Місто заклиначів дощу - Томас Тімайєр

— Далеко не на всі сто, — Шарлотта завагалася. — Зі мною завжди так. Коли мені доводиться вивчати якусь мову, я запам’ятовую зовсім не те, що вимагають мої вчителі.

— В усякому разі, початок багатообіцяючий, — учений рішуче випнув підборіддя. — Але ми зобов’язані добитися більшого. Зараз саме час використати лінгафон. Скажи-но, племіннице, а твого мовного хисту вистачить на те, щоб попросити повернути нам наші сумки і рюкзаки?

— Я спробую, але нічого не обіцятиму.

— Що ви збираєтеся зробити? — запитав Оскар.

Гумбольдт підморгнув підліткові і стиха сказав:

— Здається, зараз саме час трохи почаклувати!

Балансуючи на карнизі, Макс Пеппер хрипко вигукнув:

— Обережно, ззаду!

Величезна комаха з неймовірною спритністю наближалася прямо до Волкріс. Її кінцівки видавали шкряботливий звук. Вона була вже так близько, що Макс міг бачити жахливий вищир, вузлуваті суглоби і численні кігті, що намертво впивалися в нерівності граніту. З пащі чудовиська доносилося шипіння, від нього виходила хвиля запаху — суміш протухлого часнику і трояндової олії, така густа, що дихати стало нічим.

На якусь мить Максові здалося, що він ось-ось знепритомніє, але страшним зусиллям йому вдалося опанувати себе.

Істота була точнісінько така сама, як і та, яку порішив Гумбольдт і його супутники в долині. Різниця полягала лише в тому, що цей екземпляр був набагато більший. Його кінцівки мали блідо-жовтий відтінок, а головогруди й панцир покривали темно-брунатні смуги. Напівпрозорий мішок черева виставляв перед очі внутрішні органи тварюки.

Але найогиднішою була голова. Багато темно-синіх, із перламутровим полиском очей розташовувалися прямо над пащею, облямованою безліччю дотикових більших і менших вусиків. Дві могутні хапальні кінцівки-клішні і ліс гострих голок у верхній частині головогрудей довершували образ втіленого жахіття.

Волкріс відреагувала вмить. Лівою рукою вона підтягла до себе мотузку, що з’єднувала її з Максом, і уривчасто наказала:

— Відстебніть карабін від пояса, Пеппере! — Макс слухняно зробив це. — А тепер — уперед. І покваптеся, але будьте обачні — попереду можуть ховатися інші подібні тварюки!

Вона вже тримала комаху на мушці.

Ні на секунду не забуваючи про безодню під ногами, щільно притискаючись спиною до вогкої гранітної стіни, Макс почав наскільки міг швидко просуватися уздовж карниза. Принаймні, шлях перед ним залишався вільним і ніяких ознак родичів чудовиська не спостерігалося.

Тим часом відстань між страхітливою тварюкою і Волкріс скоротилася до двадцяти метрів. Тут уже не промахнешся. Вона натиснула спусковий гачок, кольт бабахнув, але куля зрикошетила об товстий хітиновий панцир і з дзижчанням полетіла в туман.

Волкріс вилаялася і вистрелила двічі поспіль, цілячись у ділянку шиї та черева тварини. Результат був той самий. Роззлючена тварюка відгукнулася пронизливим свистом і вигнула спину.

— Нечувано! — донеслося до Макса. — Ця сволота має панцир не гірший за гарматну башту якого-небудь лінкора! Ось чому я терпіти не можу вогнепальної зброї.

Жінка одним порухом сунула револьвер у кобуру і вихопила меча. Тим часом голки і шипи на спині чудовиська загрозливо піднялися.

— Спускайтеся нижче і постарайтеся знайти укриття! — гукнула Волкріс.

Пролунав глухий удар — немов лопнув надутий паперовий пакет. Одна з голок відокремилася від панцира чудовиська і понеслася до жінки. Макс увібрав голову в плечі.

Блискавичним рухом клинка Волкріс на льоту розітнула голку навпіл. Одна з її частин, схожа на уламок китайської палички для їди, приземлилася біля ніг Макса. З її кінчика витікала жовтувата прозора рідина.

Він здригнувся від огиди і продовжив спуск. Волкріс ішла за ним, не опускаючи свого дайто, і схожа була на танцівницю на канаті, що виконує головоломний трюк. Її погляд фіксував кожен рух комахи. Якщо вона мала намір атакувати згори, клинок злітав угору, якщо вона трохи відступала, жінка завмирала, вичікуючи.

Тварюка вочевидь не чекала такого впертого опору і виглядала розлюченою. Вона випустила ще два-три залпи голок, але щоразу неймовірна швидкість реакції Волкріс рятувала її і Макса від отруйних уколів.

Переконавшись у марності своїх зусиль, істота оскаженіла. Її рухи стали енергійнішими, але втратили цілеспрямованість. Нарешті їй вдалося підлетіти майже впритул до Волкріс, але та зробила стрімкий випад і одним ударом меча відітнула одну з ніг комахи вище другого суглоба. Повискуючи від болю, тварюка відповзла на кілька метрів, щоб наступної миті з подвоєною люттю кинутися в атаку.

— Ви заберетеся, нарешті, звідси? — кинула жінка через плече своєму супутнику. Піт струмками стікав по її скронях. — Сховайтеся де-небудь, ви мені заважаєте. Зараз тут буде удвічі гарячіше!

— Що ви збираєтеся зробити?

Волкріс не відповіла, бо їй довелося відбивати атаку комахи. Сліпо кинувшись уперед, вона уп’ялася однією зі своїх хапальних кінцівок у її гомілку; Макс устиг помітити, як гострі, немов бритва, хітинові захопи, схожі на криві ножиці, розпороли шкіру штанів і встромилися в ногу Волкріс. Зацебеніла кров.

Незважаючи на рану, рудоволоса войовниця не відступила ні на крок. Вона немов чекала, що тварюка діятиме саме так, і тепер, опинившись над нею, дістала перевагу. З пристрою, схованого в рукаві її куртки, зі свистом вилетів триметровий сталевий тросик, обважнений на кінцях металевими кульками, і миттєво обплутав передні ноги гігантської комахи.

Тепер у розпорядженні тварюки залишалися всього три лапи. Рухи її стали переривчастими й нерівними. Каміння і щебінь зривалися з карниза, триматися на якому комасі ставало все важче.

Усвідомивши свою помилку, чудовисько відскочило. Кульгаючи і шиплячи, воно відкотилося на кілька метрів і, опинившись за межами досяжності смертоносного меча, завмерло, немов обдумуючи нову стратегію, за допомогою якої можна було б остаточно покінчити з небезпечним супротивником.

Волкріс використала цей короткий перепочинок, щоб зв’язати на вільному кінці мотузки, закріпленої на її поясі, ковзну петлю. Потім вона