Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око - Майкл МакКланг

Він непевно посміхнувся і глянув на Та-Агота.

-- Забудь про прут, -- сказав він божку. – Зосередься тільки на лікуванні ран, яких ми завдамо. Я хочу, щоб ти відвів стільки сили від прута, скільки зможеш.

Неможливо забути про спис, що пробиває твоє серце, магу.

-- Постарайся, -- Хольгрен відвернувся від Та-Агота і глянув на мене. – Коли відрубаєш йому голову, за моїм сигналом вдариш по пруті. Як би я його не ослабив, все одно будуть необхідні фізичні удари. І постарайся не потрапити в мене, Амро.

-- Ти завжди вмієш зіпсувати забаву.

Хольгрен перейшов на другий бік вівтаря, навпроти дверей. Я стала на рівні шиї Та-Агота, зайняла зручну позицію, зробила кілька пробних замахів. Меч був погано збалансованим, він був занадто довгим для мене, а руків‘я слизьким. Хоча, мені не потрібно було битися ним. Мені потрібно було всього лиш вдарити нерухому ціль чи дві. Я сподівалася, що обійдеться одним ударом, відтинати голову -- неприємна справа. Недаремно засуджені платили своїм катам, щоб ті добре виконали роботу.

Задоволена, наскільки це було можливо, своєю зброєю, я зробила крок вперед так, що останніх кілька сантиметрів леза зависли над шиєю Та-Агота. Він глянув на мене своїми сповненими надії очима, але промовчав. Повернув голову і дивився, як з розташованого далеко вгорі вікна кружляють сніжинки.

-- Ми готові? – прошепотіла я і глянула на Хольгрена. Він стояв на колінах, стиснувши руками прут біля грудей Та-Агота. Голова в нього була схилена. Здавалося, що він молиться.

-- Рубай коли будеш готова, -- сказав він приглушеним голосом. – Але почекай на мій сигнал, перш ніж вдариш по пруті.

-- Гаразд. – Раптово мої долоні вкрилися потом, від цього руків‘я меча стало ще більш слизьким. Я подумала, чи не витерти їх насухо, але вирішила не затягувати. Чим швидше це закінчиться, тим краще.

Тримаючи меч двома руками, я направила лезо на шию Та-Агота. Глибоко вдихнула і підняла його над головою. З безмовним криком я рубанула шию бога з усіх сил, на які була здатна. На щастя край меча залишився перпендикулярним до землі й з м‘ясистим звуком вдарив по шиї Та-Агота.

Удар віддав мені в руки і я ледь не випустила руків‘я. Бризнула кров, гарячі струмені заляпали мені обличчя і тіло, але я зробила справу.

-- Ще раз, Амро! – Голос Хольгрена був пронизливий. Я глянула уважніше на завдану мною рану. Мені не вдалося прорубати шию до кінця. Голова Та-Агота була досі з‘єднана з тілом тонкою смужкою плоті на потилиці. Його тіло билося в конвульсіях. Тулуб спробував вигнутися дугою, але прут його не пускав. Голова вже почала заново зростатися з тілом.

-- Рубай ще раз, Амро! Швидко! – Голос Хольгрена був хриплим від напруження. Я вилаялася, кинула меч і обрізала смужку плоті своїм ножем. Тоді я трохи відтягнула голову Та-Агота від решти тіла і почала шарити за кинутим мечем. Може це тільки моя уява, але мені здалося, що я бачила, як його очі слідкують за кожним моїм рухом. Я впевнена, що він кліпнув очима.

Кімнату почало заливати зеленаве, пульсуюче світло, виходячи з того місця, де Хольгрен стискав прут. Воно освітило його обличчя, надало йому диявольського вигляду. З-під розтягнутих губ показалися зуби, а руки тремтіли від зусиль, яких вимагали його чари. В нього з вуст почав вириватися тихий стогін, який повільно наростав.

-- Хольгрене?

Зелене світло раптово перетворилося в яскравий червоний спалах і Хольгрен відлетів від прута так, наче його відкинув невидимий велетень. Він гепнувся об дальню стінку і сповз на підлогу. Тоді неприродне світло погасло, його замінило слабке зимове світло згори.

Я кинула меч і підбігла до Хольгрена. Він вже вставав на ноги. Його долоні були обпечені.

-- Що трапилося?

Він дозволив мені допомогти йому встати.

-- Я зазнав невдачі, -- сказав він здавленим голосом. – Мені бракує сили, щоб знищити прут. Він живився ним тисячу років. Його запаси безмежні.

-- Що ж, ми не можемо зламати прут. Спробуємо щось інше.

-- Хіба є ще щось?

Я глянула на прут, вівтар, бога без голови. Гарне запитання. Що ще можна було спробувати? Прут знищити було неможливо. Ми могли кайлом роздовбати вівтар, але в кращому випадку, це займе тижні. Я спостерігала, як голова Та-Агота повільно зростається з тілом і мені в голову прийшла ідея.

-- Ну і що, що прут не хоче ламатися. І не треба.

-- Що ти придумала?

-- Нам потрібно звільнити його від прута, а не навпаки.

Хольгрен глянув на мене і я побачила, як в його очах спалахнуло розуміння.

-- Чому я про таке не подумав? Блискуче!

-- Знаю. Ходімо, давай зробимо це поки він не встиг заперечити.

Заперечити проти чого?

Надто пізно.

-- Ми звільнимо тебе, -- сказала я. – Буде боляче.

Ви більше не відрубаєте мені голову. Його голос був сповнений болем, і трохи страхом.

-- Маєш цілковиту рацію, -- Я підійшла до нього і підняла скривавлений меч.

Скажи, що ти збираєшся робити.

-- Ми не можемо зламати прут, тому ми звільнимо тебе.

Я боровся з ним століттями, це нічого не дало.

-- Ти слабий, як кошеня. Ти фізично не можеш злізти з прута. Якби міг, то вже давно втік би. Отже, ти хочеш звільнитися чи ні?

Так, прошипів він.

-- Тоді готуйся. Як я вже сказала, буде боляче. Дуже.

Прут мав десь п‘ять сантиметрів у діаметрі, й протикав його крізь серце, більш-менш. Щоб добратися до прута, мені доведеться