Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Служник миттю відсунув книги вбік. Напевно, паршмени поклали їх на папір, самі цього не помітивши. Здійнявши брову, Джасна взяла лист, а Шаллан похапцем розщібнула портфель і сховала сфери у гаманець. А потому вилаяла себе за цю похапливість, позаяк не мала більше чого робити, окрім як стояти, чекаючи, доки Джасна закінчить читати.

— Це правда? — запитала Джасна, піднімаючи погляд від аркуша. — Ти здобула освіту самотужки?

— Так, Ваша Світлосте.

— Що ж, це вражає.

— Дякую, Ваша Світлосте.

— І твій лист — удалий хід. Ти правильно припустила, що я дам відповідь на письмове звернення. Ти продемонструвала вміння володіти словом, а риторика листа доводить твою здатність мислити логічно й підбирати влучні аргументи.

— Дякую, Ваша Світлосте, — мовила Шаллан, відчуваючи ще один приплив надії, змішаної з утомою. За останні кілька годин її нерви аж надто часто смикали взад-вперед, немов канат на змаганні з перетягування.

— Тобі слід було залишити для мене цю записку й піти ще до мого повернення.

— Але тоді вона б загубилася під стосом книг.

У відповідь Джасна здійняла брову, немов показуючи, що не любить, коли її виправляють.

— Що ж, гаразд. Життєві обставини окремої людини і справді важливі. У твоєму конкретному випадку вони не можуть слугувати виправданням за брак знань з історії та філософії, але я виявлю поблажливість. Ти отримаєш дозвіл повторно звернутися до мене пізніше, а це привілей, з якого ще ніколи не користувалася жодна претендентка на мою опіку. Щойно отримаєш достатню підготовку з цих двох предметів, прибудеш до мене знову. І якщо виявиш достатні успіхи, я прийму тебе.

У Шаллан обірвалося серце. Пропозиція Джасни й справді була щедрою, але щоби задовольнити її вимоги, знадобляться роки навчання. До того часу Дім Давар упаде, його землі розділять між кредиторами, а братів і її саму позбавлять титулу та, вірогідно, продадуть у рабство.

— Дякую, Ваша Світлосте, — сказала Шаллан, вклоняючись.

Принцеса кивнула, даючи зрозуміти, що питання вичерпане. Шаллан залишила її, тихо пройшла по коридору й смикнула за шнур дзвінка, викликаючи ліфтерів.

Джасна — ні багато ні мало — пообіцяла прийняти її пізніше. Для більшості претенденток це була би величезна перемога. Навчання у Джасни Холін, яку багато хто вважав найталановитішою серед учених-сучасниць, забезпечило б Шаллан осяйне майбутнє. Вона би дуже вдало вийшла заміж — напевно, за сина великого князя, — і перед нею би відкрилися двері до нових соціальних кіл. Власне, якби в Шаллан було доволі часу, щоби вчитись у Джасни, сама лишень престижність такого зв’язку з принцесою Холін могла би виявитися достатньою, щоб урятувати її родину.

Якби ж.

Зрештою Шаллан вийшла з Конклаву. Воріт перед будівлею не було — лише колони біля входу до її роззявленої пащі. Вона здивувалася, помітивши, що вже сутеніло. Дівчина стомлено спустилася великими сходинками й звернула на вужчу й більш доглянуту бокову доріжку, де вона нікому не заважала. Уздовж алеї тяглися невисокі пасма декоративної сланцекірки, і деякі її види випустили свої схожі на віяла вусики, які погойдував вечірній вітерець. Кілька життєкузьок, що нагадували світні зелені порошинки, ліниво перепурхували з гілки на гілку.

Шаллан сперлася спиною на одну з цих кам’янистих рослин, і та відразу ж втягнула й заховала свої вусики. З цього місця їй було видно весь Харбрант, вогні якого світилися внизу, немов вогненний каскад, що струмував униз по схилу стрімчака. У неї та її братів залишався єдиний вихід — втеча. Покинути напризволяще родинний маєток у Джа Кеведі й шукати притулку. Але де? Хіба ж залишалися ще старі союзники, яких її батько не відштовхнув?

А ще той дивний набір мап, який вони знайшли в його кабінеті. Що він означав? Батько рідко коли відкривав дітям свої плани. Навіть його радники знали дуже небагато. Геларану, її найстаршому братові, було відомо більше, проте він зник понад рік тому, і батько оголосив його мертвим.

Як і завжди, від згадки про батька їй стало недобре, і груди стиснув біль. Вона піднесла вільну руку до голови, відчувши раптове знесилення від усієї серйозності ситуації, в якій опинився Дім Давар, її ролі в цій ситуації та тієї таємниці, яку вона зберігала, ховаючи за десятьма ударами серця.

— Агов, панянко! — пролунав чийсь голос. Вона обернулась і з подивом побачила Ялба, котрий стояв на скелястому пагорку недалеко від входу до Конклаву. Група чоловіків у формі вартових сиділи довкола нього.

— Ялб? — приголомшено витиснула із себе Шаллан: він уже давно мав повернутися на корабель. Вона швидко наблизилася до нього й стала під невисоким виступом оголеної породи. — Чому ти все ще тут?

— Та, — сказав він, усміхаючись, — я ось прилаштувався грати в кабер із цими чесними й достойними панами з міської варти. Зметикував, що стражі правопорядку навряд чи мене обмахлюють, тож ми затіяли джентльменську гру, допоки я чекав.

— Але ти не повинен був чекати.

— Вигравати у цих добродіїв вісімдесят світлоскалок мене теж ніхто не примушував, — зі сміхом відказав Ялб. — Але я зробив і те, і друге!

Чоловіки, які сиділи довкола нього, виглядали куди менш життєрадісними. Їхня форма — лицарські плащі жовтогарячого кольору, підперезані білими крамними поясами.

— Що ж, гадаю, мені саме час вести вас назад на корабель, — мовив Ялб, знехотя ховаючи сфери, що купкою лежали біля його ніг. Вони переливалися різноманітними відтінками. Світло було слабким — там були самі лише світлоскалки, — проте це був неймовірний виграш.

Шаллан відступила, і Ялб зістрибнув з пагорка. Його партнери запротестували, та він жестом вказав на Шаллан:

— Ви що, хочете, щоб я дозволив світлоокій жінці її суспільного стану самій добиратися на корабель? А я був гадав, що ви — люди честі!

Протести стихли.

Ялб придушено хихикнув сам до себе, вклонився Шаллан і повів її далі вздовж алеї. Його очі блищали.

— Прародителю бур, ну й сміхота: залишив законників без штанів. Щойно ця чутка розповзеться містом — і в усіх портових генделиках мені наливатимуть за рахунок закладу.

— Тобі не слід грати в азартні ігри, — сказала Шаллан, — не слід намагатися вгадати майбутнє. Я дала тобі ту сферу не для того, щоби ти змарнував її на такі безпутства.

Ялб засміявся:

— А хіба ж це азартна гра, якщо наперед знаєш, що виграєш?

— Ти махлював?