Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Гаррі отетеріло дивився, як Чо схопила мереживну хустинку й почала витирати своє мокре лице.
- Чо? - ледь чутно промовив він, воліючи, щоб Роджер знову почав цілувати свою білявку і та перестала на них витріщатися.
- Давай, біжи! - крикнула Чо, ридаючи в хустинку. - Навіщо було мене запрошувати, якщо ти запланував побачення з іншими дівчатами... зі скількома ти ще маєш зустрітися після Герміони?
- Це зовсім не так! - усміхнувся Гаррі, з полегкістю збагнувши н решті, що саме її так роздратувало, але негайно зрозумів, що його усмішка була недоречна.
Чо зірвалася на ноги. Усі в кав'ярні принишкли й спостерігали тепер тільки за ними.
- Колись побачимось, Гаррі, - драматичним тоном попрощалася вона і, гикаючи від плачу, кинулася до дверей. Рвучко їх відчинила і вибігла під зливу.
- Чо! - покликав Гаррі, але двері з мелодійним дзенькотом уже зачинилися за нею.
У кав'ярні запанувала мертва тиша. Усі дивилися на Гаррі. Він кинув на стіл ґалеона, струснув з волосся рожеве конфетті й побіг за Чо.
Надворі лило мов з відра, а її ніде не було видно. Він не міг зрозуміти, що сталося. Півгодини тому між ними все ж було добре.
- Ох ці жінки! - сердито пробурмотів він, чалапаючи дощовою вулицею з руками в кишенях. - Чого їй приспічило говорити про Седрика? Чому вона завжди починає такі розмови, після яких сльози з неї течуть, мов зі шланга?
Повернув праворуч, пробігся калюжами, і за пару хвилин уже заходив у «Три мітли». Знав, що Герміони там іще немає, але сподівався зустріти когось знайомого, щоб перебути час. Струснув головою, відкидаючи з очей мокре волосся, і роззирнувся. В кутку самотньо сидів сумний Геґрід.
- Здоров, Геґріде! - привітався Гаррі, протискаючись поміж столами й підтягуючи для себе стільця.
Геґрід аж підскочив і глянув на Гаррі так, ніби не впізнавав. Гаррі побачив на його обличчі два свіжі порізи й кілька нових синців.
- А, це ти, Гаррі, - впізнав нарешті Геґрід. - Усьо файно?
- Так, усе гаразд, - збрехав Гаррі, бо поруч з побитим і зажуреним Геґрідом він відчував, що не має чого жалітися. - А як ти?
- Я? - перепитав Геґрід. - Та всьо файно, Гаррі, дуже файно.
Він втупився у дно свого олов'яного кухля завбільшки з відро й зітхнув. Гаррі не знав, що йому сказати. Якийсь час вони так і сиділи мовчки. Тоді Геґрід зненацька озвався: - Маємо одну біду на двох, Гаррі, правда?
- Е-е... - завагався Гаррі.
- Так... я вже колись то казав... обидва чужаки, - велемудро закивав головою Геґрід. - І обидва сироти. Так... сироти.
Він відсьорбнув з кухля величезний ковток.
- Шо то значит мати порядну родину, - вів далі Геґрід. - Мій татко був порядний. І твої мама з татом також. Якби вони й далі жили, твоє життє було б інакше, га?
- Так... мабуть, - обережно погодився Гаррі. Геґрід мав якийсь химерний настрій.
- Родина, - похмуро вів Геґрід. - Хоч би шо там казали, але кров таки має значення...
І він змахнув краплинку крові з порізу над оком.
- Геґріде, - не зміг стриматися Гаррі, - звідки беруться оці твої рани?
- Га? - здригнувся Геґрід. - Які рани?
- Оці! - показав Гаррі на Геґрідове обличчя.
- Та... Гаррі, це звичайні ґулі й синці, - ухилився від відповіді Геґрід, - така в мене робота.
Він допив свій кухоль, поставив його на стіл і підвівся.
- Ше побачимоси, Гаррі... бувай си здоровий.
І Геґрід з жалюгідним виглядом пошкандибав з шинку під зливу. Гаррі сумно дивився йому вслід. Геґрід був нещасний і щось приховував, але категорично відкидав усі спроби йому допомогти. Що відбувалося? Та не встиг Гаррі про це поміркувати, як його хтось покликав.
- Гаррі! Гаррі, сюди!
З протилежного кінця зали йому махала рукою Герміона. Він підвівся й почав пробиватися до неї крізь переповнений людьми шинок. Гаррі вже був за кілька столів од неї, коли побачив, що вона сидить не сама. З нею ділила столик найнеймовірніша, неможлива парочка - Луна Лавґуд та колишня журналістка «Щоденного віщуна» Ріта Скітер, котру Герміона ненавиділа чи не найбільше в світі.
- Ти щось рано прийшов! - посунулася Герміона, щоб він мав де сісти. - Я думала, ти будеш з Чо, сподівалася тебе тут побачити не раніше, ніж за годину!
- Чо? - миттю крутнулася на стільці Ріта й пожадливо вп'ялася очима в Гаррі. - Дівчина? Гарнісінько!
Вона схопила сумочку з крокодилячої шкіри й почала в ній нишпорити.
- Вас це не стосується, навіть якби Гаррі зустрічався з сотнею дівчат, - холодно сказала Ріті Герміона. - Тому прошу це все заховати.
Ріта, що вже витягала ядучо-зелене перо, закрила сумочку з таким виглядом, ніби її змусили ковтнути смердосоку.
- Що ви тут затіяли? - запитав Гаррі, подивившись на Ріту, Луну й Герміону.
- Наша юна старостиня саме збиралася це сказати, аж тут прийшов ти, - голосно відсьорбнула Ріта зі склянки. - Сподіваюся, мені можна з ним розмовляти? - буркнула вона Герміоні.
- Можна, - холодно відказала Герміона.
Безробіття погано позначалося на Ріті. Волосся, колись ретельно закручене кучерями, тепер звисало вздовж обличчя неохайними пасмами. Яскраво-червона фарба на п'ятисантиметрових нігтях облупилася, а кілька фальшивих коштовних каменів з оправи окулярів випало. Ріта зробила ще один ковток і запитала кутиком уст: - Гаррі, а вона хоч гарненька?
- Ще одне слово про любовні пригоди Гаррі, і нашу угоду буде розірвано, я це обіцяю, - роздратувалася Герміона.
- Яку угоду? - здивувалася Ріта, витираючи долонею рота. - Ти ще не згадала ні про яку угоду, наша юна міс добропорядність. Ти тільки покликала мене сюди. Ох, колись я ще... - Вона тяжко зітхнула.
- Так-так, колись ви ще нашкрябаєте бридких статейок про мене та Гаррі, - байдуже урвала її Герміона. - Але кого це зараз цікавить?
- Цього року бридких статейок про Гаррі понаписували й без мене, - глянула на нього поверх окулярів Ріта й додала хрипким шепотінням: - Гаррі, що ти відчуваєш? Ти зраджений? Збентежений? Недооцінений?
- Він обурений, - чітко й
