💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Битва королів - Джордж Мартін

Битва королів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Битва королів - Джордж Мартін
островами й стовпами Пайк, майже невіддільний від них, і його мур відгороджував мис біля підніжжя велетенського кам’яного мосту, який з’єднував верхівку скелі з найбільшим острівцем, де панувала масивна будівля Великої фортеці. Далі виднілися Кухонна фортеця й Кривава фортеця — кожна на своєму острові. Вежі й надвірні будівлі ліпилися до скель, з’єднані між собою критими переходами — якщо «стовпи» були близько, якщо ж ні — довгими підвісними мостами — дерев’яними, скріпленими линвою.

Морська вежа, найстаріша в замку, кругла й висока, виросла на крайньому острові, на кінчику зламаного «меча»; прямовисну скелю, на якій вона стояла, давно вже підточили хвилі, що билися в неї нескінченним потоком. Підвалини вежі побілілі від солі, яка століттями омивала їх; верхні поверхи позеленіли від лишайнику, що вкрив їх товстою ковдрою, а зубчаста верхівка почорніла від кіптяви нічних сторожових багать.

Понад Морською вежею ляскав на вітрі батьків прапор. З далечини, де стояла «Міраям», Теон бачив хіба полотнище, але добре знав герб на ньому: золотий кракен, морське чудовисько дому Грейджоїв, чиї мацаки розповзлися по чорному полю. Прапор розмаявся на залізній щоглі, тріпочучи та звиваючись на вітрі, наче пташка, яка силкується злетіти. Принаймні тут над ним не майорів деривовк Старків, кидаючи тінь на кракена Грейджоїв.

Ніколи ще Теон не почувався таким схвильованим. Понад замком, поміж пірчастих хмар, що стрімко пливли по небу, виднівся тонкий червоний хвіст комети. Всю дорогу від Річкорину до Стражморя Малістери сперечалися, що ж це означає. «Це моя комета»,— сказав собі Теон, ковзнувши рукою в опушений хутром плащ, щоб намацати шкіряну непромокальну торбинку, яка зручно лежала в нього в кишені У торбинці була грамота, вручена Робом Старком,— папір, вартий цілої корони.

— Замок такий, яким ви його пам’ятаєте, мілорде? — запитала шкіперова дочка, тулячись до Теонової руки.

— Він здається меншим,— зізнався Теон,— хоча в цьому, мабуть, винна відстань.

«Міраям», черевата південська купецька галера зі Старгорода, везла вино, тканину й насіння, щоб виторгувати за них залізну руду. Шкіпером її був такий самий череватий південець-купець, у якого від погляду на кам’янисте морське узбережжя, що пінилося біля підніжжя замку, тремтіли пухкі губи, тож зупинився він на пристойній віддалі, набагато далі, ніж хотілося б Теону. Народжений на Залізних островах капітан провів би їх уздовж скель аж попід високий міст, який з’єднував прибрамну з Великою фортецею, але цей пухкий старгородець не мав ні навичок, ні тренованої команди, ні мужності бодай спробувати таке. Отож вони пропливли повз замок на безпечній відстані, і Теону тепер доводиться вдовольнятися, роздивляючись Пайк здалеку. Та навіть тут «Міраям» насилу трималася, щоб не наскочити на каміння.

— Вітряно там, либонь,— зауважила шкіперова дочка.

Теон розсміявся.

— Вітряно, холодно й вогко. Якщо по правді, жалюгідне й суворе місце... та лорд-батько колись сказав мені, що суворі краєвиди виховують суворих чоловіків, а суворі чоловіки правлять світом.

Шкіпер, зелений з лиця, як море навколо, підійшов до Теона й, уклонившись, запитав:

— Можна вже заходити в порт, мілорде?

— Можна,— озвався Теон, на чиїх вустах блукала легка посмішка. Обіцяна винагорода золотом перетворила старгородця на безсоромного підлабузника. Мандрівка була б геть іншою, якби на Теона, як він сподівався, чекала біля Стражморя довга лодія. Але залізнородні капітани горді й норовливі, вони не трепечуть перед вельможами. Острови тут маленькі, а лодії — ще менші. Якщо кожен капітан — король на своєму кораблі, як кажуть у народі, не дивно, що Островам дали наймення «землі десяти тисяч королів». А коли у вас на очах королі через леєр ходять до вітру й у шторм зеленіють, важко вдавати, що вони — боги. «Людей сотворив затонулий бог,— сказав якось давній король Арон Червонорукий,— а корону творять самі люди».

Довга лодія допливла б наполовину швидше. Якщо по правді, «Міраям» — це неповороткі ночви, і Теон не хотів би опинитися в неї на борту в шторм. Та все ж нещасним Теон не почувався. Він доплив, не потонув, і подорож провів не без приємності. Він обхопив шкіперову дочку за плечі.

— Покличте мене, коли зайдемо в Лордпорт,— звернувся він до її батька.— А ми побудемо внизу, в моїй каюті.

Він повів дівчину на корму, а її батько похмуро дивився їм услід.

По правді каюта була капітанська, але по відплитті зі Стражморя її віддали Теону. Капітанську дочку йому не віддавали, але вона охоче сама приходила до нього в ліжко. Келих вина, кілька пошепки сказаних слів — і ось вона вже тут. Як на його смак, дівчина була занадто пухкенька, з рябою шкірою, мов посиланою вівсяним борошном, але її перса приємно лягали в долоні, а коли він уперше взяв її, вона виявилася цнотливою. В її віці це було неочікувано, а Теона потішило. Він був певен, що її батько-шкіпер цього не схвалює, і це теж розважало — спостерігати, як він силкується притлумити обурення, догоджаючи високому лордові, пам’ятаючи про обіцяний йому гаман золота.

Коли Теон скинув з плечей вологий плащ, дівчина мовила:

— Мабуть, ви зраділи, знов побачивши домівку, мілорде. Скільки років вас не було?

— Майже десять,— відгукнувся він.— Я був десятирічним хлопчаком, коли мене забрали у Вічнозим за годованця до Едарда Старка.

Він тільки називався годованцем, а насправді був заручником. Півжиття в заручниках... але доста вже. Тепер він знов господар власного життя, й поблизу не видно жодного Старка. Притягнувши до себе шкіперову дочку, він поцілував її у вухо.

— Зніми плащ.

Вона опустила очі, зненацька засоромившись, але вволила його бажання. Коли важке вбрання, вогке від бризок, упало з її плечей долі, вона легенько вклонилася та схвильовано усміхнулася. Всміхаючись, вигляд вона мала дурненький, але Теон ніколи не вимагав від жінки особливого розуму.

— Ходи сюди,— мовив він до неї.

Вона підійшла.

— Я ще не бачила Залізних островів.

— Тоді вважай, що тобі пощастило,— погладив він її коси, темні та блискучі, хай і сплутані од вітру.— Острови — суворі й скелясті, непривітні й безрадісні. Тут смерть завжди кружляє неподалік, а життя — важке і вбоге. Чоловіки з вечора до ранку п’ють ель і сперечаються, кому ведеться гірше — рибалкам, які воюють з морем, чи землеробам, які намагаються витиснути з бідних ґрунтів урожай. Якщо по правді, найгірше ведеться рудокопам — гнуть спину в темряві, і за що? Залізо, свинець, олово — ось наші скарби. Не дивно, що за старих часів залізні не гребували набігами.

Але дурна дівчина, схоже, не

Відгуки про книгу Битва королів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: