Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око - Майкл МакКланг

-- Ні, не можеш. Ти б уже зробив це. В мене був час подумати про нашу першу зустріч. Якби ти міг змусити мене звільнити тебе, ти б змусив. Після тисячі років, будь-хто зробив би все необхідне, щоб звільнитися. Ти не зробив, бо не міг. І зараз не можеш. Якщо я помиляюся, то доведи це. Якщо маю рацію, то краще припини бавитися в ігри, бо я твоя єдина надія.

Жодної реакції.

-- Я приймаю це як згоду. Тепер, чому кров не воскрешає Хольгрена?

Бо я не хочу.

-- Чому?

Ти забрала її від мене. Чому я повинен повертати його тобі?

-- Ти жалюгідний шматок… -- я проковтнула наступні слова. Вони нічим не допоможуть, а швидше за все тільки погіршать справи. Я починала розуміти, чому Атагос хотіла позбутися свого брата. Я нахилилася ближче.

-- Якщо того, що ми збираємося звільнити тебе недостатньо, подумай над цим: Він така ж жертва Короля Тіней, як ти – Короля-Чарівника. Можна навіть сказати – ми жертви-побратими. Дати йому померти, коли в тебе є засоби, щоб врятувати його, робить тебе вбивцею і співучасником зла, яке засадило тебе у твоє власне пекло.

Я нахилилася ще ближче і прошепотіла йому у вухо.

-- Це робить тебе щонайменше таким самим винним, як твій найгірший ворог.

Він закрив очі й відвернув від мене голову.

Може мені вже все одно.

-- Заради твоєї сестри, я сподіваюся, що ні. Ти її єдиний шанс. Якщо хочеш звільнити Атагос від залицянь Короля Тіней, то краще воскреси Хольгрена. Якщо я не матиму його, то зроблю все, щоб ти не мав її. Це я тобі обіцяю.

Він поглянув на мене своїми схожими на осколки зірок очима, а я не моргаючи втупилася в нього. Він відвів погляд. Врешті-решт.

Гаразд. Але не очікуй, що моя кров ще колись вилікує когось з вас.

Позад мене, задихаючись, ожив Хольгрен, а разом з ним, ожило моє серце.

Розділ 9

Я кинулася до Хольгрена, в той час, як він з зусиллям повернувся на бік і вирвав повний рот крові бога. Це дозволило мені побачити, як зрощується його череп. Вигляд шматків кістки, що штовхалися і ставали на місце, і скальпа, що затягувався поверх черепа, був не з приємних, але я не могла уявити собі нічого, що б викликало в мене більшу радість.

Я стала на коліна і обійняла його за талію, притулилася щокою до його щоки і прошепотіла до вуха.

-- Більше ніколи не смій мені помирати, народжена шльондрою пародія на мага. Я цього не витримаю.

-- Моя мати… не була шльондрою. Вона… о, Боже, як болить голова!... вона була бордель-мамою. Це зовсім різні речі.

З моєю допомогою він піднявся на коліна.

-- До того ж, щоб ти знала, я помер не навмисно.

Годі. Звільніть мене. Негайно.

Я швиденько поцілувала Хольгрена, тоді допомогла йому стати на ноги. В нас була купа роботи.

-- Ой, кепські справи, -- Хольгрен двома руками тримався за прут, що пришпилив Та-Агота. Вже майже годину він бурмотів щось загадкове.

-- В чому справа? – запитала я його, в той час, як він відпустив прут і відійшов від Та-Агота.

Я вже двічі повернув тобі життя, магу-недоучко. Ти мій боржник. Не підведи мене.

-- Що ти патякаєш? – сказала я Та-Аготу. – За першим разом я сама витягнула його напівзігниле тіло з землі, а за другим – змусила тебе повернути його. Ніякого біса він тобі не винен.

Без моєї крові він би далі розкладався в саду, де його поховали.

-- Не розмовляйте так, немов мене тут немає. А ще краще заткніться обидвоє. Мені й так важко, а тут ще доводиться слухати ваші суперечки. В мене досі болить голова.

Хольгрен хруснув пальцями, відійшов від вівтаря і потягнувся.

-- Магія, яку використали, щоб створити цю… штуковину, вкрай потужна.

Тисячу років вона чинила опір всім моїм спробам знищити її, магу. Її створили саме для того, щоб прикінчити мене, хоча в цьому вона зазнала невдачі. Проте її природа надто складна для твого прозаїчного Мистецтва.

Хольгрен глянув на Та-Агота, піднявши брови.

-- Що ти так насправді знаєш про закони тавматургії, якщо можна запитати?

Ця тема мене мало цікавить. Сила, якою я володію, походить з іншого джерела. Значно потужнішого.

-- Схоже, що не в цьому випадку. Я опишу ситуацію так коротко, як тільки зможу. Маг може діяти в прямій залежності від двох умов – грубої сили, яку він здатен використати, і сили волі, яку він може прикласти до цієї сили, щоб змінити реальність. Справа трішки складніша, але щоб проілюструвати мою думку, візьмемо цей прут. Це витвір магії. Він був створений потужним магом, магом, який володів достатньою силою волі, щоб виготовити щось здатне століттями утримувати бога.

Не розумію, до чого ти ведеш.

-- Це тому, що я ще не закінчив, -- Хольгрен протер очі, глибоко вдихнув. Здається, після смерті він став дратівливим.

Тоді давай закінчуй, магу. Ти марнуєш час.

-- Прут не підпорядковується тим самим законам, які керують іншими матеріальними речами. Коли маг використовує Мистецтво, то нав‘язує свою волю реальності, наскільки його сила і воля йому це дозволяють. Частина реальності цього прута, як задумав його творець, полягає в тому, що його неможливо знищити.

Не існує об‘єктів, яких неможливо знищити. В неї повинна бути якась слабкість.

-- Ти маєш цілковиту рацію. Існує набір умов, які дозволять нам зламати