Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Тобто? - не зрозуміла Герміона.

- Може, Снейп і не намагається допомогти Гаррі...

Гаррі й Герміона витріщилися на Рона. Рон відповів їм глибокодумним поглядом.

- Може, - ледь чутно сказав він, - Снейп насправді намагається зробити Гаррін мозок ще доступнішим... щоб Відомо-Кому було легше...

- Цить, Роне, - розсердилася Герміона. - Скільки ти вже разів підозрював Снейпа - а чи хоч раз ти мав рацію? Дамблдор йому довіряє, він працює для Ордену, і цього достатньо.

- Але ж він був смертежером, - уперто правив своєї Рон. - І ми ніколи не мали доказів, що він насправді перейшов на наш бік.

- Дамблдор йому довіряє, - повторила Герміона. - А якщо ми не віримо Дамблдорові, то кому ж тоді вірити?

*

З усіма цими турботами й безліччю роботи - неймовірною кількістю домашніх завдань, що нерідко примушували п'ятикласників працювати далеко за північ, з таємними зустрічами ДА та регулярними заняттями зі Снейпом - січень пролетів неймовірно швидко. Не встиг Гаррі отямитись, як настав лютий, принісши теплішу й вологішу погоду та наблизивши вже другі цього навчального року відвідини Гоґсміда. Після того як вони домовилися піти в село удвох, Гаррі майже не мав часу на розмови з Чо, але тепер несподівано усвідомив, що проведе в її товаристві цілісінький день святого Валентина.

Вранці чотирнадцятого лютого він одягався особливо ретельно. Прийшов з Роном на сніданок саме тоді, як прибула совина пошта. Гедвіґи не було - хоч Гаррі її й не чекав - а ось Герміона вихопила листа з дзьоба незнайомої сови.

- Нарешті! Якби я не отримала його сьогодні... - вона нетерпляче роздерла конверта й витягла аркушик пергаменту. Її очі пробіглися листом, а на обличчі з'явився страшенно задоволений вираз.

- Слухай, Гаррі, - глянула вона на нього, - це дуже важливо. Чи не міг би ти опівдні зустрітися зі мною в «Трьох мітлах»?

- Ну... я не знаю, - невпевнено відповів Гаррі. - Чо, мабуть, сподівається, що я цілий день проведу з нею. Ми ще не вирішили, що будемо робити.

- То приведи її з собою, - наполягала Герміона. - Прийдеш?

- Ну... гаразд, а навіщо?

- Ніколи пояснювати, мушу швиденько написати відповідь.

І вона побігла з Великої зали, стискаючи в одній руці листа, а в другій грінку.

- Ти йдеш? - запитав Гаррі в Рона, але той похмуро похитав головою.

- Я взагалі не зможу піти в Гоґсмід, бо Анжеліна хоче присвятити тренуванню цілісінький день. Ніби це допоможе. Гіршої команди я ще не бачив. Глянув би ти на Слоупера й Керка. Повна лажа! Вони ще гірші за мене. - Він важко зітхнув. - Не розумію, чому Анжеліна не відпускає мене з команди.

- Бо коли ти у формі, то граєш добре, ось чому, - роздратовано відказав Гаррі.

Дуже важко було співчувати Ронові, коли він сам віддав би все на світі, щоб зіграти в наступному матчі з Гафелпафом. Рон, мабуть, це відчув, бо більше під час сніданку про квідич не згадував, а поснідавши, вони доволі прохолодно розійшлися. Рон подався на квідичне поле, а Гаррі глянув на своє віддзеркалення в блискучій чайній ложечці, спробував пригладити волосся, а тоді з деяким острахом пішов у вестибюль зустрічати Чо, не уявляючи навіть, про що вони розмовлятимуть.

Вона вже чекала його біля дубових вхідних дверей, дуже гарна зі своїм зав'язаним у хвіст волоссям. Гаррі раптом здалося, що в нього завеликі ноги, не знав, де діти руки, і з жахом усвідомив, як безглуздо теліпаються вони по боках.

- Привіт, - ледь чутно видихнула Чо.

- Привіт, - озвався Гаррі.

Якусь мить вони дивилися одне на одного, а тоді Гаррі запропонував: - Ну, е-е... то що... йдемо?

- Ага... так...

Вони стали в чергу до Філча, який звіряв прізвища зі списком, зрідка переглядалися й нервово всміхалися, але нічого не говорили. Коли вийшли надвір, Гаррі відчув полегкість, бо мовчки йти було легше, ніж стояти з незграбним виглядом. Був прохолодний, вітряний день, і коли вони минали стадіон, Гаррі побачив, як над трибунами промчалися Рон та Джіні, й відчув, як у нього стислося серце, що він не з ними.

- Ти дуже сумуєш за квідичем? - спитала Чо.

Він озирнувся й побачив, що вона дивиться на нього.

- Так, - зітхнув Гаррі. - Сумую.

- Пам'ятаєш, як ми вперше грали одне проти одного, ще в третьому класі? - запитала вона.

- Так, - усміхнувся Гаррі. - Ти ще мене блокувала.

- А Вуд наказав тобі не корчити джентльмена і, якщо треба, скинути мене з мітли, - засміялася Чо. - Я чула, що його взяли у «Вершки з Портрі». Це правда?

- Ні, він у «Калабані Юнайтед». Я бачив його торік на Кубку світу.

- Ой, я теж тебе там бачила, пам'ятаєш? Ми були в одному наметовому містечку. Там було так гарно, правда?

За розмовою про Кубок світу вони дійшли до воріт. Гаррі аж не вірив, що з нею так легко розмовляти - не важче, ніж з Роном чи Герміоною. Він уже почав відчувати впевненість і бадьорість, але тут їх перегнала зграя слизеринських дівчат на чолі з Пенсі Паркінсон.

- Поттер і Чанґ! - закричала Пенсі під акомпанемент єхидного хихотіння. - Фе-е, Чанґ, що в тебе за смак! Діґорі хоч був гарний!

Дівчата з криком і вереском побігли далі, глузливо озираючись на Гаррі й Чо, між якими запала збентежена мовчанка. Гаррі вже не знав, що сказати про квідич, а Чо почервоніла й дивилася собі під ноги.

- То... куди б ти хотіла піти? - спитав Гаррі, коли вони дійшли до Гоґсміда. На Високій вулиці було повно учнів, що прогулювалися, зазирали у вітрини крамничок або теревенили на тротуарах.

- Та все одно, - стенула плечима Чо. - Може, просто походимо по крамничках?

Вони пішли до «Дервіш і Бенкс». На вітрині висів великий плакат, його розглядало кілька місцевих мешканців. Коли до них приєдналися Гаррі та Чо, гоґсмідці розступилися й Гаррі знову побачив знімки десятьох утікачів-смертеже-рів. Після слів «За наказом Міністерства магії» йшлося про нагороду - тисячу ґалеонів - будь-якому чаклунові чи відьмі за інформацію, що призвела б до повторного арешту когось із зображених злочинців.

- Якось дивно, - тихенько сказала Чо, дивлячись