Козацький оберіг - Дмитро Білий

У напівтемряві на довгих столах блищали колби й реторти. Під деякими ретортами блимали вогники, а всередині пінилася речовина, що перетворювалася на густий жовтуватий пар, який повільно перетікав по скляних спіралях у інші колби. У кутку кімнати палав камін, біля якого пихкало жаром ковальське горнило. Данько застиг на місці, здивовано оглядаючи цю лабораторію.

Алхімік почувався тут навіть краще, ніж у кімнаті з книгами й опудалом крокодила. Він швидко переставив реторти, додав вогню, і речовина забулькала з новою силою.

Алхімік дав Данькові великий фартух, теж пропалений в декількох місцях, дочекався, коли малий його надягне, і з таємничим виразом обличчя прошепотів:

— Зараз ми з тобою завершимо один мій дослід. Виготовимо мазь, що зможе на кілька хвилин зробити руки людини надзвичайно могутніми. Її мені замовив начальник цеху кожум’як. Кажуть, його далекий предок Кирило зміг за її допомогою подолати дракона, який напав на Київ. Давай, починай роздмухувати міхи біля горнила.

Данько взявся за руків’я міхів і почав нагнітати вогонь. Тим часом Зенон обережно почав переливати якусь густу речовину з однієї реторти в іншу, помішуючи її срібною ложечкою, та час від часу уважно озираючись на годинник і мапу зоряного неба. Від задухи та смердючого туману, що підіймався від реторт і тиглів, у Данька почала крутитися голова, крім того, він умить став мокрим від поту. Проте сам алхімік не відчував жодної втоми, і його рухи ставали все швидшими і швидшими.

— А тепер тримай цю чашу! — наказав він Данькові після декількох годин своєї загадкової роботи.

Данько ледь зміг підняти з полу важку кам’яну чашу, в якій вже загусла якась темна й густа речовина, і ледь підтягнув її до алхіміка, який вже тримав напоготові невеликий тигель, у якому булькали розплавлені шматки срібла й золота.

Алхімік ще раз глянув на годинник і урочисто промовив:

— Саме зараз крізь сузір’я Лева проходить комета Ціріус, ще хвилина…

У Данька від напруги підкосилися ноги, і він вже ледь міг утримувати чашу.

— Ще хвилина, — повторив алхімік, перемішуючи розплавлений метал, — ще хвилина. Ось, час настав!

Після цих слів він відразу вилив сплав у кам’яну чашу. Із чаші на мить вихопився язик полум’я, обпаливши Данькові брови та чуб. Почулося шипіння, рідина заклекотіла, зашипіла і забулькала. Данько ледь не задихнувся від смороду, що відразу полинув з чаші разом із чорним димом.

— Тепер став чашу на підлогу! — наказав алхімік, що Данько із задоволенням відразу й виконав. З очей його текли сльози, а з лоба — великі краплини поту.

— Є! — радісно вигукнув алхімік, низько нахилившись над чашею. Данько протер очі й зареготав — коли алхімік підняв голову, усе його обличчя було чорне від кіптяви. Але реготав Данько недовго, бо відразу зрозумів, що і його лице виглядає так само.

— А тепер перевіримо, що нам вдалося зробити, — оголосив алхімік, набрав трішки в черпак густої речовини, із нетерпінням подув на неї, щоб та швидше охолола, і старанно намастив свої руки. Натерши руки, алхімік підніс їх до свого обличчя й уважно роздивився.

— Ти диви, здається, нічого з ними не сталося, — трохи розчаровано промовив він, — добре, зараз перевіримо. — Алхімік озирнувся навколо, замислився й підійшов до дверей, над якими висіла підкова.

— Зараз спробуємо її розігнути, — сказав він, взявся за підкову, смикнув її, і… підкова відірвалася разом із дверною рамою, а самі дубові двері з гуркотом впали на підлогу, ледь не прибивши пана алхіміка, який, щоправда, устиг вчасно відскочити.

Декілька хвилин Зенон розгублено простояв серед клубів пилу, здивовано дивлячись на підкову, яку тримав у руках.

— Тепер все ж спробуємо її розігнути, — обережно промовив він.

У ту ж мить вони почули, що у двері хтось настирливо й зовсім непоштиво грюкає.

— Ну добре, іншим разом, — промовив, зітхнувши, алхімік, і пішов відчиняти.

Данько постояв трохи, не рухаючись з місця, а потім, коли алхімік вийшов, підскочив до чаші з чарівною маззю, схопив зі столу порожню колбу, зачерпнув трохи смердючого варива й заховав колбу за пазуху.

Глава 2. Інквізитор Густав

У сусідній кімнаті чулися голоси. Данько несміливо вийшов з лабораторії, у якій уже почав задихатися від смороду.

Хлопець побачив алхіміка, який стояв блідий біля стіни, а в його кріслі сидів високий чоловік з блідим виснаженим обличчям, одягнений у чорну сутану. Очі незнайомця палали якимось зловісним вогнем.

— А це, мабуть, ваш учень? — відразу запитав чоловік у сутані, тицьнувши пальцем у Данька.

Алхімік Зенон трохи знітився, але кивнув головою. Утім, ким би він міг представити хлопця, який вийшов із його лабораторії у фартуху, та ще з ніг до голови прокоптілого після таких виправ.

Чоловік у сутані трохи помовчав, уважно розглядаючи кімнату, алхіміка й Данька. Нарешті він заговорив тихим, скрипучим голосом:

— Я розумію ваше здивування й певне занепокоєння, пане алхіміку. Свята Інквізиція поки не має свідчень про те, що ви працюєте, закликаючи собі на допомогу диявола. Більше того, бурмістр вашого міста рекомендував мені вас як порядну людину, чесного християнина та високого фахівця у своїй справі. Чи не так?

Тут чоловік у сутані пронизливо подивився на алхіміка.

— Так, так, — трохи невпевнено відповів алхімік.

— Тож ми просимо вас допомогти Святій Інквізиції. Ось відповідне розпорядження вашого магістрату. — Він простягнув пергаментний сувій алхіміку, який поштиво узяв його й завмер, слухаючи далі. — Останнім часом з’явилися певні підстави вважати, що навколо околиць міста відбуваються чорні справи, можливо, навіть діється чаклунство. Я вже не кажу про страшну посуху цього літа. Зникають люди, які, вірогідно, стають жертвами сатанинської сили. Ми підозрюємо, що хтось нападає на людей та п’є їхню кров. А сьогодні вранці селяни навколишніх сіл бачили дракона, що летів спочатку до міста, а потім — у напрямку Понту Евксінського. Зрозуміло, що ми не можемо залишити без уваги такі неподобства. Але головне, що примусило Святу Інквізицію направити мене до Львова, це лист, який ми нещодавно отримали від якогось нашого прихильника.

Загадковий чоловік витяг із широкого рукава сутани складений лист.

— Так ось, — продовжив він, — у цьому листі нам повідомили, що все це ворохобництво — справа рук княгині Ярини, яка мешкає у своєму маєтку й зараз залишилася без пильного нагляду свого опікуна магістра Луціуса. З цього листа ми довідалися, що княгиня Ярина є відьмою, єретичкою та чорнокнижницею і проводить у маєтку лиховісні