Битва королів - Джордж Мартін

— Я дуже добре пам’ятаю братів,— твердо мовив Теон. Здебільшого він пригадував Родрикові п’яні побої і Маронові жорстокі жарти й нескінченні брехні.— А ще я пам’ятаю, як мій батько був королем,— витягнув він Робову грамоту й простягнув уперед.— Ось. Прочитайте... ваша світлосте.

Зламавши печатку, лорд Балон розгорнув пергамент. Його чорні очі забігали по рядках.

— То хлопець поверне мені корону,— сказав він,— а мені всього-на-всього слід знищити його ворогів.

— Зараз Роб уже має бути під Золотим Зубом,— мовив Теон.— Коли тверджа впаде, він за день здолає гори. Військо лорда Тайвіна у Гаренхолі відрізане з заходу. Царевбивця в полоні у Річкорині. Лишається лише сер Стафорд Ланістер, який зі своїми зеленими новобранцями збирається протистояти Робові на заході. Сер Стафорд опиниться між Робовим військом і Ланіспортом, а це значить, що місто не буде кому захищати, коли ми нападемо з моря. Якщо боги сприятимуть, Ланістери і кліпнути не встигнуть, як ми візьмемо Кичеру Кастерлі.

— Кичеру Кастерлі ще не брав ніхто,— пирхнув лорд Балон.

— Досі,— посміхнувся Теон. «І як це буде приємно!»

Але батько у відповідь не всміхнувся.

— То ось чому Роб Старк по стількох роках відіслав тебе назад до мене? Щоб ти переконав мене погодитися на його план?

— Це мій план, а не Робів,— гордо сказав Теон. «Мій, і моєю буде перемога, а з часом і корона».— Якщо ваша ласка, я сам поведу атаку. А в нагороду прошу вас дарувати мені за престол Кичеру Кастерлі, коли ми відберемо її в Ланістерів.

Маючи Кичеру Кастерлі, він зможе отримати і Ланіспорт, і золоті землі на заході. А це принесе таке багатство та владу, про які дім Грейджоїв і мріяти не міг.

— Непогана винагорода за ідею і кілька писаних рядків,— батько перечитав грамоту.— Але вовченя про винагороду не каже нічого. Тільки що ти говориш від його імені, а я маю слухати: надати йому мечі й вітрила, а він навзамін дарує мені корону,— звів батько крем’янисті очі, щоб зустрітися поглядом з сином.— Він дарує мені корону! — повторив він різко.

— Невдалий вибір слів, ішлося про...

— Що написано, про те і йшлося. Хлопчак дарує мені корону. А те, що дарують, можуть і відібрати назад,— лорд Балон пожбурив грамоту в жаровню, до ланцюжка. Пергамент скрутився, почорнів і спалахнув.

Теон був приголомшений.

— Ти збожеволів?

Батько зворотом долоні дав йому добрячого ляпаса.

— Тримай язик на припоні! Ти не у Вічнозимі, а я не хлопчак Роб, щоб зі мною розмовляти в такому тоні. Я — Грейджой, лорд-жнець з Пайку, король солі й каміння, син морського вітру, й ніхто мені корону не «дарує». Я плачу залізну ціну! Я сам візьму корону, як зробив це Арон Червонорукий п’ять тисяч років тому.

— То візьміть її,— виплюнув Теон, у якого сіпалася щока.— Називайтеся королем Залізних островів, ніхто не заперечуватиме... поки війна не закінчиться і котрийсь із переможців не роззирнеться й не побачить старого дурня, який усівся на березі з залізною короною на голові.

Лорд Балон розреготався.

— Ну, принаймні ти не боягуз! Як і я не дурень. Гадаєш, я кораблі зібрав, щоб помилуватися ними на якорі? Я здобуду собі королівство вогнем і мечем... але не на заході, і не з волі короля-хлопчака Роба. Кичера Кастерлі надто неприступна, а лорд Тайвін надто хитрий. Так, Ланіспорт ми, може, й візьмемо, але не втримаємо його. Ні. Мене вабить інший плід... не такий солодкий, це точно, зате достиглий і доступний.

«Де?» — міг би запитати Теон, але він і так уже здогадався.

Данерис

Дотраки називали комету «шірак кія» — Закривавлена Зірка. Старі бурмотіли, що це поганий знак, але Данерис Таргарієн вперше побачила її в небі тої ночі, коли віддала вогню хала Дрого,— тої ночі, коли прокинулися дракони. «Це провісниця мого повернення,— казала вона собі, задивляючись у нічне небо з трепетом у серці.— Її послали боги, щоб показати мені шлях».

Та коли вона висловила свою думку, її служниця Дорея жахнулася.

— В тій стороні — червоні землі, халесі. Місце похмуре та страшне, кажуть комонники.

— Нам слід рухатися туди, куди вказує комета,— наполягала Дані... хоча, правду кажучи, це була єдина відкрита їй дорога.

Вона не наважувалася повернути на північ — у безмежний океан, який називався Дотрацьким морем. Перший же халасар, що їм трапиться, проковтне її пошарпаний гурт, порубає вояків і поневолить решту. Землі ягнят на південь від річки так само для них закриті. Їх замало, щоб захиститися навіть од мирного люду, а лазарянам нема за що їх любити. Можна було б рушити на південь до портів Мірін, Юнкай і Астапор, але Рахаро застеріг, що в той бік попрямував халасар Поно, женучи поперед себе тисячі бранців, щоб продати їх на невільницьких базарах, які вкривали узбережжя Невільничої бухти, мов гнояки.

— А чого мені боятися Поно? — заперечила Дані.— Він був ко Дрого й завжди лагідно говорив зі мною.

— Ко Поно говорив з вами лагідно,— сказав сер Джора Мормонт,— а от хал Поно вас уб’є. Він першим кинув Дрого. З ним пішло десять тисяч воїнів. А у вас — сотня.

«Ні,— подумала Дані.— У мене четверо. Решта — жінки, хворі старі та хлопчаки, які ще не голили бороди».

— У мене дракони,— зауважила вона.

— Драконенята,— сказав сер Джора.— Один помах араха — та й по всьому, хоча Поно скоріш захоче забрати їх собі. Драконові яйця були цінніші за рубіни. А живий дракон узагалі безцінний. Їх троє на весь світ. Кожен, хто їх побачить, захоче їх собі, королево.

— Вони мої,— яро мовила вона. Вони вродилися з її віри й біди, отримали життя ціною смерті її чоловіка, ненародженого сина і мейгі Міррі Маз-Дуур. Дані ступила їм назустріч у полум’я, і вони напилися молока з її набряклих грудей.— Ніхто не забере їх у мене, поки я жива.

— Якщо зустрінешся з халом Поно, довго не проживеш. І з халом Джако, і з рештою. Йти треба у протилежний від них бік.

Дані нарекла сера Джору першим гвардійцем своєї королівської варти... і коли узгоджуються Мормонтові сердиті поради й небесні знаки, дорога, вважай, чиста.