивільнившись від обійм Орфея, невпевнено підійшов до брата. Будучи поряд, вони виглядали абсолютно як і раніше, наче й не було цього жахливого року. Так само неймовірно схожі, за винятком короткого волосся і відсутності рослинності на обличчі у Гаррі.

– Як? – тільки й витиснув він.

– Довга історія, брате… Хоча, нам поки що нікуди поспішати, – з цими словами Гаррі всівся на стіл. – Загалом... Від Мортема я дізнався про Вартових. Цей зрадник хотів, щоб я прийняв його сторону і допоміг Патріотам. І цей ідіот мені повірив. Коли я дізнався, все, що мені було потрібно, я вирішив діяти самотужки. І ось на цьому етапі виникли проблеми. Ліга, ти, Софі, та й решту мисливців навряд чи б втрималися від спокуси запхати свої носи не в свою справу. Тому я переконав Мортема відправити мене на те дрібне завдання. І все пройшло навіть краще, аніж я сподівався.

Вислухавши це, Патрік незворушно глянув на брата, а потім з усієї сили врізав йому. Гаррі піднявся, задерши голову догори, і прикривши рукою закривавлений ніс.

– Припустимо, це я заслужив, – видихнув він.

– Якого біса ми слухаємо цього божевільного?!– здавалося, Орфей готовий був роздерти Гаррі на дрібні шматочки. – Виходьте! Пішли звідси! – звелів він, рушивши до дверей.

Гаррі тільки розсміявся:

– Не так швидко, Фея. Тільки ти і Бета. Патрік і цей новенький навряд чи по-доброму погодяться піти звідси без Софі.

– Що? – Захарія, насупившись, поглянув на Патріка.

– Софі, піде зі мною, – спокійно повторив Гаррі, озирнувшись позад себе. Софі стояла поряд зі стіною, немов преклеєна. Шок від побаченого не минав, і вона не могла навіть поворухнутися.

– А дзуськи, – Орфей сплюнув і, діставши сокиру, важкими кроками пішов до Гаррі.

– Стоп-стоп-стоп! – Гаррі простягнув руки перед собою. – Народ, я даю вам шанс покинути цю будівлю живими… Сподіваюся, ти добре подумаєш перш ніж…

– Та пішов ти! – урвав його Орфей. Софі спіймала себе на думці, що ще ніколи не бачила його настільки злим.

– І так, – продовжив Гаррі, відступаючи від мисливця. – Перед тим, як ви всім гуртом накинетеся на мене, мені потрібно дещо перевірити...

З блискавичною швидкістю він в два кроки опинився поряд з Софі. Вона навіть не встигла отямитися, як Гаррі обхопив її однією рукою, а іншою потягнувся за пояс і дістав химерний ніж. Мисливці остовпіли – це був той сами ніж, який Майстрам віддала прекрасна сирена, ціною власного життя. То от хто поцупив його прямісінько у них з-під носа.

Хлопець криво посміхнувся Захарії і Патріку і підняв руку. Здавалося, час зупинився. Патрік і Захарія в один голос закричали: «НІ!», але їхній крик немов повис у повітрі… Лезо по руків’я увійшло в шию Софі, одразу за ключицею. Вона заверещала і каменем впала вниз. Гаррі навіть не намагався