Відьмак. Сезон гроз - Анджей Сапковський

— До справи, — перервав його Ґеральт. — До справи, прошу. Тож ви стверджуєте, що ота гарбарка, ельфійка чистої крові, доручила вам відшукати викрадену дівчину?

— На обмані нас ловиш? — скривився Фіш. — На брехні? Ти ж добре знаєш, що ельфи, як у них лисиця вкраде дитину, ніколи не намагаються її відбити. Хрест на ній ставлять і намагаються забути. Вважають, що дитя те для лисиці призначене.

— Бріана де Сепульведа, — перебив його Кевенард ван Фліт, — також спочатку прикидалася. Горювала, але по-ельфійському, потайки. Назовні обличчя кам’яне, очі сухі… «Va’esse deireádh aep eigean, va’esse eigh faidh’ar», — повторювала, що з їхнього перекладається як…

— «Щось закінчується, щось починається».

— Власне. Але це ніщо, дурнувата ельфійська балаканина, нічого не закінчується, що й навіщо має закінчуватися? Бріана здавна живе серед людей, за нашими законами та звичаями, вона вже лише по крові нелюдь, а по серцю— мало не людина. Ельфійські вірування та забобони сильними залишаються, то правда. Бріана може бути для інших ельфів напоказ отака спокійна, але в собі за донькою тужить, це ж очевидно. Усе б віддала, аби єдину свою кровинку повернути, лисиця там чи не лисиця… Праві ви, пане відьмак, ні про що вона не просила, допомоги не виглядала. Але ми вирішили допомогти, на розпач не могли дивитися. Уся гільдія купецька солідарно скинулася й профінансувала експедицію. Я надав «Пророка», сам узяв участь, так зробив і купець Парлагі, з яким ви скоро познайомитеся. Але оскільки ми люди справи, а не якісь там шукачі пригод, то звернулися за допомогою до мосьпана Явіля Фіша, знаного нами як людина кмітлива та тямуща, яка ризику не боїться, яка у важких справах побувала, знанням та досвідом славетна…

— Але ж славетний досвідом мосьпан Фіш, — Ґеральт глянув на пойменованого, — не сказав вам якось, що рятівна експедиція не має сенсу й наперед приречена на невдачу. Бачу я цьому два пояснення. Перше: мосьпан Фіш поняття не має, у що він впакувався. Друге, більш правдоподібне: мосьпан Фіш отримав завдаток настільки великий, аби трохи поводити вас манівцями й повернутися ні з чим.

— Надто вже швидкі ви на звинувачення! — Кевенард ван Фліт жестом стримав Фіша, що рвався до лютої репліки. — Та й ранувато нам поразку пророчите. А ми, купці, завжди позитивно думаємо…

— Честь вам за таке мислення. Але в цьому випадку це не допоможе.

— Бо?

— Дитину, яку викрала агуара, — пояснив Ґеральт спокійно, — відшукати вже не вдасться. Це абсолютно неможливо. Не йдеться навіть про те, що ви дитину не знайдете, бо лиси ведуть надзвичайно потайний спосіб життя. Не йдеться навіть про те, що агуара не дозволить, аби дитину в неї відібрали, а це не той супротивник, якого можна зневажати в битві— як у лисячій, так і в людській подобі. Справа в тому, що викрадена дитина дитиною бути перестає. У викраденій лисицею дівчинці починають відбуватися зміни. Вона сама перетворюється на лисицю. Агуари не розмножуються. Вони зберігають свій рід, викрадаючи та перетворюючи дітей ельфів.

—Їхній лисячий рід, — нарешті дістав можливість щось сказати Фіш, — повинен щезнути. Щезнути повинні всі ті вовкулаки. Лисиці, щоправда, рідко людям дорогу переходять. Крадуть лише ельфійських пуп’янків і лише ельфам шкодять, що саме по собі є добрим, бо чим більше кривди чинять нелюдям, тим більша для правдивих людей користь. Але лисиці— це монстри, а монстрів треба чавити, зробити так, аби вони щезли, аби щез увесь їхній рід. Ти ж саме для того існуєш, відьмаче, це ти, власне, і робиш. То й на нас не триматимеш зла за те, що ми до погибелі монстрів прикладаємося. Але здається мені, що ні до чого такі заглиблення. Ти хотів пояснень— ти їх отримав. Уже знаєш, для чого ти маєш бути найнятим та проти кого… Перед ким маєш нас боронити.

— Ваші пояснення, — спокійно оцінив Ґеральт, — є каламутні, наче— без образ— сеча з інфікованого міхура. А шляхетність мети вашої експедиції сумнівна, наче цнота панянки вранці після сільської гулянки. Але то ваша справа. Моя справа— це навчити вас, що єдиний спосіб захиститися від агуари— це триматися від агуари подалі. Пане ван Фліт?

— Так?

— Повертайтеся додому. Експедиція безглузда, час це зрозуміти й відмовитися від усієї справи. Стільки-то можу вам порадити як відьмак. Порада задарма.

— Але ж ви не станете сходити, вірно? — пробелькотів ван Фліт, трохи побліднувши. — Пане відьмак? Ви ж з нами залишитеся? А коли що… Якби що сталося, ви ж станете нас боронити? Погодитеся?.. Боги, чи ви погодитеся?..

— Погодиться, погодиться, — пирхнув Фіш. — Попливе з нами. Бо хто інший його з цієї глушини забере? Не панікуйте, пане ван Фліт. Немає чого боятися.

— Авжеж, немає! — крикнув білошкірник. — Добре ви оце собі кажете! Вплутали нас у проблеми, а тепер крутька граєте? Я хочу цілим та здоровим до Новіграда дістатися! Мусить нас хтось боронити зараз, коли ми в проблемі… Коли нам загрожує…

— Нічого нам не загрожує. Не панікуйте, наче баба. Ідіть собі під палубу, як ваш компаньйон Парлагі. Напийтеся з ним удвох рому, і відразу до вас кураж повернеться.

Кевенард ван Фліт почервонів, потім зблід. Потім знайшов погляд Ґеральта.

— Досить крутійства, — промовив чітко, але спокійно. — Час правду визнати. Пане відьмак, ми ту молоду лисичку вже маємо. Вона на ахтерпіку. Пан Парлагі її стереже.

Ґеральт покрутив головою.

— Не можу повірити. Ви відібрали в агуари дочку гарбарки? Малу Зимену?

Фіш сплюнув за борт. Ван Фліт почухав тім’я.

—Інакше вийшло, — нарешті пробелькотів він. — Помилково попалася нам інша… Також лисичка, але інша… І також зовсім іншою віксеною викрадена. Пан Фіш її перекупив… Від вояків, які підступно дівку в лисиці вкрали. Спочатку думали ми, що то Зимена, тільки вже змінена… Але Зимені сім рочків було й була світлою, а цій під дванадцять, ще й темна…

— Хоча й не та, що треба, — випередив Фіш відьмака, — але забрали ми. Навіщо ельфійському цуценяті на ще більшого монстра виростати? А в Новіграді можна буде продати оте до звіринцю, це ж, врешті-решт, дивина, дикунка, напівлиска, у лісі лисицею вихована… Цирк точно сипоне грошвою…

Відьмак повернувся до нього спиною.

— Пане капітан, прав до берега!

— Повільніше, повільніше, — загарчав Фіш. — Тримай курс, Буцегарняше. Не ти, відьмаче, тут команди віддаєш.

— Пане ван Фліт, — проігнорував його Ґеральт, — я апелюю до вашого розсудку. Дівчинку належить звільнити й висадити на берег. В іншому разі вам гаплик. Агуара дитину не кине. І піде вашим слідом. Єдина можливість стримати