Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Старий, та ми нічого такого не казали, - приголомшено почав виправдовуватися Рон. - Ми про Дігорі й не згадували... ти все перевернув з ніг на...
Він безпомічно глянув на Герміону.
- Гаррі, - боязко почала вона, - невже ти не бачиш? Саме... саме тому ти нам і потрібний... ми хочемо знати, як це н-насправді... зустрітися з ним... з В-волдемортом.
Вона вперше в житті вимовила Волдемортове ім'я, і саме це заспокоїло Гаррі. Важко дихаючи, він упав у крісло і відчув, як болить рука. Відразу пошкодував, що розбив мисочку з муртлаповим відваром.
- Ти... подумай про це, - не вгавала Герміона. - Добре?
Гаррі не знав, що й казати. Йому вже було соромно за свою істерику. Він кивнув, не зовсім усвідомлюючи, на що погоджується.
Герміона підвелася.
- То я пішла спати, - сказала вона якомога буденніше. - Е-е... на добраніч.
Рон теж звівся на ноги.
- Ідеш? - невиразно спитав він Гаррі.
- Так. За... за хвилинку. Тільки зберу оце все.
Він показав на розбиту миску на підлозі. Рон кивнув головою і вийшов.
- Репаро, - пробурмотів Гаррі, націлившись чарівною паличкою на черепки. Вони злетілися докупи, й мисочка стала як нова, але повернути в неї муртлаповий відвар було вже неможливо.
Раптом Гаррі відчув таку втому, що ледь не впав і не заснув прямо в кріслі. Усе ж він змусив себе встати й піднятися нагору. Тривожна ніч знову повнилася снами про довжелезні коридори та замкнені двері, а вранці, коли він прокинувся, в нього знову болів шрам.
- РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ -
У «Кабанячій голові»
Герміона цілих два тижні не згадувала, щоб Гаррі проводив з ними уроки захисту від темних мистецтв. Гаррі нарешті відбув усі покарання професорки Амбридж і мав сумнів, що вирізані на його руці слова колись остаточно зникнуть. Рон узяв участь ще в чотирьох квідичних тренуваннях, причому на останніх двох на нього вже не кричали. А ще вони всі втрьох на трансфігурації виконали «щезання» мишок (Герміона вже навіть перейшла до «щезання» кошенят). І аж тоді, одного неспокійного, галасливого вечора наприкінці вересня, коли вони сиділи в бібліотеці, шукаючи складників для Снейпових настоянок, знову зайшла мова про уроки захисту.
- Цікаво, Гаррі, - озвалася раптом Герміона. - чи ти вже думав про захист від темних мистецтв?
- Авжеж, думав, - буркнув Гаррі, - спробуй забути, якщо в нас не вчителька, а справжня меґера...
- Я мала на увазі нашу з Роном ідею... - Рон кинув на неї стривожений і водночас застережливий погляд, і Герміона відразу спохмурніла. - Ну, добре, нехай буде мою ідею... про те, щоб ти нас навчав.
Гаррі відповів не зразу. Він зробив вигляд, що переглядає «Азіатські протиотрути», бо не мав бажання казати те. що думав.
Минулі два тижні він багато про це міркував. Іноді ідея здавалася божевільною, як того вечора, коли Герміона її запропонувала, але часом він починав згадувати закляття, які найбільше йому прислужилися під час зіткнень з темними істотами та смертежерами... Щиро кажучи, він уже підсвідомо складав план уроків...
- Я... - поволі витиснув він, коли вже важко було вдавати, ніби «Азіатські протиотрути» дуже його захопили, - так, я... я про це трохи думав.
- І..? - нетерпляче спитала Герміона.
- Не знаю. - почав тягти час Гаррі. Тоді глянув на Рона.
- Я відразу подумав, що це добра думка, - охоче підтримав розмову Рон. коли переконався, що Гаррі не збирається знову кричати.
Гаррі ніяково засовався на стільці.
- Ви чули, як я казав, що мені багато в чому просто пощастило?
- Чули. Гаррі. - лагідно погодилася Герміона. - але все одно немає сенсу вдавати, ніби ти погано володієш захистом від темних мистецтв, бо це неправда. Торік ти єдиний зміг цілковито подолати закляття «Імперіус», ти можеш викликати патронуса, ти вмієш безліч такого, на що не здатні дорослі чаклуни. Віктор завжди казав...
Рон так рвучко на неї озирнувся, що ледь не скрутив собі в'язи. Потираючи їх. спитав: - Ну? І що там казав Вітя?
- Ха-ха, - втомлено скривилася Герміона. - Він казав, що Гаррі знає таке, що недоступно навіть йому, а він тоді вже закінчував Дурмстренг.
Рон підозріливо глипнув на Герміону.
- Ти часом не підтримуєш з ним контакту?
- А хоч би й так? - прохолодно відповіла Герміона, але обличчя її порожевіло. - Я що. не можу листуватися з товаришем, якщо...
- Він хотів би з тобою не тільки листуватися, - у Роновім голосі прозвучали прокурорські нотки.
Герміона роздратовано похитала головою і, не звертаючи уваги на Рона, що пильно на неї дивився, спитала в Гаррі: - То що ти надумав? Будеш нас учити?
- Тільки тебе й Рона, так?
- Ну, - знову зніяковіла Герміона. - Ну... Гаррі, ти тільки знову не психуй, будь ласка... але мені здається, що ти міг би навчати всіх, хто забажає. Тобто йдеться про те. щоб навчитися захищатись від... В-волдеморта. Ой, Роне, не будь таким страхопудом... Буде несправедливо, якщо ми не дамо такого шансу іншим учням.
Гаррі на мить замислився, а по хвилі сказав:
- Навряд чи ще хтось, окрім вас, захоче, щоб я їх учив. Я ж божевільний, ви що, забули?
- Ти здивуєшся, скільком учням було б цікаво послухати, що ти розкажеш, - серйозним голосом сказала Герміона. - До речі, - вона підсунулася ближче. Рон, що не зводив з неї погляду, теж підсунувся. - Ти знаєш, що перші у жовтні вихідні ми проводимо в Гоґсміді? Як ти дивишся на те, щоб ми запропонували всім зацікавленим зустрітися з нами в селі й там
